Печера Вертеба — підземне таємниче місто, де п’ять тисяч років тому жили загадкові трипільці. Нині це музей, єдиний на Західному Поділлі центр, де трипільську культуру вивчають на науковому рівні.
За 20 років дослідницької роботи археологи постійно діючої експедиції на чолі з керівником, істориком, науковцем, директором Борщівського обласного краєзнавчого музею Михайлом Сохацьким відкрили чимало таємниць життя давніх людей і відшукали сотні унікальних артефактів.
Рік, що минає, теж був плідним. У лабіринтах печери борщівцям вдалося знайти унікальні археологічні знахідки, яким позаздрить не один науковий центр Європи.
Відомо, що трипільці жили на тутешніх землях понад півтори тисячі років тому. Вони облюбували Вертебу й жили на території Борщівщини протягом 500 років. Михайло Сохацький розповідає, що первісний вигляд печери був зовсім іншим, аніж нині. Давні люди, які потрапили сюди вперше, побачили білосніжні стіни й багато простору, що й привабило їх.
Трипільці перші принесли нам культуру землеробства, будівництва глиняних будинків, інколи навіть двоповерхових, почали плавити метал і мідь. Але найхарактернішим для них було гончарство. Глиняні вироби, виготовлені ліпним способом і випалені в печах, а згодом розмальовані дивними й загадковими візерунками, — то був їх неповторний почерк. Трипільці не знали про гончарний круг, однак свої глечики вони виготовляли дуже досконало, а ще розписували чудернацькими візерунками, що нагадують символи, знаки. Дехто вважає їх магічними. Працівники борщівського музею, досліджуючи «чорні» сорочки із бабусиних скринь, стверджують: розписи на трипільських глечиках ідентичні за візерунками.
За 20 років роботи археологічної експедиції борщівські пошуковці знайшли і відреставрували сотні цікавих знахідок із Вертеби: глечики, фігури чоловіків і жінок, тварин. Цьогоріч у малодослідженому місці археологи на чолі з Михайлом Сохацьким натрапили на залишки неушкоджених вогнищ, а неподалік їх чекали нові сюрпризи: глиняна голова бика (бик є символом трипільської культури), чимало фігурок жінок, чоловіків-мисливців, кістяних ножів і амулетів. Трипільські майстри мали свій почерк і ліпили фігурки, дотримуючись правил, які передавали з роду в рід. Усіх жінок зображали з невеликими грудьми і широкими стегнами. Фігурки чоловіків, на яких зображено пояси й ремені на плечах, свідчать, що то були мисливці. Глиняний амулет у формі голови бика трипільці носили на шиї. Члени експедиції знайшли майже неушкоджену фігурку сидячої жінки, що теж, за мірками дослідників, цінна знахідка.
Михайло Сохацький розповідає — для його команди важливим було не лише відшукати глиняні вироби й відреставрувати їх, а й вивчити генетику цих людей за залишками кісток, які непогано збереглися в печері. Були чи ні трипільці нашими генетичними пращурами — ось на що хочеться дати відповідь. Тому до роботи місцевих археологів долучилися генетики з провідних університетів світу, які мають відкрити нову сторінку цивілізації. На цьому шляху вже є певні напрацювання, адже із закордонними біоархеологами, антропологами й генетиками борщівці працюють уже дев’ять років.
Вато відзначити, що вперше Вертебу відкрив власник тутешніх земель Ян Малевський ще у 1823 році під час полювання. Коли чоловік зайшов до цього підземного царства, то був вражений: усюди стояли красиві керамічні глечики. Все на вигляд було таким, ніби люди щойно пішли звідси й мали повернутись. Так Малевський майже на 30 років випередив офіційне відкриття трипільської культури, яке відбулося у 1850 році в селі Трипіллі біля Києва.
Пізніше залишки кераміки знайшов інший власник Більче-Золотого — Леон Сапєга під час проведення води до палацу. Пан не викинув усе на смітник, а зрозумівши, що має справу з унікальними знахідками, запросив до села науковця. Все знайдене ретельно описали й перенесли на зберігання в оранжереї пана, яку він звільнив спеціально для колекції. Після його смерті цю справу продовжила дружина Тереза. Вона писала листи до Польщі, запрошуючи фахівців приїхати в Більче-Золоте і продовжити роботу. На них відгукнувся археолог Володимир Дмитрикевич і провадив розкопки до 1907 року. Згодом колекцію знахідок із печери передали до Краківського археологічного музею. В тогочасних реєстрах зазначалося, що одного разу було вивезено 40 скринь, іншого — 50. Одна скриня, обкладена з усіх боків соломою, займала селянський віз. Дивно, але факт — колекція Краківського музею складається саме зі скарбів із Більче-Золотого!
У 1996 році працівники Борщівського краєзнавчого музею відновили наукові розвідки в печері і створили тут підрозділ музею, відділ «Печера Вертеба», який щороку досліджують і поповнюють фонд новими знахідками. Треба віддати належне борщівським науковцям, які безоплатно в позаробочий час доводили до пуття занедбану печеру, розчищали її від сміття, проводили розкопки й таки відкрили світу чимало її таємниць. У Вертебі діє кілька панорамних залів для огляду, облаштовані руками небайдужих.
Краса й незвіданість цієї місцини манять туристів і дослідників з усього світу. А, як каже Михайло Сохацький, на нас чекає ще не одне гучне відкриття.
Ірина МАДЗІЙ
Фото авторки
Прокоментуйте