СЕРЕД МОЇХ КОЛЕГ ІЗ ПРОФЕСІЙНОГО ЦЕХУ «ЛЮДИНОЮ РОКУ-2016» БУЛО НАЗВАНО ТЕЛЕЖУРНАЛІСТА АНАТОЛІЯ КРОХМАЛЬНОГО З «TV-4». ЛЮДИНУ НАСКІЛЬКИ ТАЛАНОВИТУ, НАСТІЛЬКИ Ж СКРОМНУ, І, ЯК НЕ ДИВНО, НЕ ПУБЛІЧНУ. НАВІТЬ НА ТЕЛЕБАЧЕННІ ВІН ДУЖЕ РІДКО З’ЯВЛЯЄТЬСЯ В КАДРІ. МАЙЖЕ ВЕСЬ ЕФІР ВІДДАЄ ЛЮДЯМ ТА ПОДІЯМ, ПРО ЯКІ РОЗПОВІДАЄ. ПРАКТИЧНО НЕ ЗУСТРІНЕШ ЙОГО НА РІЗНОМАНІТНИХ ЖУРНАЛІСТСЬКИХ «ТУСОВКАХ»: ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯХ, ПРЕЗЕНТАЦІЯХ. ХІБА ЩО НА ГАРНОМУ КОНЦЕРТІ, ЖУРНАЛІСТСЬКУ ВЕРСІЮ ЯКОГО ГОТУЄ В ЕФІР. ВІН ВЕСЬ У РОБОТІ, ЗАВЖДИ КУДИСЬ ПОСПІШАЄ, ПРАГНЕ НЕ ЗМАРНУВАТИ ЧАСУ, ЯКИЙ МОЖНА ВІДДАТИ ТВОРЧОСТІ.
Анатолій Крохмальний — корінний тернополянин. Найулюбленіше його місце — Кутківці: там, у бабусиній хаті, минуло дитинство. Ще й досі любить прогулюватись кутковецьким лісом. Каже: він не тільки повертає милі серцю спогади, а й дарує спокій, умиротворення. Батьки (тато — освітянин, мама — медик) ніколи не тиснули на сина, не казали, чим йому займатись, яку професію обирати. Навпаки, приглядались до нього: чим захоплюється, що в хлопчини краще виходить. Але «прив’язали» його до книги, вдумливого читання газет. Він і досі, як у дитинстві, робить вирізки цікавих матеріалів.
Його змалечку полюбили дві чарівні жінки — Музика і Журналістика. Взяли під руки і повели у світ. Анатолій із задоволенням ходив у музичну школу, потім була студія в музичному училищі. Коли ж вступив до Львівського університету на факультет журналістики, то відвідував музичну студію при тамтешній консерваторії.
Професійне щастя спершу пробував у музиці. У 1988-му був засновником гурту «Ліки від розпачу» (звісно, тими ліками була гарна музика), який з успіхом виступив на першій «Червоній руті». Після фестивалю познайомився з композитором Миколою Павлівим. Вони півроку працювали, а потім за дві ночі на студії ім. О. Довженка записали півгодинний дискоальбом «Останні канікули», що мав великий успіх. Його продублювали студії «Євшан» (Канада) та «Нота-Підсбург (США). І це було вперше у незалежній Україні. За півроку їхній гурт «Канікули» об’їздив з концертами всю Україну. Але невдовзі дует розділився, хоча кожен з його учасників виступав ще якийсь час під старою назвою.
Тим часом школу журналістики Анатолій Крохмальний проходив у тернопільських виданнях «Ровесник», «Західна Україна», «Тернопіль вечірній», де вів музичні сторінки. Відтак працював на Тернопільському державному телебаченні, де започаткував свою найвідомішу програму «Гал-кліп». Перших п’ять її випусків було створено саме там. Йшлося в них про суто українську музику з галицьким акцентом. Це було йому близьким і цікавим. Зі створенням комерційного каналу «TV-4», Анатолія запросили туди, бо кращого знавця музики і журналіста в одній особі в Тернополі не було. І він погодився, бо побачив, що там зможе повніше себе реалізувати. А з ним змінив прописку і «Гал-кліп», й ось уже 25 років він двічі на тиждень незмінно виходить в ефір. Таке довге життя однієї програми трапляється нечасто: щоб підтримувати її «на плаву» і десятиліттями залишатися цікавим глядачеві, неабиякий талант потрібний — музичний і журналістський.
А ще Анатолій Крохмальний на рідному телеканалі вісім років вів передачу «Музичні делікатеси», в якій розповідав про світову музику. Майже чотири роки видавав в ефір кулінарну програму «Лігумінки й марципани». Виявляється, журналіст сам залюбки чаклує на кухні, любить здивувати своїх рідних і друзів отими «лігумінками».
Мій колега, світлої пам’яті Володимир Сушкевич зацікавив тележурналіста історією Тернополя. Анатолій не тільки багато читав, але й заглиблювався в архіви, визбируючи відеосюжети, які хотілося б показати людям. Зокрема, чим жили, захоплювались попередні покоління тернополян. Так народився унікальний цикл програм «Тернопіль. Свідчення часу», що розповідав краянам історію Тернополя від Другої світової війни до сьогодення. Інший цикл програм «Тернопіль: окупація» (від часів Австро—Угорщини і до Незалежності України) в роботі, і я дуже сподіваюся, що ми його неодмінно побачимо.
Анатолій Крохмальний створив і фільми-посвяти Володимирові Сушкевичу, Анатолієві Горчинському, Казимирові Сікорському… Лежать у його архіві 40 унікальних інтерв’ю з музикантами — вихідцями з нашого краю чи тими, хто приїхав на Тернопілля, вкоренився тут і прославив його своїм талантом. Якби знайшовся спонсор, «Музиканти з Тернового поля» вийшли б в ефір. Такий тепер час: на все потрібен спонсор.
А ще мій колега пише зворушливі вірші. Часом дуже короткі, буквально на кілька рядочків, але такі місткі за змістом, за художнім осмисленням якихось життєвих реалій. Раніше вони ставали піснями, тепер друкуються хіба що в періодиці. Уже назбиралось їх на солідну збірку. Щоб видати її, знову ж таки спонсори потрібні, а він не вміє їх шукати. От і каже, що несприятливий нині для творчості час.
Інше хобі тележурналіста: він збирає книжки тернопільських авторів. І не тільки збирає, а й читає їх, відкриваючи для себе села і міста рідного краю, пізнаючи їх історію. Розповідав: приїхав якось на Кременеччину, заговорив з тамтешніми мешканцями про цю перлину Волині, а вони прийняли його за кременчанина. Зібрав й унікальну колекцію книжок про самий Тернопіль ще з польських часів і до наших днів. Багато книг просто купує у книгарнях, якусь частину дарують друзі та їхні автори. Щось знаходить на «блошиному» ринку: любить ходити його рядами, там трапляються інколи доволі несподівані, а то й раритетні видання.
Дружина в Анатолія теж музикант. Інна Крохмальна — перша скрипка в гурті «Візерунок» обласної філармонії, заслужена артистка України. Журналіст каже, що, напевно, не зміг би жити з дружиною-бухгалтером чи жінкою іншої професії. «Ми обоє музиканти, розуміємо одне одного з півслова, — розповідає. — Інна — найсправжнісінький мій друг. Вона першою переглядає усе, що я монтую. Після її порад не раз повертався на монтаж, хоч переконати мене непросто. Друзі мені заздрять. Кажуть, що я виграв джек-пот, бо це рідкість, щоб подружжя так розуміло одне одного. Я і не заперечую».
У цьому році Анатолієві Крохмальному виповниться 50. Молоді колеги уже називають його патріархом тернопільської журналістики. А він ще весь у роботі, в задумах, не розмінюється на суєту, не дає собі послаблень, бо ще стільки треба відзняти, записати, щоб збереглось для історії. Тож повторю те, що сказала при врученні Анатолієві Крохмальному відзнак «Людини року-2016»: коли побачите на вулиці цього скромного чоловіка, що вічно кудись поспішає, зупиніть його і потисніть руку. Це справжній професіонал і людина гідна.
Галина САДОВСЬКА.
Фото Василя БУРМИ