Вільне життя

«БЕРЕЖИ СЕБЕ, СОЛДАТИКУ», — попросив хлопчик у листі. І солдат повернувся живим…

«ДОРОГИЙ СОЛДАТИКУ! МЕНІ 9 РОКІВ. МЕНЕ ЗВАТИ ДЕНИС. РАНІШЕ Я БУВ ВЕСЕЛИМ, УСМІХНЕНИМ ХЛОПЧИКОМ. Я ДУМАВ, ЩО ВІЙНА ДЕСЬ ДАЛЕКО, АЛЕ ДЕКІЛЬКА ДНІВ ТОМУ Я ЗРОЗУМІВ, ЩО ВОНА ЗОВСІМ ПОРУЧ. ПІД ІЛОВАЙСЬКОМ ЗАГИНУВ МІЙ ТРЕНЕР РОМАН ІЛЬЯШЕНКО. Я БУВ НА ПОХОРОНІ, ТАМ БУЛИ ТИСЯЧІ ЛЮДЕЙ. БЕРЕЖИ СЕБЕ, СОЛДАТИКУ. ПАМ’ЯТАЙ, ЩО ВДОМА ТЕБЕ ТЕЖ ЧЕКАЮТЬ. ПОВЕРТАЙСЯ ШВИДШЕ ДОДОМУ. МАЛЮНОК МАЛЮВАЛА МОЯ МАМА».

Цей лист датований 14 вересня 2014 року. А 9 вересня в Чорткові прощалися з Романом Ільяшенком — 23-річним майстром спорту, володарем Кубка України з фрі-файту. Можна уявити, з яким болем писав листа на фронт вихованець загиблого героя, адже рана в дитячому серці була ще зовсім свіжою. Цього тренера страшенно любили всі діти. Коли він пішов на війну, його група розпалася. Загибель Романа Ільяшенка поклала край фрі-файту і в Денисовому житті.

По-чоловічому стриманий, але дуже теплий лист юного спортсмена разом із сотнями інших дитячих малюнків та листів потрапив на передову. Точніше, до майора медичної служби, хірурга, тернополянина Михайла Стасіва, котрий добровольцем пішов на фронт у серпні 2014-го. Михайло Ярославович понад рік рятував життя нашим бійцям, не раз виривав їх із лещат смерті. Дитячий лист додавав йому сили, віри, надії… Вочевидь, дорослий чоловік зміг сповна відчути біль чоловіка малого, що проступав крізь рядки.
…Повернувшись додому, Михайло Стасів загорівся бажанням знайти автора листа, що так грів йому душу. А через півроку серце військового медика зупинилося.

І ось нещодавно його вдова пані Ольга вирішила розшукати хлопчика Дениса через соцмережі. Знала тільки, що він із Чорткова і що його тренував свого часу загиблий герой Роман Ільяшенко. Тернопільські сайти підхопили повідомлення Ольги Стасів — і на нього натрапила Денисова мама Анастасія. Вона впізнала почерк сина і свій малюнок.

А вже 7 травня Анастасія Обшарська написала на своїй сторінці у Фейсбуку: «Сьогодні був дуже особливий день. Відбулася одна з найважливіших зустрічей у моєму житті. Море емоцій після знайомства з надзвичайно сильною жінкою… вдовою видатного військового хірурга, який пройшов пекло Дебальцева, рятуючи життя українських солдатів». А пані Ольга написала так: «Сльози… сум… біль… радість, легкість на душі, спокій… Усе перемішалось. Боляче, бо це ми мали зробити удвох… Проте спокій від того, що розшукала Дениса…»

Пані Ольга подякувала батькам за сина, Денисові — за підтримку свого чоловіка й подарувала хлопцеві путівку до Угорщини, яку виграла, перемігши в першому етапі міжнародного соціального проекту «Книга Добра» зі своєю історією, присвяченою коханому.

— Цей несподіваний поворот із листом укотре переконав нас у тому, що дитячі листи і малюнки дуже потрібні бійцям, — каже Анастасія Обшарська. — Вони зігрівають солдатам душу. Пані Оля розповіла нам, як її чоловік передав Денисового листа додому, як мріяв розшукати його автора… Дитячі послання — як нагадування солдатам про те, що їх люблять і чекають, що їм є заради кого воювати.

І Денис Обшарський кожним своїм вчинком намагається бути достойним пам’яті героїв. Мріє стати професійним спортсменом, тому серйозно займається баскетболом і кікбоксингом. А ще днями він повернувся у фрі-файт.

Ліля КОСТИШИН.

На фото з сайту http://www.nday.te.ua: Ольга СТАСІВ та Дмитро ОБШАРСЬКИЙ.

Історія добра

Згадана в матеріалі історія Ольги Стасів має всі шанси ввійти до «Книги Добра». Але організатори конкурсу враховуватимуть кількість її переглядів на офіційному сайті проекту (http://knyga-dobra.blogspot.com/) та кількість малюнків, надісланих до неї. Враховуючи це, редакційна рада обере до книги тільки 50 історій.

Малюнки можна надсилати до першого червня на адресу:

БО «БФ «Чисті Серцем», а/с «Книга Добра», м. Київ, 01001 або на e-mail: knygadobra50@gmail.com

Підтримаймо історію №46 Ольги Стасів. Ось вона.

Пам’яті Михайла Ярославовича Стасіва, майора медичної служби, громадянина, батька й чоловіка присвячує його дружина Ольга.

«Знаю, що він помер! Що ж, по-твоєму, я не знаю чи що? І все одно я можу його любити. Від того, що людина померла, її не можна перестати любити, особливо якщо вона була кращою за всіх живих, розумієш?»
(Дж. Селінджер «Над прірвою у житі»).

Михайлику мій! Люблю тебе як у наш перший день. А тих щасливих днів з тобою було стільки! Я дякую Господу за те, що нагородив мене тобою. Ми прожили хороше життя, і це буде зігрівати мене як пам’ять про добрий час.

Минулої осені ми зіграли б своє срібне весілля. Я одягнула б гарну сукню. Ти посміхався б мені. Друзі співали б нам «Многая літа!» Не судилось. Натомість приїхали твої побратими, розказували, як ти оперував хлопців, яких привозили з Дебальцівського котла, як їздив, забирав поранених з-під обстрілів, за два дні вивіз із пекла 187 бійців, як вивозив тіла загиблих, щоб рідні могли їх поховати. А потім повертався і знову оперував. Ці розповіді бувають болючі для мене. Скільки ж ти пережив! Яке серце витримає! І жодним словом не прохопився. І жодного разу не поскаржився.

Звісно, ти ж задля цього і пішов туди. Рятувати людей. Допомагати тим, хто страждає. Бути там, де ти найпотрібніший. Де ніхто, крім тебе, не зможе.
Я не заперечувала, коли ти вирішив їхати на схід. Розуміла, що інакше не можеш. У твоєму серці ніколи не було браку любові. Любові до родини, друзів, колег, знайомих і незнайомих людей, до Батьківщини.

Із своїм лікарським досвідом, із зв’язками з медиками, ти виявився незамінимим. На твоє прохання тернополяни купили і передали в зону бойових дій позашляховик для евакуації поранених. Волонтери з Італії присилали на твоє ім’я ліки. Скільки життів врятовано завдяки цьому.

Минає уже рік, як ти відійшов у вічність, уже рік без тебе. Але ти — зі мною. І будеш поряд до останнього мого подиху.

Ти живеш у нашому сині.

Частинка твого серця б’ється у грудях кожного врятованого тобою бійця. Тебе згадують у своїх молитвах тисячі матерів, чиї сини вижили тільки завдяки твоїм умілим рукам і доброму серцю.

Близькі люди відходять. Любов залишається.

Я знаю, що ти помер. Що ж, я не знаю чи що? І все одно я можу тебе любити. Від того, що людина померла, її ж не можна перестати любити, особливо якщо вона була кращою за всіх живих.

Loading...

Про автора

Лілія Костишин

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Новини

Підписка на новини