Підсумки чемпіонату України в жіночій суперлізі, фінальна частина якого наприкінці минулого тижня завершилася в Южному на Одещині, вельми засмутили, звісно, не тільки волейболісток тернопільської «Галичанки-ТНЕУ-Гадз», а і їхніх прихильників. Після того як у 2010-му колектив виборов звання найсильнішої вітчизняної команди, місце на п’єдесталі пошани сьомий рік підряд так і залишилося для нього недосяжним.
Під час другого завершального туру фінального протистояння квартету найкращих за підсумками першого етапу колективів спокійними почувалися лише господарки майданчика. Здолавши вже в стартовій зустрічі вінницький «Білозгар», волейболістки южненського «Хіміка», які колись і замінили на чемпіонському троні «Галичанку», до тих же семи сезонів продовжили епоху свого безроздільного панування. За дві гри до завершення швидкоплинного турніру стали недосяжними для конкуренток.
Натомість трійка претенденток на два інші комплекти нагород принципову і напрочуд напружену суперечку за них завершила лише на останніх секундах(!) завершального із трьох зіграних між собою поєдинків. І четвертими зайвими, на жаль, знову виявилися наші землячки. Хоча саме цього сезону навряд чи заслужили такої гіркої участі. Навіть без травмованого ще напередодні дебютного матчу в Тернополі свого лідера Олени Туркули дівчата в Южному билися до останку. Однак поступилися і «Волині», і «Білозгару» на тай-брейках вирішальних п’ятих партій — 13:15 і 17:19.
Невдячна, мабуть, справа розпочинати дискусію про те, чого більше не вистачило підопічним Віктора Туркули — рівня майстерності чи максимальної самовіддачі. З наставником на цю тему спробував поспілкуватися телефоном. Але, здається, навряд чи варто через кілька днів після прикрої невдачі однозначно сприймати його оцінку за об’єктивну. Надто вже незагоєною видається рана як від неочікуваного ушкодження напередодні вирішальних баталій головної бойової одиниці, якою протягом усього сезону, без сумніву, була дружина Олена, так і від усвідомлення, що з рештою підопічних не вдалося виконати поставленого завдання.
Та сльози дівчат після програного минулої суботи п’ятого сету фатального матчу з вінничанками, щонайменше, заслуговують на те, аби поміркувати на тему, чи справді найсильніших було визначено за спортивним принципом. Для цього гляньмо на підсумкову турнірну таблицю фінального етапу чемпіонату:
Вам усе зрозуміло? Коли не зовсім, то роз’яснення аж ніяк не стануть зайвими. Згідно з регламентом турніру, виявляється, вирішальним показником при визначенні позицій команд є не більша кількість набраних очок, а більша кількість здобутих перемог. А залікові бали — всього лишень перший з додаткових показників. Більшість вітчизняних прихильників гри над сіткою (а не спеціалісти з командами, які, звісно, були проінформовані) про це навіть не здогадувалася.
Інакше, повірте, левова частка з них ще відразу після прийняття чиновниками від волейболу на чолі з уродженцем Івано-Франківщини Михайлом Мельником таких «критеріїв» неминуче поставила би цілком резонні запитання. Для прикладу, чому, на відміну від інших спортивних дисциплін, традиційно найважливіший показник замінили нехай іншим важливим, але все ж таки другорядним? З огляду хоча би на те, що призовими за досягнення на першому етапі чемпіонату стали очки.
Одне слово, на городі бузина, а в Києві дядько… Та суті справи це не змінює. Четвертою зайвою знову виявилася «Галичанка». Двоє ж її колишніх гравців — Катерина Дудник і Діана Карпець, а також колишній наставник Андрій Романович нині тріумфують разом з южненським «Хіміком». З індивідуальних призів один усе ж дістався волейболістці «Галичанки». Найкращою центральною блокуючою чемпіонату визнано Оксану Мадзар.
Фото із сайту ВК «Хімік»