Вільне життя

І Сталін «вітав», і Симоненко

У ВИХІДНИХ ДАНИХ ВКАЗАНІ ПРІЗВИЩА РЕДАКТОРА, ЗАСНОВНИКА-ВИДАВЦЯ. Є І АДРЕСА РЕДАКЦІЇ. ВСЕ ЦЕ — В ГАЗЕТІ З НАЗВОЮ «МЕЛИТОПОЛЬСКАЯ ПРАВДА». ЗГОРИ НА ПЕРШІЙ СТОРІНЦІ, НАВІТЬ ВИЩЕ ВІД НАЗВИ — ЗАКЛИК, ЩО В ПЕРЕКЛАДІ З РОСІЙСЬКОЇ ЗВУЧИТЬ ТАК: «ПРОЛЕТАРІ ВСІХ КРАЇН, ЄДНАЙТЕСЯ! РАЗОМ МИ ПЕРЕМОЖЕМО!»

На нинішній час вельми загадкове гасло. Навколо кого чи чого мають єднатися невідомо які пролетарі? Колись усе було зрозуміло: довкола СРСР, «першої в світі держави трудящих», намовляли їх гуртуватися. А тепер де той «магніт», що повинен притягувати пролетарів? Китай? Там реально комунізму не більше, ніж в Англії монархії. Єдине, що залишилося від часів «великого кормчого», — смертна кара, яку там дуже часто застосовують. А так — нормальна країна з ринковою економікою. Куба також уже не та, що була. Залишається Північна Корея. Чи не навколо неї мають об’єднувати пролетарі всіх країн і мріяти саме про таку державу? Моторошно стає, але втішимо себе думкою, що прихильники таких ідей, якщо ще десь залишилися, то дуже мало їх. Ось і тираж «Мелитопольской правды» лише 400 примірників. Та й ті, найімовірніше, «громадські розповсюджувачі» розпихають людям у поштові скриньки.

Оскільки номер газети, який потрапив мені до рук, датований 10 травня, то, само собою зрозуміло, що «шапка» на першій шпальті вітає «С днем великой победы». Звертається до «соотечественников» (з огляду на те, що газетний номер за межі міста може потрапити лише випадково, і на мізерний наклад апелювати геть до всіх співвітчизників якось не скромно, вистачило б до земляків) «Мелитопольский ГРК КПУ», тобто міськрайонний компартійний комітет. Як тут не вдатися до російського прислів’я: «Жив курилка!» Зняли ту партію з реєстрації, а вона нікуди не ділася. Не може подати свого списку на вибори — тільки й усього. А що ще змінилося? З вітанням виступає, газету сяку-таку видає. Так-так, зміст «Мелитопольской правды» не залишає сумніву, що це — чистої води компартійний листок, а фізична особа-видавець — колега відомого Фунта.

Номер урочисто відкриває звернення Сталіна до народу 9 травня 1945 року. Зокрема, сказав «вождь народів», що період війни закінчився, почався період мирного розвитку. Збрехав «великий і мудрий». Після Другої світової Радянський Союз ніколи не припиняв воєн. Не такі великі вони були, але також кровопролитні. То в Анголі, то у В’єтнамі, то «празьку весну» придушували, то 10 років Афганістану. І все це старалися чинити приховано, військових нагороджували орденами й медалями… без права носіння. Бо виникли б зайві запитання: звідки бойові нагороди, коли СРСР — «наймирніша країна»? Розпався «Союз нерушимий», то його правонаступник Росія не перестає воювати.

Поруч із зверненням Сталіна — ще одне, значно більше. Хто ж то ще так дуже причетний до перемоги? Та ніхто інший, як «Первый секретарь ЦК Компартии Украины П. Н. Симоненко». А що ж, міськрайонний комітет нікуди не дівся, то й вождеві нічого ховатися. Кожна теза в його публікації починається виділеними півжирним шрифтом словами «Мы, коммунисты…». Нарікає «первый» на те, що владу в Україні захопили «пещерные националисты» (в публікації іншого автора вже фігурують нацисти), закликає покласти кінець «фашизации нашей Родины». Причому фашизація — не там, звідки прийшла орда на донецьку землю і сіє смерть, розруху. Не в тій країні, яка «відзначилася» тим, що єдина в Європі після Другої світової війни посягнула на територію іншої суверенної держави. Фашизація, за Симоненком, відбувається в Україні. Від чого то чоловікові так замакітрилося, що орієнтацію втратив? Мабуть, таки не варто після багатьох років подружнього життя залишати жінку й одружуватися з набагато молодшою. Така зміна в житті, очевидно, виснажує чоловіка, а це, своєю чергою, заважає реально оцінювати ситуацію.

З іншої публікації (вже анонімної, мабуть, автор не впевнений, що сусіди, знайомі при зустрічі з ним не будуть пальцем біля скроні крутити) довідуюся, що один із сталінських катів, Павло Судоплатов, народився в Мелітополі. Детально перелічуються його «подвиги». І Коновальця вбив, і Троцького намагався ліквідувати, але не вдалося, то це зробив інший «герой», і ще багато чого. Виникає запитання: чому то червоні з таким обожнюванням згадують «тверду руку», адже та звіряча лапа й комуністів, навіть по-собачому відданих своєму «вождю», таких, що й помислу не мали хоч у чомусь йому перечити, передушила немало. Очевидно, міркують вони так. Дивіться, мовляв, що тоді діялося. «Шаг влево, шаг вправо — расстрел на месте». А тепер? Та ж комуністи і Крим анексовувати допомагали, і антимайдани організовували, людей на Донбасі баламутили. Партія їхня фактично заборонена, а вони пасквілі на Україну пописують. Тож, мабуть, і самі дивуються, що нема на них українського Судоплатова, українського Берії.

Але що тут дивуватися. Мудро сказано: демократія — дуже недосконала форма правління (додам: зокрема тому, що її противники надто бадьоро почуваються), але кращої ніхто не придумав. І не варто чогось нового придумувати. А виття колишніх особливої шкоди розвинутій демократичній державі не завдасть. Якщо вони, звісно, не переходять межі, окреслені законом. Інакше і в найгуманнішому законодавстві стаття-друга на них знайдеться.

М. ЛУКАШКЕВИЧ.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини