30 листопада 2016 р. народному артистові України Назарієві Яремчуку виповнилось би 65 років. Що таке 65 років людського життя? Це вершина активного періоду діяльності, коли людина, здобувши освіту і набравшись досвіду в роботі, може передавати його молодому поколінню, залишаючись при цьому ще активною у своїй професійній діяльності. Але Назарія не стало в 44 роки… Мені важко збагнути, що вже 21 рік немає мого друга, чудової людини, талановитого співака, якого любили всі без винятку, незалежно від віку і статі. Проте пам’ять про Назарія Яремчука жива й досі. Про це свідчать численні заходи, які проводилися на Буковині та Івано-Франківщині і на яких мені вдалось побувати на запрошення дирекції Чернівецької філармонії як другу й однокурснику славетного Назарія.
А був час і це, здається, ще зовсім недавно, коли вступали з ним на географічний факультет Чернівецького держуніверситету (нині національний університет ім. Юрія Федьковича). Усі п’ять років ми навчалися з Назарієм в одній групі і на одній кафедрі (1970—1975 рр.) Зауважу, що Назарія одразу полюбив весь геофак, та й університет. Коли ми ще були абітурієнтами, готувались до вступних іспитів і слухали підготовчі лекції з географії, історії, математики та української мови, нас випадково доля звела в один номер старого гуртожитку квартирного типу. Майже щовечора Назарій нам співав українські народні пісні і зовсім нові пісні Левка Дутковського — керівника їхнього ансамблю, якого я зовсім не знав, хоч на той час у музиці і співі був не випадковою людиною. Річ у тім, що я родом з Покуття (це південь Івано-Франківської області) й теж із дитинства захоплювався музикою. Тоді в нашій місцевості ще не був відомим ансамбль «Смерічка» із сусідньої Чернівецької області. Виявилося, що Назарій з 1969 р. був солістом ансамблю «Смерічка» Вижницького районного будинку культури. Завдяки наполегливій, самовідданій і завзятій роботі засновника, художнього керівника самобутнього композитора Левка Дутковського «Смерічка» стає відомою за межами Чернівецької області.
Ансамбль швидко набирав популярності серед молоді. На танцювальні вечори, які проходили у Вижницькому РБК, приїжджали шанувальники з навколишніх сіл Буковини і Косівщини, щоб потанцювати модні рок-н-рол, твіст, шейк тощо. Однак для концертної діяльності «Смерічки», яка досить прискіпливо контролювалась владою, Левко створив більш скромну і компромісну програму. Її напрямок визначали в основному пісні самого Левка Дутковського та кілька аранжованих ним пісень відомих уже на той час композиторів Василя Михайлюка та Олександра Білаша.
Зрозуміло, що для нового ансамблю потрібні були відповідні голоси. І такі голоси Левко відібрав із багатьох охочих аматорів. Це були Лідія Шевченко, Марія Ісак, Мирослава Єжиленко, Марія Наголюк, Зоя Маслова, Одарка Джурумія, відомий буковинський спортсмен і співак Володимир Матвієвський, талановитий Василь Зінкевич і, звичайно, незабутній Назарій Яремчук та інші. Важливо, що майбутні «смеречани» володіли надзвичайно чарівними, дзвінкими голосами — куди там до них сьогоднішнім «фонограмним зіркам»!.. А головне, що їх об’єднувала просто фанатична любов до пісні і музики.
Цілком закономірно, що після напруженої і самовідданої праці заслужено прийшли успіх і популярність. У 1971 р. пісня В. Івасюка «Червона рута» у виконанні «Смерічки» (солісти Н. Яремчук і В. Зінкевич) стає піснею року. У 1972 р. ансамбль бере участь у Всесоюзному телеконкурсі «Алло, ми шукаємо таланти», де здобуває перемогу піснею «Горянка» Л. Дутковського у виконанні знову ж таки солістів Назарія Яремчука і Василя Зінкевича. А у фінальному телеконкурсі «Пісня-72» пісня В. Івасюка «Водограй» у виконанні «Смерічки» (солісти Назарій Яремчук і Мирослава Єжиленко) стає піснею року. Тоді ж, за порадою керівника ансамблю «Пісняри» Володимира Мулявіна, ансамбль «Смерічка» разом із Левком Дутковським і солістами Н. Яремчуком та В. Зінкевичем переходять на професійну сцену до Чернівецької обласної філармонії. Тому дуже прикро погодитися, усвідомити, повірити і сприйняти, що так несправедливо розпорядилася природа й так передчасно — у 44 роки (!) — відібрала у нас Назарія.
Важко визначити вклад цієї світлої людини в розвиток культури нашої держави. Я відважуюся заявити, що ні один із наших сучасних політиків не зробив стільки позитивного для українців, стільки цінного і важливого для виховання любові до рідного краю та патріотизму, як зробив звичайний хлопець із маленького буковинського села Рівня (нині передмістя м. Вижниці) Назарій Яремчук. Він був справжнім патріотом своєї держави і до цього закликав своїми піснями нас. В одній із заміток він написав:
Хто не знає себе,
Хто не вірить у себе,
Хто не знає, хто він,
Хто не знає про кров,
Що у жилах струмить, —
Тому жити не треба
На нещасній-щасливій землі.
Як не знаєш свою Україну,
То не бачити більше тобі
Ані сонця, ні світа, ні неба.
Кожен повинен знати себе,
А в тобі — краплина Батьківщини.
(Лос-Анджелес, 9.11.1993).
Виступаючи у складі ВІА «Смерічка», Назарій побував майже у всіх куточках колишнього Радянського Союзу і скрізь він прославляв самобутню культуру історико-географічного краю Буковини і «незрівнянний світ краси Карпат». Зауважу, що, співчуваючи людському болю та горю, Назарій виступав і перед нашими солдатами в Афганістані, і перед ліквідаторами чорнобильської аварії, і перед селянами віддаленого маленького села, і серед поля, під відкритим небом перед працівниками колгоспних ланів. Ніколи не відмовлявся від запрошень виступати з концертами в сільських (іноді навіть неопалюваних) клубах і будинках культури. Для нього не було різниці, хто сидить у залі і який у них статус. Він однаково викладався і співав від душі щиро та відверто, не користуючись фонограмами. Як він пояснював: «мене люблять люди, а я люблю співати». Був випадок, коли в одному селі на Тернопільщині помирив місцевого голову колгоспу та їздового з ферми, які посварилися і довго не розмовляли, а позаочі говорили, що ненавидять один одного. Виступаючи в Америці та Канаді, він зустрічався з українською громадою і співав для них багато українських народних пісень. Протягом артистичної діяльності Назарій своїми піснями прищеплював любов до ближнього, до рідного краю, закликав не забувати батька й неньку, а Україну вважав своєю родиною, про що, власне, співав і був першим виконавцем пісні «Родина» (музика О. Злотника на слова поета В. Крищенка).
…25 листопада цього року у Чернівецькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської відбувся мистецький вечір-концерт під назвою «Співай, родино», присвячений 65-річчю від дня народження народного артиста України, лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Назарія Яремчука. У заході взяли участь члени родини артиста: син Назарій і дочка Марічка Яремчуки, а також відомі артисти, композитори, поети України. Зокрема, народні артисти України Павло Дворський, Остап Гавриш, Олександр Злотник, Василь Ілащук, Вадим Крищенко, заслужені артисти України Олег Шак, Олександр Сальников, дует «Писанка» (Оксана Савчук та Іван Кавацюк), заслужені діячі мистецтв України Степан Галябарда, лауреати всеукраїнських і міжнародних конкурсів Дмитро Андрієць, Павло та В’ячеслав Дворські, Мирослав Матейчук, Василь Фесюк і Юрій Тичинський. Відкривала вечір дочка Назарія — Марічка піснею «Родина». Потім Олександр Злотник виконав попурі зі своїх пісень, які співав Назарій Яремчук. Усі учасники концерту перед виконанням свого номера згадували цікаві випадки зі свого спілкування з Назарієм і сходилися на тому, що це була талановита, скромна, привітна, добра та одночасно принципова людина, яка сумлінно і відчайдушно працювала над кожним своїм твором. Назарій намагався передати піснею разом зі змістом часточку своєї душі, а на концертах, як зазначив поет-пісняр Андрій Демиденко, «співав так, що в нього в горлі були мозолі».
27 листопада в Чернівецькій обласній філармонії відбувся міський фестиваль української сучасної естрадної пісні ім. Назарія Яремчука під назвою «А пісня звучить…» Генеральний директор філармонії Анатолій Візнюк із цього приводу відмітив, що це вже 20-й фестиваль, але така велика кількість охочих взяти участь у ньому спостерігається вперше. І найголовніше, що в програмі фестивалю майже всі пісні з репертуару Назарія або йому присвячені. Це ще раз підтверджує любов до нього людей не тільки його покоління, а й нинішнього, молодого. Відкривав фестиваль товариш Назарія, колишній «смеречанин», народний артист України Павло Дворський зі своїми синами Павлом та В’ячеславом піснею «Стожари», яку часто виконував сам Яремчук. А 29 листопада у клубі ім. Назарія Яремчука міста Снятина Івано-Франківської області також відбувся концерт, присвячений співакові, за участю артистів Чернівецької обласної філармонії та артистів-аматорів Снятинського району — прихильників і шанувальників таланту Назарія.
В останній день листопада у Чернівцях біля могили Яремчука відбулася панахида, яку також організувала дирекція обласної філармонії. На ній були присутні представники чернівецьких облради й облдержадміністрації, студенти університету і музично-педагогічного училища, школярі та працівники філармонії. Під час покладання вінків та квітів учасники хору Буковинського обласного академічного ансамблю пісні і танцю виконали улюблену пісню Назарія «Повіяв вітер степовий».
Як учасник всіх цих подій я зрозумів, що ім’я Назарія досі не сходить з уст кожного краянина, кожного українця. У мене виникло бажання з’ясувати причину такої любові і довгої пам’яті людей про Н. Яремчука. Тому учасникам святкового вечора, фестивалю, панахиди і просто зустрічним я задавав одне і те ж питання: «У чому феномен Назарія Яремчука?» Ось що відповіли кілька відомих людей:
О. Й. Злотник, композитор, народний артист України, заслужений діяч мистецтв, ректор Київського інституту музики ім. Р. М. Глієра, професор: «Не маючи музичної освіти і відповідної вокальної школи, він своїм оригінальним тембром голосу, з характерним лише йому гнусавленням і приємною усмішкою, зачаровував людей. Його не можна було з кимось сплутати — одразу відчуваєш і впізнаєш спів Назарія».
П. А. Дворський, співак і композитор, народний артист України, колишній соліст ВІА «Смерічка»: «Це талановита і світла людина, це патріот свого народу. Хоч згасла його зірка, але пісня його не згасне».
А. Г. Казімірський, пенсіонер, директор радіо і телебачення Буковини 70—80-х років: «Своїми піснями він нікого не залишив байдужим до Буковини, до Карпат, до батьківської хати, до родини».
Олег Шак, композитор, співак, заслужений артист України, останній художній керівник ВІА «Смерічка»: «Феномен Назарія у його природних даних, які, як у нікого іншого, відповідали артистичним вимогам — це і врода, і розум, і манера виконання, і голос, який мені вчувався, коли я писав для нього пісні. Я був впевнений, що він їх донесе до народу як ніхто, бо він їх відчував як чи не найголовніший співавтор».
С. П. Галябарда, поет-пісняр, заслужений діяч мистецтв України: «Завдяки його енергетиці та оригінальному тембру голосу я завжди був упевнений, коли писав вірші, що він їх донесе до народу з відповідною емоційною підтримкою».
В. Д. Крищенко, поет-пісняр, заслужений діяч мистецтв, народний артист України: «Це вдале поєднання Божого дару: вроди, голосу, розуму і працелюбності до сьомого поту. Це неперевершений талант, самородок, якого не треба було чомусь навчати. Він одразу все сприймав від автора і своїм співом переконував людей, заставляв вірити у світле і добре майбутнє».
А. Ю. Візнюк, директор Чернівецької філармонії: «Говорити про Назарія в минулому часі просто гріх, хоча, як співається у пісні композитора С. Гіги на слова поета С. Галябарди «Яворина»: «Він на світі прожив, наче спалах зорі на світанні, наче крапля роси, наче крик журавля — тільки мить». У його мистецькій діяльності вбачається переплетення і взаємопроникнення культур нашого багатонаціонального краю — а це вічне, як і вся наша культура. Його характерні риси: доброта, людяність, миротворчість — теж вічне. У його піснях звучить любов і повага до ближнього, до батька й неньки, до рідного краю — це також вічний постулат нашого буття. Тому і Назарій вічно наш, він у нашій душі, у пам’яті і в нашім житті».
Варто зазначити, що сам Назарій розумів талант таким чином: «Про талановиту людину почнуть говорити як про видатну лише після її смерті. Адже посмертна слава і визнання вже нікому не заважають. Але це вже буде після нас, а зараз, коли ми йдемо до народу, до глядача, а тим паче до свого прихильника таланту, то треба розуміти, що контакт з глядачем — це є основа, без цього неможливо! Як це може бути — вийти на сцену і налаштувати проти себе глядачів, слухачів, які прийшли до тебе з відкритою душею? Треба навпаки: до них ще з відкритішою душею. І все, що є, — якщо воно є, — повинно бути віддано без останку».
Таким чином, феномен Назарія Яремчук, на мій погляд, полягає в унікальному поєднанні, у симбіозі природних і особистісних якостей справжньої людини: вродливої, талановитої, працьовитої, щедрої, доброї, чесної, справжньої і патріотичної. Отримуючи різні пропозиції щодо кар’єрного росту і зміни місця проживання, він залишався вірним своїй землі, своєму рідному краю — тому його заслужено називають у народі «наш буковинський соловей». Тому й не дивно, а навіть закономірно, що в кожній школі Чернівецької області в ці дні тривали виховні години і вечори пам’яті Назарія Яремчука. Це справжня, непідкупна любов до артиста і шана його таланту. Вічна пам’ять тобі, Назарку.
Михайло ДЖАМАН, доктор економічних наук, завідувач кафедри ПрАТ «Центрально-Європейський університет», академік АЕН України.
м. Полтава.
На фото: біля меморіальної дошки Назарієві Яремчуку на корпусі географічного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича; на могилі Назарія Яремчука в м. Чернівцях завжди живі квіти.
Фото автора
Прокоментуйте