Раніше, до незалежності, як було? Всім розпоряджалась держава: заводами, фабриками, лікувальними і навчальними закладами і т. п. Тепер, коли це все відійшло до олігархів, вони фактично виконують функцію держави щодо забезпечення населення роботою і повинні, наприклад, ті ж лікувальні заклади утримувати. Бо багато розвелось у нас уже мільйонерів, а гроші, закінчивши життя, ще ніхто з собою не забрав. Тому обов’язок держави змусити їх повернутись до народу, а не лише дбати про власне збагачення. Бо ж державні ресурси є власністю всього населення, в олігархів вони тільки в користуванні. Так у демократичних державах.
А в нас, так видається, будується не капіталізм, а суспільство спекулянтів і посередників. Ви лиш погляньте: як будь-яка річ, що після її виготовлення коштувала, наприклад, 50 гривень, на прилавках в магазинах, пройшовши через мережу посередників і спекулянтів, уже коштує в кілька разів дорожче. А зарплати і пенсії маленькі, народ не платоспроможний. Ще тільки оголосили про підвищення пенсій із жовтня, а ціни на товари вже зросли, хоч долар стоїть на місці, бо раніше все списували на коливання курсу американської валюти.
Так держава не будується. Так держава знищується. І це знищення розпочалось ще з дев’яностих років, коли руйнували заводи і фабрики. Наша влада так захопилась власним збагаченням, що народу жити не дасть. Причому всі — від великого чиновника до найменшого. Нашу схильність до особистого збагачення давно запримітили в Європі — і не тільки. Мені один чоловік розповідав, що перебуваючи на заро–бітках в Москві, де будував дачу одному бізнесмену на початку дев’яностих років, той його запитував, чи ми вже все з колгоспів і заводів додому позаносили?
А взявши курс на Євросоюз, ми повинні дотримуватись їхніх стандартів, якщо хочемо досягти їхнього добробуту. Але подивіться, який супротив навіть у Верховній Раді медичній та земельній реформам, який рейвах зчинився. Кричать, що ми повинні йти своїм шляхом. Ми вже робили це сімдесят років з «хвостиком». Що з того вийшло, знаємо. Про свій шлях багато розмов, тільки ніхто не знає, який він, той шлях. А Шевченко окреслював його так: «і чужому научайтесь й свого не цурайтесь». Бо одна додзвонювачка на радіо договорилась до того, що нам, мовляв, не потрібна американська медична реформа.
Як захвилювалось політичне болото, що Україна назавжди покине Росію, Гулаги і Соловки і долучиться до кола демократичних держав Європи та світу. Як та «п’ята колона» не хоче справедливості й добра для України. А людина, яка ставить власні інтереси вище громадських, не може керувати не те, що державою, а й навіть яким-небудь підприємством. Хоча є й ті, хто захоплюється такими людьми, що дбають лише про себе, мовляв, вміють жити. Так, керівник повинен добре жити, але і громада також. Вирівняти всіх за бідністю не так складно, важче — за добробутом. Ми на те і вибираємо людей до керівництва.
За радянських часів навчання було безоплатним. Тож могли здібні діти вчитись у вишах, що не кажіть. Тепер потрібно платити, тому багатьом талановитим з бідніших сімей шлях у виші закритий. З іншого боку, за хабарі диплом можна і купити. Тому так мало справжніх фахівців у різних сферах. Тому в народному господарстві у просуванні вперед відстаємо. У нас люди чомусь дуже бояться перемін, не хочуть їх. Їм трудно щось міняти, а без постійних змін, тобто удосконалення, прогресу не буде. Через те реформа передусім повинна пройти в головах людей, інакше нічого не вийде, справедливої держави не побудуєш. Треба жити сучасним життям.
Минуле — це вже історія. Майбутнє залежить від людей, від громади, від кожного з нас. Та й сама поведінка інтелігентної людини (вчителя, лікаря, інженера) повинна людей, що їх оточують, виховувати, бо з них часто беруть приклад, не кажучи вже про депутатів будь-якого рівня. Упродовж століть чужинська влада в Україні переважно хвалила людей тільки за добру працю і відданість цьому ж таки чужинцю. А за любов до України можна було потрапити до в’язниці. Тому тих людей, що боролись за незалежність, необхідно вшановувати, що нині й робиться. І не потрібно звертати увагу на північного сусіда, який істинним патріотам України чіпляє всілякі негативні ярлики, обзиває їх. Добре, що Європа нарешті надала нам безвізовий режим. Тепер українці зможуть вільно їздити в цивілізований світ. За возз’єднання з Євросоюзом і стояли люди на Майдані. Думаю, це перша квіточка у вінок незабутньої безсмертної Небесної Сотні від Європи. Ми можемо їм сказати: «Хлопці, Україна бореться! Молоді герої стоять в АТО, відбиваючи навалу російського агресора, і недалекий вже час, коли Україна обов’язково переможе».
Петро ШМІГЕЛЬСЬКИЙ.
смт Коропець Монастириського району.
Фото з вільних джерел