Вільне життя

ДЕСЯТЬ БОЖИХ ЗАПОВІДЕЙ

Дорогі брати і сестри! У старозавітній книзі «Вихід» у двадцятій главі подані заповіді, які Бог дав Мойсею, викарбувані на двох кам’яних таблицях. Перша досить велика, і її скорочують до трьох змістових цілостей: «Я — Господь Бог твій. Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене. Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира…»

Цією заповіддю Бог вимагає почитання лиш для себе. Порушуємо цю заповідь тоді, коли комусь або чомусь у наших думках і почуттях надаємо місце, яке належить Богові. Це може бути навіть і нездорова амбіція. Почитаємо богів із срібла й золота і певними фінансовими інвестиціями на банківському рахунку, маєтками і накопичуванням багатства. Ніщо з того саме по собі не є злом. Воно стає ним тоді, коли висуваємо його на місце, що належить тільки Богові. Гріх, у своїй суті, є піднесення себе до рівня Бога або й вивищування над Ним.

Дотримання першої заповіді для нас, християн, означає якраз те, що сказав Ісус, — любити Господа нашого Бога всім своїм серцем, своєю душею і своїм розумом, виявляти готовність, щоб воля Божа була керманичем нашого життя, а Його слова — нашою метою. Бог має бути на першому місці в наших думках, словах і вчинках, у праці, відпочинку, дружбі і кар’єрі, в розпорядженні та використанні грошей, часу, талантів…

У першій частині заповіді ми зосередили увагу на об’єкті нашого почитання, а в другій треба застановитись над способом почитання Бога. Не так важливі зовнішні прояви цього, як наша внутрішня постанова. Ми, може, й до церкви ходимо, але набагато важливішим є справжнє почитання Бога своїм життям. Ми проказуємо молитви, але чи кожен раз ми справді молимось? Читаємо Біблію, але чи дозволяємо Господеві промовити до нас через неї, чи ми Його слова здійснили в нашому житті? Без сумніву, ми порушуємо першу Божу заповідь, коли лиш устами приступаємо до Господа, а серця наші далеко від Нього. Це, властиво, обман самого себе.

«Не прикликай імені Господа Бога твого марно…», або, як це сформульовано в катехизмах — «Не взивай надармо імені Господа твого». Це друга Божа заповідь. Боже ім’я представляє Божу природу. У багатьох місцях Святого Письма читаємо, що ім’я Боже належиться почитати. Та й у молитві «Отче наш» сказано: «Нехай святиться Ім’я Твоє»! Людям здалося б часом проконтролювати свій словник. Але взивати ім’я Боже надаремно стосується не тільки вимовленого слова, а й думок та дій. Завжди, коли наше поводження не тотожне з нашою вірою або наші вчинки суперечать тому, що сповідуємо, ми, властиво, марно користаємось ім’ям Божим.

Третя Божа заповідь також довга і складна, а в катехизмах її окреслено словами — «Пам’ятай святий день святкувати». Субота для євреїв, а неділя для християн — Богом призначені дні святкування. Виділити один з-поміж семи днів — не якийсь договір між людьми чи суспільна видумка. Це Божий план! Бог суботу, за словами Ісуса, визначив задля людей і пристосував для потреб. Людині обов’язковий відпочинок тіла і духу. Ми покликані шанувати день відпочинку не тільки задля нас самих, але й задля загального добра, щоб інші відпочивали і не виконували справи, які можна відкласти. Неділя — святий день, день призначений для Бога. Це Божий день, а не наш. Це день, коли почитаємо Бога і служимо Йому, а не своїм егоїстичним насолодам.

Після цих трьох заповідей, які стосуються самого Бога, на черзі заповіді, які стосуються людей. На першому місці наші батьки. Тому четверта заповідь спонукає: «Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній був ти на землі!» Ця заповідь, як і перші три, зобов’язує. Наші батьки, хоча лише в період нашого дитинства, перебувають на позиції Бога. Вони представляють Божий авторитет. Але люди, зокрема молодь, найбільш егоїстичні і найбільш нахабні якраз у своєму домі. Та ця заповідь не стосується тільки малих і молодих. Вона стосується кожного, кого обдарував Бог старими батьками. Цікаво, але це єдина заповідь з-поміж усіх, де визначена і нагорода для тих, хто буде її дотримуватися: це довголіття.

Наступною, п’ятою, заповіддю Бог коротко і виразно забороняє — «Не вбивай!» Розуміється, це стосується людини. І то кожної людини: самого себе, ближнього, а також і ненародженої людини, тієї, яка має щойно кілька місяців або кілька тижнів і живе в лоні матері. Кожний зародок — справжня людина з тілом і душею, як й усяка доросла людина. Тому і зародок має право на життя, яке цією заповіддю зберігається!

Але ця заповідь не забороняє катування. Якщо можна було б убивати поглядом, не один вбивав би так. Якщо словами можна було б убивати, багато було б обвинувачених за вбивство. Ісус сказав, що якщо ми без причини гніваємось на інших або когось ображаємо, то це набирає ваги, подібної до вбивства. Тому апостол Іван робить висновок: «Хто ненавидить брата свого — він убивця». Все те, що ми називаємо «нервова роздратованість», а також неконтрольований стан, що призводить до сварки або бійки, образа і образливі лайки, всяке бажання помсти — все це вбивство! Ми можемо вбивати і обмовлянням, брутальністю. В цей спосіб ми, мабуть, не раз убивали!

П’ята заповідь забороняє не лише убивство і самовбивство, а й своїм позитивним смислом наставляє зберігати здоров’я — своє і чуже. Вона забороняє все, що може нашкодити здоров’ю: ризик, алкоголізм, наркоманію, непоміркованість у їжі, виснаження організму надмірною працею і тому подібне.

Шоста заповідь Божа також коротка, тільки два слова: «Не чужолож». Але вона також набагато ширшого значення і не стосується тільки супружої невірності, а й будь-якого способу тілесно-статевих стосунків поза рамками подружжя. Йдеться про егоїстичні прояви в подружжі, включно з розлученням. І то не тільки на ділі, а й поглядом та думками можна згрішити проти шостої заповіді Божої. Ісус це виразно відмітив, кажучи: «Хто з пожадливістю погляне на жінку, вже з нею зробив перелюб у серці своїм».

Зберігаючи життя і гідність людини в п’ятій і шостій заповідях, Бог охороняє її та її матеріальні статки. Якраз цьому присвячується сьома заповідь — «Не кради!» Вкрасти — означає позбавити когось, що йому належиться або на що він має право! Крадіжка грошей або інших матеріальних засобів не є єдиною формою порушення цієї заповіді. Всякий обман, уникання виплати боргів та обов’язків, уникання праці, за яку дістаємо нагороду, — все це Бог назвав крадіжкою! Як і не заплатити належного заробітку, не повернути позичене, не шанувати чуже майно, робити шкоду… Навіть егоїстичне ставлення до вбогих і потребуючих, яким ми могли б допомогти, а не робимо цього, також гріх проти сьомої Божої заповіді. Справедливість вимагає повернути украдене і заплатити шкоду.

Восьмою заповіддю Бог зберігає честь людини! Її визначення: «Не свідчи ложно на свого ближнього». Честь, так само як життя, гідність і матеріальні блага — невід’ємне право кожної людини, і її треба шанувати. Цього вимагає Христова заповідь любові.

Восьма заповідь стосується не тільки суддів, адвокатів і свідків. Вона має набагато ширше значення, бо включає ложні присяги і заяви, різноманітні скандали, обмови, брехню, безглузді розмови про інших, порушення правди, переборщування… Позбавити когось його честі неправдивим очорненням не менший гріх, а, може, і більший, як позбавити матеріального добра.

Дев’ята і десята Божі заповіді мають на увазі гріховні бажання людини й забороняють їх. У дев’ятій Бог каже: «Не пожадай жінки ближнього твого», а в десятій: «Не пожадай нічого, що є в твого ближнього». Треба сказати, що ці дві заповіді більше, ніж інші, привертають зовнішній легальний закон до внутрішнього морального стандарту. Державні і суспільні закони не можуть нас обвинувачувати за лакімство і наші пожадання. Вони стосуються лиш виконаного діла. Лакімство належить до внутрішнього життя людини. Воно розвивається в нашому серці і наших думках. Що то є пожадливість порівняно з перелюбом, гнів — з убивством, а лакімство — з крадіжкою?

Десять Божих заповідей проявили на світло денне гидкий каталог гріхів. Що лиш не діється під поверхнею нашого життя, у сховищах нашого розуму? Але того всього люди не бачать, а нам деколи вдається все це віддалити від нас самих. Та Бог усе бачить і знає. Його погляд сягає наших сердець. Він бачить нас такими, якими ми справді є. Тому найбільшою мудрістю життя є збагнути Боже достоїнство і свою грішність.

о. Микола СУС.

с. Дзвинячка Борщівського району.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини