Вільне життя

АЖ ДО ЯПОНІЇ ТЯГНЕТЬСЯ ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ СЛІД

ПІСЛЯ ВЕСНЯНО-ЛІТНІХ «КАНІКУЛ», ЩО ЗАТЯГНУЛИСЬ НА ТРИ МІСЯЦІ, У ГАЛЕРЕЇ «БУНКЕРМУЗ» ВІДНОВИЛАСЯ ДЕМОНСТРАЦІЯ ІСТОРИЧНИХ ФІЛЬМІВ. ОРГАНІЗАТОР І НАТХНЕННИК ЦИХ КІНОПОКАЗІВ ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ІСТОРИК ДОКТОР ГУМАНІСТИКИ СЕРГІЙ ТКАЧОВ НАГАДАВ ПРИСУТНІМ, ЩО 2017-Й ПРОГОЛОШЕНИЙ РОКОМ ЯПОНІЇ В УКРАЇНІ. ТОЖ МОВА ПІДЕ ПРО ЯПОНІЮ, КИТАЙ І ДОТИЧНІСТЬ ДО НИХ УКРАЇНИ, ТЕРНОПОЛЯ І НАВІТЬ СЕЛА СТРИЇВКИ ЗБАРАЗЬКОГО РАЙОНУ.

На початку XX століття, розповідав історик, китайці підняли проти експансії європейців повстання боксерів, коли прямо на вулицях вирізали непроханих гостей. Щоб його пригасити, європейські країни відрядили у Південно-Китайське море свої флоти. У тому числі зробила це і Австро-Угорська імперія. Саме тоді в Китаї (а згодом — і в Японії) побував перший тернополянин, уродженець с. Стриївки Збаразького повіту Орест Зарицький — головний санітарний лікар адміралтейства імперського флоту. Це було найвище звання, яке міг отримати лікар на Австро-Угорському флоті. Під час війни воно прирівнювалось до віце-адмірала.

— Я довго не міг зрозуміти, — каже історик, — чому на флоті Австро-Угорщини працювало лікарями так багато галичан. Як з’ясувалось, через брак медиків на флоті імперія виділяла стипендії на навчання тим, хто готовий був служити на кораблях. От галичани і сповна використовували цю нагоду здобути медичний фах. Певний час вони служили на флоті, а потім працювали лікарями.

Батько Ореста Зарицького багато років був греко-католицьким парохом у Стриївці, хоча село про це забуло. А похований він в селі Нище Зборівського району. Сім’ї у нього не було, житла власного не мав. Тож після розформування австро-угорського флоту повернувся на рідну землю і поселився у сестри на Зборівщині, чоловік якої був парохом. Могила теж тривалий час була забута. Кілька років тому її відшукали і почепили на ній табличку. Було б добре спорудити і пам’ятник. Дуже важливо, щоб пам’ять про таких неординарних людей зберігалась, зазначив історик.

А ще Сергій Ткачов зізнався, що збирає матеріали про українців-військових, незалежно від того, в якій армії вони служили. Серед таких яскравих імен — генерал-лейтенант, герой Порт-Артура Роман Ізидорович Кондратенко. Наприкінці XIX століття на далекосхідний Зелений Клин усіма правдами і неправдами було переселено сто тисяч українців. Їм обіцяли стільки землі, скільки захочуть — і колишні козаки їхали за нею на край Російської імперії. Багато з них потім служили у Російському флоті.

Майбутній легендарний генерал Роман Кондратенко народився у сім’ї державних селян (уже не кріпаків, але й ще не вільних). Його батькові за героїзм у Кримській війні було даровано дворянський титул. Це давало можливість його дітям навчатись безкоштовно у військових училищах. Так став військовим Роман Кондратенко. Коли почалась російсько-японська війна, він очолив оборону Порт-Артура. І при цьому проявив неабияку винахідливість. Першим пропустив через колючий дріт на першій лінії оборони струм високої напруги. Додумався котити вниз на противника морські міни, пристосував морські батареї стріляти на суші. У щілинах дотів встановив кулемети, яких японці ще не мали.

Росіяни готові були здати Порт-Артур японцям. Але генерал Кондратенко обороняв його до останнього подиху. Він загинув трагічно: у каземат, де перебував його штаб, потрапив снаряд. На тому місці японці поставили пам’ятник відважному генералові, а тіло його, як скінчилася війна, на прохання царя, віддали росіянам. Прах доставили в Петербург, де з почестями поховали. Там поставили йому пам’ятник.

Погруддя генералові Кондратенку встановлено і в Білорусі, на території тодішнього кадетського корпусу, де вчився Роман Кондратенко. А Україна його забула, ніби він і не був її сином. Сергій Ткачов вважає, що це несправедливо, таких людей треба пам’ятати і вшановувати.

Ще один цікавий історичний факт ми почули того вечора. Супротивником Кондратенка був японський адмірал Ногі. Він зайняв неприступний Порт-Артур, але якою ціною: на підступах до нього полягло сто тисяч японців. Така кількість жертв не давала адміралу спокійно спати, і він просив у імператора дозволу заподіяти собі смерть. Імператор відповів: поки він живий — цьому не бувати! Адмірал підкорився, але наступного дня після смерті імператора Ногі та його дружина заподіяли собі харакірі…

Любителям історії Сергій Ткачов запропонував того вечора подивитись японський фільм «Порт-Артур: висота 2003», знятий ще у вісімдесятих роках минулого століття. Є ще російський фільм про оборону Порт-Артура, сказав він, але там розставлені інші акценти. Японський хоч, можливо, і не є кіношедевром, але чітко дотримується хронології подій та правди історії. У ньому, зокрема, детально висвітлено, як генерал-лейтенант Роман Кондратенко організував оборону фортеці. До її вершини, казали тоді, міг хіба що птах безперешкодно долетіти, але не солдат ворожий піднятись. Але навіть якби таке й сталось, генерал-українець підготував останній «гостинець» ворогові: дно глибокого рову перед власне фортецею щирилось густими гострими палями, яких не оминути, не перестрибнути, не обійти…

Проте одразу після смерті Кондратенка генерал Стессель здав Порт-Артур японцям. Після війни його за це судили. При обороні фортеці загинуло дуже багато українців із Зеленого Клину. Водночас чимало з них стали повними Георгіївськими кавалерами. Серед них виявився навіть один єврей, який дивом вижив…

Галина САДОВСЬКА.

На фото: морський старший штабний лікар 1 класу доктор Орест ЗАРИЦЬКИЙ (1916 р.) та генерал-лейтенант Роман КОНДРАТЕНКО.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини