Вільне життя

Вікторія ТРОФІМЕНКО: «КІНО — ЦЕ МОЯ ТЕРИТОРІЯ І МЕНІ ТУТ КОМФОРТНО»

ХОЧ ФІЛЬМ «БРАТИ. ОСТАННЯ СПОВІДЬ» І НЕ УДОСТОЇВСЯ ЦЬОГОРІЧ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, ВІН ЄДИНИЙ З УКРАЇНСЬКИХ ХУДОЖНІХ КІНОСТРІЧОК, ЩО ДІЙШОВ ДО ТРЕТЬОГО ТУРУ. І ЦЕ ВЖЕ ПЕРЕМОГА МОЛОДОГО РЕЖИСЕРА ТА СЦЕНАРИСТА ВІКТОРІЇ ТРОФІМЕНКО. А ДО ЦЬОГО «БРАТІВ…» ПРЕДСТАВЛЯЛИ НА 21 КІНОФЕСТИВАЛІ, ВІН БУВ ОДНИМ З КАНДИДАТІВ НА ВИСУНЕННЯ УКРАЇНОЮ НА ПРЕМІЮ «ОСКАР-2016» (ТОДІ ПЕРЕМІГ «ПОВОДИР» ОЛЕСЯ САНІНА) У НОМІНАЦІЇ «НАЙКРАЩИЙ ФІЛЬМ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ». ПЕРША ПОВНОМЕТРАЖНА СТРІЧКА — І ТАКИЙ УСПІХ: ЦЕ ПІД СИЛУ ТІЛЬКИ ДУЖЕ ТАЛАНОВИТОМУ РЕЖИСЕРОВІ.

Характер

Ми познайомились із Вікторією в листопаді минулого року на першій «КіноХвилі» та мали довгу й довірливу розмову. Про українське кіно назагал і «Братів…» зокрема, про непросту дорогу Вікторії у світ кіно та її бачення його подальшого розвитку, про те, яким насправді має бути українське кіно і над чим працює режисер нині.

Вікторія народилася в російському Новосибірську. Коли їй був рік, батьки повернулись на історичну батьківщину. Тож дівчинка виростала в Києві. Тато-хірург і мама-педіатр виховували її в спартанських умовах. Вікторія багато читала, писала вірші, малювала, за наполяганням тата завзято вивчала англійську. І збиралася стати художницею. А за тиждень до вступу ошелешила рідних заявою, що вибрала… театральний інститут. Тато сказав на те: «Ін’яз, юрфак, економічний — я тобі допомагаю. Все інше — сама». «Краще десять років вступатиму туди, куди хочу я, ніж один — куди хочеш ти», — рішуче відповіла батькові. «Добре. Тобі в армію не йти. Вперед!» — благословив тато.

У театральний дівчина, звісно, провалилася. Зате її закохав у себе, як каже, режисер Юрій Іллєнко — харизматичний, мудрий — і вона загорілась бажанням у нього вчитися. Щоб не втрачати час, вступає в інститут культури і вивчає туризм. Але якось вмикає телевізор і чує: «Лондон — столиця світового мистецтва». Вирішує: їй треба їхати туди, навчитися всього, що має знати кінорежисер, і повернутися в Київ: тоді Юрій Герасимович уже не зможе їй відмовити. Лондон справді дав Вікторії багато. Повернувшись додому, вона таки вступає в театральний, на режисерський факультет, але навчається вже в іншого майстра. Юрій Іллєнко більше не набирав студентів.

«Брати. Остання сповідь»

Із двома вищими освітами В. Трофіменко приходить на телебачення. Українського кіно тоді вже (чи ще) не було. На каналі СТБ молодий режисер займається постановочними сценами в популярному документальному циклі передач «У пошуках істини». Це були короткі реконструкції подій, і саме тут Вікторія відчула смак режисури. Та коли «наїлася» телебачення, захотілось знімати справжнє кіно. Ось тільки де взяти сценарій, який би її схвилював?

На роман «Джмелиний мед» шведського письменника Торгню Ліндгрена натрапила випадково. Зайшла до подруги, що робила в квартирі ремонт, і побачила стосик книжок, які та збиралася здати в макулатуру. Там і лежав цей роман. Взяла почитати — і він заполонив її. «Ця книжка знайшла мене, вона мені довірилась — і я зрозуміла, що ми зустрілись», — розповідала Вікторія на нашій «КіноХвилі». Вона пише свій перший сценарій повного метра, добивається дозволу в автора на зйомки фільму і три роки власним коштом створює кадр за кадром. Дію фільму переносить зі Скандинавії в Карпати і розповідає історію любові й ненависті уже двох братів-гуцулів. Обоє важко хворі: у Войтка — рак, у Станіслава — здає серце. І кожен чекає, що першим помре не він, а брат, а смерть забирає обох водночас.

Усіх акторів Вікторія знаходить в Україні. Тоді, як її колеги у своїх фільмах знімають здебільшого розкручених російських акторів, а українським відводять другий план, вона запрошує на знімальний майданчик невідомих широкому загалу земляків. Скажімо, Войтка прекрасно зіграв головреж тернопільського театру народний артист України Олег Мосійчук. Успіх фільму перевершив усі сподівання. Важко повірити, що це лише дипломна робота молодого режисера.

Що далі?

Вікторія каже, що почувається абсолютно щасливою, бо робить те, що їй подобається. Успіх «Братів…», звичайно, окрилює, та вона вже не хоче працювати в цій площині, знімати щось на рівні свого першого фільму, але з іншими сюжетами і назвами. Натомість ставить перед собою значно вищу і дуже амбітну планку: прагне зняти фільм з дивною назвою «Дауншифтинг» за романом російського письменника Леоніда Андреєва «Щоденник сатани». Причому — англійською мовою, а сюжет адаптує до індійських реалій. Тому зйомки проводитиме в Лондоні та в Індії. До речі, анг. downshifting, український відповідник сковородинство — це соціальна поведінка людей, які відмовляються від нагромадження матеріальних благ, всеохоплюючого прагнення до успіху і живуть простим життям. Найчастіше сучасні сковородинці поселяються саме в Індії.

«Це має бути стрибок на декілька щаблів вище, ніж «Брати», — розповідає. — Фільм теж порушуватиме загальнолюдські проблеми, але він має бути цікавим у будь-якій країні. Тому й англійська мова та зйомки поза межами України. Тепер у співавторстві з Романом Горбиком, українським драматургом, що живе у Швеції, завершує сценарій і думає, де взяти гроші на зйомки. На державну підтримку надії нема, бо вона надається лише україномовним фільмам. «Я все одно зроблю цю картину, — запевняє. — Питання тільки — коли?» І не приховує: їй хочеться вийти на світовий рівень — і вона це зробить. А от замовних фільмів не зніматиме, навіть якщо на це дають гроші, бо тоді «зникає містика, магія, передбачення». Вона ж звикла робити те, що відчуває, що їй цікаво. Каже: її мова — притча і вона «такий собі Молла Насреддін і український казкар в одній особі». Ось такий характер і такі амбіції.

А це про свою професію: «Я щаслива, що роблю кіно. Не знаю, чи змогла б робити щось інше. Я на своєму місці, це моя територія, і я почуваюся тут абсолютно комфортно». А ще Вікторія впевнена: у цій сфері мистецтва найголовніше — бути чесним із собою, навіть помиляючись.

Що ж, запам’ятаймо це ім’я. І побажаймо Вікторії Трофіменко, щоб здійснились її творчі задуми.

Галина САДОВСЬКА.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини