Вільне життя

ВКЛОНИСЯ ЗЕЛЕНОМУ ДРУГОВІ

ЩОРОКУ В ТРЕТІЙ ДЕКАДІ БЕРЕЗНЯ МИ ВІДЗНАЧАЄМО ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ЛІСУ. ЯКРАЗ ТАКА ПОРА, КОЛИ ТРЕБА ПОЧИСТИТИ НАШІ НАСАДЖЕННЯ, ПОСАДИТИ НОВІ ДЕРЕВА. ДО ЦЬОГО ДОЛУЧАЮТЬСЯ НЕ ЛИШЕ ГОСПОДАРІ ЗЕЛЕНИХ МАСИВІВ, А Й ГРОМАДСЬКІСТЬ, ДІТИ ЗІ ШКІЛЬНИХ ЛІСНИЦТВ ТА ІНШІ. ЗВИЧАЙНО Ж, СПРАВА ВАРТА ПОХВАЛИ. АЛЕ ВІД УСІХ ЦИХ МІСЯЧНИКІВ, ТИЖНІВ, ДНІВ ВІДДАЄ ТИМЧАСОВІСТЮ — ПРОВЕЛИ АКЦІЮ І ЗАБУЛИ НА УВЕСЬ РІК. А ПРОБЛЕМА СТОСУНКІВ ІЗ ЗЕЛЕНИМ ДРУГОМ НІКУДИ НЕ ДІВАЄТЬСЯ, ВОНА ВИМАГАЄ ПОСТІЙНОЇ УВАГИ.

І тут мимоволі всі погляди кидають на лісівників. Хоча до них претензій, мабуть, найменше. Працівники лісу, зокрема на Тернопільщині, мають свої поточні та довгострокові плани, стараються їх чітко виконувати. Пріоритетне завдання — створення класичних дібров. Завітайте до будь-якого з наших лісів. З ким ви зустрінетеся насамперед? Звичайно ж, із грабом. Його тут ніхто не насаджував, просто материнські самосівні масиви. Деревина — в жодне порівняння із дубом. Останній сюди сам проситься, бо Поділля якраз той край, де йому ростеться комфортно. Його не посадиш, скажімо, в Медоборах чи на опільських узвишшях, бо дерево це має стержневий корінь. Часом молодняк назовні піднявся лиш на 20 см, а в землі вже метровий стержень. Отак упреться він у вапнякову товщу під верхнім шаром грунту й, уважай, не буде дуба: і ростиме кволо, та й сильний вітер виверне його з кореневищем.

У народі кажуть, що він любить рости в шумі із відкритою головою. Цебто, щоб його збоку притіняли інші дерева, тоді він з усіх потуг тягнеться до сонця — стовбур високий і прямий. Бачили дуба-одинака десь у полі чи на околиці села? Кряжистий, могутній, з товстим гілляччям у всі боки. Що не кажіть, красень, про такого пісні складають і казки розповідають. А ділова деревина його, як кажуть, недорого коштує. Не вистачало йому отого шуму — тісного сусідства інших дерев — клена, липи, граба, з ними він залюбки вживається. Ось явора не терпить, бо той теж із стержневим коренем, — суперник.

Дуб, умовно кажучи, достигає у віці 100—120 років. Тоді його спиляти найдоцільніше. Як бачимо, лісівникові треба заглядати в далеку перспективу, а що там у внуків і правнуків, які рубатимуть ту дубину? Скільки людських турбот і праці треба на тому довгому віку! Особливо у перші роки. Спочатку з так званого плюсового дерева, а це високий, стрункий і найкращий за всіма показниками дубисько, дістають пагінці для клонування. Не з верхньої, не з нижньої, а саме із середньої частини крони — спробуй здертися на таку висоту. Можна, і так часто роблять, починати із жолудя. Але із живця майбутнє дерево міцніше, ніж з насіння, збереже всі ознаки зразкового екземпляра. Зелена крихітка квола, її слід леліяти як дитину. Посадиш жолуді — тут своя небезпека. Внадиться небажаний гість — веприк і піде рядком, вириваючи довгим рилом для себе ласощі. До чого тільки не вдаються люди — натягують над шкілкою шнурок із клаптям целофану. Той шурхотить на вітрі і відлякує звірину. Хтось, здається в Улашківському лісництві, ставив у радійко нові батарейки, вмикав гучномовець наповну і залишав на ніч на ділянці із саджанцями. Навіть лось не ризикне поткнутись туди, де голосно говорять.

А що ж робити, поки над нашим краєм не зашуміли ті омріяні діброви? Лісівники формують масиви ялини, модрини, горіха чорного та інших дерев зі скороченим перебігом рубки. Адже без деревини в господарстві чи на будові ніяк не обійтися. Та й Новий рік без хвої — не свято, хоча вже пора привчатися до штучних ялинок. Перспективною для наших насаджень видається нова порода, завезена з Американського континенту, — дугласія тисолиста. Одне слово, наші працівники лісу не сидять склавши руки. І діють виважено, опираючись на науку, щоб не повторювати прикрих помилок, як це сталося в Карпатах. Свого часу там висадили багато ялини, хоч місцеві грунтово-кліматичні умови не для неї. Затишно себе в горах почувають бук і ялиця, здатні акумулювати й утримувати вологу. І ось прийшов час, коли ялина стала масово вмирати. Сухі дерева — то розплідники шкідників. А коли їх багато, ніякі дятли з повзиками не врятують ліс від комашиного нашестя. От і вирубали насадження цілими ділянками. Громадськість і засоби масової інформації вдарили на сполох, мовляв, ділки, маючи високий дах десь у Києві, нищать Карпати і продають ліс-кругляк за кордон. Так, диму без вогню не буває, траплялися такі випадки, та й експортувати колоди, цебто сировину, дозволяє собі хіба що якась тубільна країна. Але головна причина тої біди, як стверджують знавці, все-таки в стратегічній помилці лісівників.
Важливо виплекати, виростити ліс, та не менш важливо його вберегти. І тут кабанчик чи лось ніщо поруч із рукастим крадієм-хапугою. Коли фіксуються несанкціоновані вирубки, правоохоронні органи часом відкривають провадження, звинувачуючи майстрів лісу, цебто лісників, у недогляді, а, може, й співучасті в злочині. Трапляється і таке, коли за неправомірну вигоду посадовець заплющує очі на браконьєрську сокиру. Та рідко. Просто одна людина не в змозі впильнувати великі, закриті зеленню і стовбурами масиви. Ось і організовують лісівники нічні чергування, може, і малоефективні, та й небезпечні. Один з них, кажуть, у Мшанецькому лісництві, остерігаючись непроханих гостей, розставив на лісовій дорозі металеві шпильки. І таки піймав на той гачок буса, завантаженого вщент колодами, нарізаними зі звалених дерев. Лиходії приїхали сюди з Рівненщини.

Ось постає перед нами найважливіше питання: як навчити людину шанувати свого зеленого друга, не заносити без крайньої усвідомленої необхідності над ним сокиру? Колись наші предки природу обожнювали. Тепер з висоти пройдених цивілізацією тисячоліть, мабуть, час до цього повернутися, базуючись не на сліпій вірі, а на інтелекті й науці. Бо ми так досі і не розгадали багатьох таємниць світобудови, які закрив перед нами Творець. Тим більше, не можемо повторити Його. Ось звичайна муха, просте, буденне, здавалось би, явище. Скрутив газету, ляснув — і її вже немає. А спробуй віднови, сконструюй її — не вистачить ні знань, ні хисту. Ще одне, Боже, диво — звичайний дубовий, кленовий чи інший якийсь листок. У ньому закодована найжиттєдайніша таїна фотосинтезу. Зелені хлорофілові зерна, вуглекислий газ із повітря і сонячний промінь, плюс волога та мінеральні солі землі. І ми вже маємо кисень, щоб дихати, і дубовий брус, щоб будувати чи грітися біля пічки, та, зрештою, і все живе розмаїття нашої планети.

Мабуть, ще з дитинства мало висіваємо ми в сприйнятливі душі і серця тих жолудів, які потім проростають любов’ю до природи. Зі звірятами та іншою живністю, що стрибає, літає, повзає, якийсь прогрес уже помітний. Навіть у мультиках малеча стає на бік скривджених зайчиків, білочок, песиків. Зламана ж гілочка чи деревце нікого не зворушує. А він, дубочок, теж живе створіння, хоч і сконструйований на свій лад. У нього, як і в кожного з нас, є своя ДНК. Може, і йому боляче, та не має голосу, щоб заплакати, коли вгризаються в стовбур зуби пили. Пам’ятаєте, як стривожилася, захвилювалася Мавка, коли Лукаш наточив соку з берези, мовляв, ти п’єш її кров. Це не означає, що не треба заготовляти деревину, різати овець і каплунів. На нашій грішній землі все народжується і помирає. Існує так званий харчовий ланцюг, а на вершині його — хижаки, в тому числі й ми з вами. Але на все своя пора. Та коли втручається людська рука, мусить бути, повторюся, усвідомлена необхідність. Бо так легко нашкодити природі і врешті — собі ж. Ну чим, крім слабкості розуму й серця, недовихованням та ще недієвістю законодавства, можна пояснити масові вирубки захисних лісосмуг у східних та південних областях України? Та влада, яку ми тепер критикуємо на всіх перехрестях, схоже, була мудрішою за нинішню. Бо зуміла створити цілу систему насаджень у степових районах, яка акумулювала вологу і брала на себе удари суховіїв. Та ось землю розпаювали і смуги, що за півстоліття перетворилися на довжелезні ліси, стали нічиїми. І пішли танцювати неприборкані сокира з пилкою. Із Херсонщини надходять тривожні вісті: скоро тамтешні незахищені поля стануть безлюдною пустелею. Це ще один мазок сумної картини, де цивілізація у своєму стрімкому розвитку все більше наступає на зелений світ. Планета, засмічена небаченими викидами, задихається. Її легені не мають тої потужності, щоб усе це переробити і вийти на якийсь, хай і хиткий, баланс. Уже зримі ознаки парникового ефекту. У північних широтах тане одвічно скована крига і при тім виділяє в довкілля метан та всілякий газовий непотріб. Тож вклонися зеленому другові, своєму рятівникові! А якщо сталося так, що зрубав деревце, то посади вже не два, а три!

Василь БУРМА.

Фото автора

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини