Вільне життя

«Не хочу бути сиротою»

«БАБУСЮ, МИЛА МОЯ, РІДНЕНЬКА, — НЕВТІШНО ПЛАКАЛО БІЛЯВЕ ДІВЧАТКО. — СКАЖИ ДИРЕКТОРОВІ, ЩО Я НЕ ХОЧУ БУТИ СИРОТОЮ. Я НЕ СИРОТА. В МЕНЕ Є ТИ, ДІДУСЬ…» ДІВЧИНКА МІЦНО ПРИГОРНУЛАСЯ ДО БАБУСІ, А ТА ЛАГІДНО ГОЛУБИЛА ВНУЧКУ.

…Моложава жінка змахнула непрохану сльозу. «Я не хочу бути сиротою…» — ця фраза вчувається їй, коли напливають спогади з далекого дитинства — і вона трепетно торкається їх своїм серцем.

І цього разу жінка дала волю солодким і болючим споминам. Згадала, як тоді над світом струменіла розкішна весна. Вона ось-ось мала поступитися місцем літу. Рудокоса, блакитноока і люблена родиною дівчинка тоді найдужче любила своїх неньку й бабусю. Батька чомусь побоювалася, бо він був не з лагідних і турботливих. А дідусь запам’ятався вічною зайнятістю, завжди мав якусь роботу. Бабуся ж постійно розповідала їй, як сама казала, всілякі небилиці, а мама — тиха й лагідна — то вишивала, то читала, то в’язала. Бо вона часто хворіла.

Якось, заплітаючи донечку, спитала: «І хто тебе доглядатиме? Хто зодягне, розчеше і заплете, як мене не стане?» Дівчинка злякано глянула на неньку й наче вперше побачила її стомлене, виснажене обличчя, бліде й хворобливе, зустріла вимучений погляд рідних очей.

«Ти не лякайся, так мусить бути, — продовжувала мама. — Одні народжуються, інші помирають… Але коли настане Страшний суд, то мертві зустрінуться з живими — і радість буде велика. Обнімуться рідні, близькі…» Дівчинка слухала — і їй було лячно. А незадовго страшна й жорстока смерть забрала в неї неньку. Як вона посміла? Хіба можна кривдити маленьких?!

Дівчинка боялася… Коли лягала спати, то міцно пригорталася до бабусі, щоби ця страшна смерть не забрала ще й її. Дитина тужила за маминою ласкою, теплом, поцілунками. Хоча бабуся її любила й голубила, але не так, як ненька. Тому, згадуючи маму, дівчинка плакала.

Батько-зять швидко пішов із дому й скоро створив нову сім’ю. Так, ніби й не було в його житті цієї білявої дівчинки. Вона за ним сумувала. Та восени пішла до школи — і її будні стали цікавішими.

Якось дівчинка прийшла додому дуже стривожена. Бабуся не могла допитатися, що трапилось, тому наступного дня вирішила сама навідатися до школи. Вранці швиденько попорала господарку й взялася збирати дитину. Найважче давалося заплітати її. Шкода було обтинати густі коси, тому плела, старалася, ще й барвистими стрічками закосичувала.

Дорогою внучка трималася за бабусину руку. Маленька долонька втопилася у великій і шорсткій, але дівчинці від того було затишно і безпечно. Як же мріяла вона бодай би раз піти отак до школи з мамою і татком. Та не судилося. Мами нема. В тата — інша сім’я.

Бабуся завела внучку до класу й пішла шукати директора. Він уже її чекав. І лише після розмови з ним жінка зрозуміла біль і розпач дитячого серця. А напередодні сталося от що: на педраді школи йшлося про пакунки з одягом і безкоштовне харчування для дітей-сиріт. Учителька не сказала про це дівчинці наодинці, а перед усім класом. Та діти є діти… Реакція однолітків образила дівчинку — і вона закричала: «Я не хочу бути сиротою. Я не сирота. В мене є бабуся і дідусь».

А ввечері, коли сім’я вляглася спати, дівчинка, пригорнувшись до бабусі, спитала: «Бабусю, коли вже буде той Страшний суд? Я хочу, щоби він уже був. Я тоді зустріну маму…»

І так відбувалося щовечора. Бабуся, як могла, так пояснювала, щоби не ранити дитяче серце, не вбити надію на зустріч із найдорожчою людиною в світі.

…Збігали дні, місяці, роки… Згодом дівчинка зрозуміла, що Страшний суд настане не з її волі, не з волі людей, а з волі Неба. А сиротою вона мусить бути, бо це вибір долі — і ніхто не може його змінити.

Пролетіли роки. Добра і мудра бабуся відійшла в інший світ. Лише сива печаль пам’яті ворушить минуле. Добре, що бабуся полишила внучку, коли в тієї вже була своя сім’я, свої діти, свій світ. Нині вона турбується про своїх сонечок і молить Всевишнього, щоб ніколи ні їх, ні жодної дитини не торкнулося сирітство. Знає ж бо, яке воно гірке й холодне, адже не зігріте маминою ласкою, маминим теплом…

Ганна ШУТУРМА.

с. Слобідка Заліщицького району.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини