РАЙОН РИНКУ — ОДНЕ З НАЙСТАРІШИХ МІСЦЬ ЧОРТКОВА. ЗА КІЛЬКАДЕСЯТ МЕТРІВ ВИЩЕ НА ПІВДЕНЬ У ДАВНИНУ СТОЯЛИ КАМ’ЯНИЙ ОБОРОННИЙ ЗАМОК І СТАРИЙ КОСТЕЛ. ТЕПЕР ТАМ ЗДІЙМАЮТЬСЯ ШПИЛІ ДОМІНІКАНСЬКОГО КОСТЕЛУ СВ. МИКОЛАЯ, ЧИ НЕ НАЙІМПОЗАНТНІШОГО НА ВСІЙ ТЕРНОПІЛЬЩИНІ. А НЕПОДАЛІК РИНКОВОЇ ВЕЖІ З ГОДИННИКОМ БУЛИ ДВА СТАРИХ БУДИНКИ. В ОДНОМУ З НИХ, НІБИТО МЕШКАЛА РОДИНА ФРАНЦОЗІВ І МАЛИЙ КАРЛ ЕМІЛЬ, ЯКИЙ З’ЯВИВСЯ НА СВІТ У 1848 РОЦІ. ДОСЛІДНИКИ ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИКА ДОСІ НЕ ЗІЙШЛИСЯ У СВОЇХ ТВЕРДЖЕННЯХ, ДЕ Ж УСЕ-ТАКИ НАРОДИВСЯ І ПРОВІВ ДИТЯЧІ РОКИ ФРАНЦОЗ.
Є думка, що батько Карла Еміля з міркувань безпеки відіслав свою вагітну дружину на російсько-австрійський кордон, бо якраз тривало відоме польське повстання і була загроза наразитися на біду, оскільки він був симпатиком боротьби поляків за визволення. Інші доводи зводяться до того, що це було, як зазначалося вище, в Чорткові. Та найбільш аргументована версія належить автору книжки «У водовертях Серету» Петрові Федоришину. Усе сходиться на тому, що дружину свою батько відправив не за кордон, а в сусіднє містечко Біле. Про свою колиску письменник згадує у творах добрий десяток разів, а в оповіданнях «Гонитва за Кошутом» і «Війт з Білого» прямо говорить про це. Запис же у книзі чортківської синагоги — слабкий аргумент. Єдина єврейська божниця в повіті тоді функціонувала в Чорткові, то де мав відбуватися той обряд за юдейськими канонами?
Згідно з «Наказом про терпимість» австрійського імператора Йосифа II євреям давали прізвища, то його діда чомусь записали Францоз (Француз), а не Леферт, як було насправді. Батько хлопця вивчав медицину у Віденському університеті, а по закінченні його став повітовим лікарем у Чорткові. До речі, це був перший єврей на галицьких землях, який здобув вищу освіту.
На формування характеру і світогляду майбутнього письменника мав великий вплив батько. Він прагнув викувати в ньому німецький дух, але і від єврейської спадковості не старався відступати. Коли помирав, то заповів, щоб Карл Еміль вступив до Чернівецької німецької гімназії. «Батько волів правильно, — сказала мати, — а чи залишив він гроші, щоб я могла виконати його волю?» У хлопця була єдина можливість для навчання — стати найкращим учнем, тоді можна було розраховувати на державну субсидію.
Юний Францоз, віддавшись головній меті, сім років дивував своїх учителів похвальним працелюбством і успіхами. Ще не закінчив свою бурсу, а вже прилучався до краснописьменства, друкував критичні статті і мав з того підробіток. Відтак прагнув вивчати класичну філологію — латину, грецьку мову, але життя обернулося так, що став студіювати право у Віденському та Грацівському університетах. Одначе потяг до літературної творчості пересилив усе, і він став письменником. Часто подорожував, і це стало джерелом для написання ним багатьох новел та оповідань. Особливо яскравою була його збірка «Напів-Азія. Культурні образки з Галичини, Буковини, Південної Росії та Румунії». Він набув популярності, Францоза читала вся Європа. Ще за життя його твори були перекладені п’ятнадцятьма мовами. Серед них — збірки: «Трагічні новели», «Від Дону до Дунаю», «Чудесні діти гетто», «Мандрівки Німеччиною», повісті «Два рятівники», «Молода любов», кілька романів, зокрема «Шукачі правди», де головний герой Тарас Бараболя (як у Гоголя Тарас Бульба) стає народним месником.
Францоз у своїй творчості толерантно ставиться до всіх народностей, які об’єднувала тодішня Австро-Угорська імперія. Для нас він привабливий тим, що багато і щиро писав про українців — збірка «Ukrainica». Письменник стверджував, що більш співучого народу, ніж наш, у Європі немає. Ці поняття він, мабуть, засвоїв з дитинства, коли його няня Мариня з Вигнанки багато співала і розповідала. Тому Карл Еміль і взявся за дослідження народної пісенності. А ще літератури. Це, по суті, була перша спроба оглядової історії творчості українських авторів. Вагома його роль у популяризації творчості Тараса Шевченка. Помер Францоз у Берліні. Наступного року вся літературна громадськість Європи відзначатиме 170-річчя з дня народження видатного письменника-гуманіста. Та цю подію випередили чортківчани. Вони встановили поки що єдиний у світі пам’ятник Карлу Емілю Францозу.
Минулої неділі біля старого ринку на майданчику перед «Лемківською світлицею» зібралися представники громадськості, культури, студенти, журналісти, гості. Звучить класична музика. Урочини розпочинаються віршем про Чортків, який читає школярка Юлія Олійник. Відтак перед присутніми виступає міський голова Володимир Петрович Шматько. Він щиро дякує автору пам’ятника тернопільському скульптору Романові Вільгушинському, уряду Федеративної Республіки Німеччина, який виділив кошти на його спорудження. А надто художниці, громадському діячеві з Берліна Гельзі фон Льовеніх.
Після того, як з пам’ятника на підніжжя постаменту впало біле покривало, говорила і сама Гельга. Вона дотяглася рукою до бронзової голови, погладила по щоках Карла Еміля і поклала до підніжжя букет білих квітів. Розповідав про життя і творчість Францоза і співавтор проекту доктор філологічних наук Чернівецького національного університету Петро Васильович Рихло. Завершились урочини покладанням квітів і піснею про Чортків, яку співала Галина Корецька з гуманітарно-педагогічного коледжу ім. Олександра Барвінського.
А в районному будинку культури теж приймали гостей. Тут зал заповнили глядачі, які прийшли на прем’єру вистави «Ярмарковий день у Барнові». Актори — учасники аматорського драматичного гуртка, а швидше, вже театру вищезгаданого коледжу, де режисером-постановником є Людмила Михайлівна Чижишин. Барнов, до речі, це Чортків. Так його називав у своїх творах Карл Еміль Францоз. Може, йому не подобалася немилозвучність справжньої назви — хтозна.
Фоторепортаж В. БУРМИ