ЧЕРЕЗ ПРОЩУ ДО СВЯТИНЬ ЛЮДИНА ЗНАЙОМИТЬСЯ ІЗ САМИМ ХРИСТИЯНСТВОМ, ПІЗНАЄ ЙОГО СУТЬ І, ЩОНАЙГОЛОВНІШЕ, ВОЦЕРКОВЛЮЄТЬСЯ І ЗНАХОДИТЬ ДЛЯ СЕБЕ СПАСІННЯ ЧЕРЕЗ ЄДНІСТЬ ІЗ ВСЕВИШНІМ. ПРОЩА ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ЗАРАДИ ОНОВЛЕННЯ ДУХА, ЦЕ ОЧИЩЕННЯ ЛЮДИНИ І, ВРЕШТІ, ЇЇ ЖЕРТВА ДЛЯ БОГА. ПРО ОДНУ З ПАЛОМНИЦЬКИХ ПОЇЗДОК ДО ВІДПУСТОВИХ МІСЦЬ ПРОЧАН ЦЕРКВИ ЗАРВАНИЦЬКОЇ БОЖОЇ МАТЕРІ, ЩО В ТЕРНОПОЛІ, І ЙТИМЕТЬСЯ В ЦІЙ ПУБЛІКАЦІЇ.
Відвідуючи святі місця, паломник не тільки духовно збагачується, очищає своє серце та наповнює його Божою благодаттю, а й сповняє місію, несе цю благодать для своїх рідних, близьких та знайомих, молиться за них і, що найголовніше — свідчить їм світлом своїх очей, зміною особистого життя, ділиться духовною радістю. Для багатьох дорога паломництва — це місія життя. Після прощі відбуваються зміни практично з кожною людиною. Знаю про це з особистого досвіду. З’являється безмежна радість. Людина стає сильнішою, і потім, якщо в житті є якісь труднощі, вона їх перемагає, бо знає, як це зробити.
Подорожі до святих місць України особливо популярні серед вірян церкви Зарваницької Божої Матері, що в Тернополі. Це паломницькі тури і тури вихідного дня до стародавнього Києва, прощі до Зарваниці, Гошева, Унева, Крехова, Радчі та інших святинь УГКЦ. Такі подорожі по кілька разів на рік здійснюються нашими священиками о. Романом Ваврухом і о. Тарасом Римарем.
Зупинюся тільки на двох недавніх поїздках до святих місць. Це — Духовно-відпустовий центр у селі Страдч і церква Успіння Пресвятої Богородиці в місті Глиняни. Обидва сакральних центри на Львівщині.
Страдч — старовинне село, розташоване неподалік від Львова (17 км) на горі (359 м), по дорозі на Яворів. Історія його заснування сягає княжих часів. Початки християнства на цій території сягають XI ст. Приблизно тоді прибулі монахи вирубали в кам’яному пагорбі монастирську церковцю, а також келії-ніші, дві кімнати і сходи. Цей монастир проіснував до 1242 р. Повертаючись із військового походу, татари підпалили обитель і винищили людей, які тут переховувалися. За народними переказами, на крики й плач невинно вбитих із неба зійшла Пресвята Богородиця і стала перед татарами зі словами: «Не руш! Стіна!» Вона огорнула замучені душі своїм омофором і повела у славі до оселі Небесного Отця.
Під час археологічних розкопок, які проводив у печерному монастирі український археолог Я. Пастернак, було виявлено велику кількість людських кісток. Згодом їх урочисто перезахоронили неподалік від входу до печери, а сам передсінок лаври обмурували і освятили як церкву Матері Божої Нерушимої Стіни. У 1936 р., завдяки зусиллям о. Миколи Вояковського, місцевого пароха, на Страдецькій горі була встановлена Хресна дорога, якій Папа Пій XII надав статус Єрусалимської (рівноцінне значення із Хресною дорогою в Єрусалимі). У той час на празник Успіння зі Львова до Страдча курсував навіть окремий поїзд. У радянські часи хрести були знесені. Сучасна Хресна дорога, зведена впродовж 2003—2008 рр. у сосновому лісі, складається із 15 стацій.
Іще одною великою святинею на Страдецькій горі є парафіяльна церква Успіння Пресвятої Богородиці, збудована 1795 р. на місці колишньої дерев’яної церкви поч. XV ст. Під час Першої світової війни храм був пошкоджений, 1927 р. його відбудували і реконструювали. Парафіяльна церква має велику духовну і мистецьку цінність, бо в ній містяться: копія чудотворної ікони Матері Божої Нерушимої Стіни (написана після Другої світової війни: оригінал, який сягає ще княжих часів, зник під час війни або відразу по її завершенні), запрестольна ікона Успіння Пресвятої Богородиці авторства В. Дядинюка (імовірно XVIII ст.) та дві ікони намісного ряду іконостаса — Ісуса Христа з відкритим серцем і Матері Божої Неустанної Помочі, написані Антоном Манастирським. Крім того, розпис іконостаса виконаний, імовірно, рукою Олекси Новаківського.
Упродовж 1939—1941 рр. парохом Страдча був о. Микола Конрад, професор історії філософії та соціології Львівської богословської академії. Цього душпастиря разом із дяком Володимиром Приймою 26 червня 1941 року закатували енкаведисти. Понівечені тіла мучеників поховані на страдецькому цвинтарі. Під час свого пастирського візиту в Україну Папа Іван Павло II проголосив їх блаженними Христової Церкви. Відтоді їхні могили стали місцем масових паломництв побожних християн.
Після Страдча віряни завітали до Глинян Золочівського району, зокрема до дерев’яної церкви Успіння Пресвятої Богородиці — цінної пам’ятки сакрального будівництва. Храм цей належить до найвиразніших і добре збережених дерев’яних пам’яток XVIII ст. Перша документальна згадка про церкву Успіння датується 1562 р. Існує передання, що сам Богдан Хмельницький, який перед штурмом Львова 1648 р. побував зі своїм військом у Глинянах, подарував церкві Успіння Пресвятої Богородиці ікону Розп’яття Ісуса Христа.
Церква, яка збереглася донині, пережила не одну реконструкцію та перебудову, однак, незважаючи на всі лихоліття і природні катаклізми, ніколи не була знищеною. Так, 1886 р. у Глинянах сталася велика пожежа, всі будівлі обабіч храму згоріли, а дерев’яна церква залишилася неушкодженою. За переказами людей, над храмом бачили постать Богородиці, яка тримала над церквою широко розведені руки аж до часу, коли полум’я зникло. У 30-х рр. минулого століття храм перебував у незадовільному стані. Було вирішено, що в ньому не можна проводити богослужінь. Церква мала бути розібрана. Однак, немов на знак протесту проти знищення храму, на Святвечір 1936 р. надприродним способом самовідновився почорнілий від часу запрестольний образ Розп’яття Ісуса Христа. Із темного став яскравим і продовжував випромінювати світло ще протягом трьох тижнів.
Святіший Отець Папа Пій XI 18 травня 1938 р. надав церкві Успіння Пресвятої Богородиці у Глинянах право проведення відпустів у свята Вознесіння Христового, Пресвятої Євхаристії, Різдва Івана Хрестителя, Успіння Пресвятої Богородиці і Воздвиження Чесного Хреста. Згодом митрополит Андрей (Шептицький) надав церкві право проводити 12 відпустів на рік. Чудесне відновлення ікони потверджене не лише церковною владою, а й безліччю чудодійних оздоровлень, що відбулися як у довоєнний період, так і починаючи з 90-х рр. минулого століття, коли відродилася молитва у храмі. Оскільки церкву Успіння Пресвятої Богородиці тепер реставрують, то ікону Розп’яття Ісуса Христа тимчасово перенесли до греко-католицького храму Святого Миколая.
Укінці паломницької подорожі отець Роман Ваврух зауважив: «Поїздка до Страдча та Глинян дала людям можливість поспілкуватися на духовні проблеми, які вони мають у своєму житті. Вона допомогла їм зрозуміти одне одного та глибше збагнути світ, у якому ми живемо. Я глибоко переконаний, що цей та інші паломницькі тури великою мірою відобразяться на духовному житті парафіян нашої церкви».
Від себе додам, що в наш час, на жаль, багато людей не зовсім правильно розуміють суть паломництва, применшують його значення в духовно-релігійному житті та прирівнюють його до туризму. Але проща — це не туристичний огляд визначних місць, а велика праця для духовного збагачення і очищення.
Григорій ЖУК.
м. Тернопіль.
Фото з вільних джерел