Вільне життя

МЕДИЧНА РЕФОРМА: ПЛЮСИ І МІНУСИ

ПОПРИ ВСІ СУСПІЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТУРБУЄ ВСІХ І КОЖНОГО. ЯКИМ ЖЕ ШЛЯХОМ ПІДЕ УКРАЇНСЬКА МЕДИЦИНА І ЧИ Є СВІТЛО В КІНЦІ ТУНЕЛЮ? З ТАКИМИ ЗАПИТАННЯМИ НАШ КОРЕСПОНДЕНТ ЗВЕРНУЛАСЯ ДО ВІДОМОГО ОРГАНІЗАТОРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТЕРНОПІЛЬЩИНИ, ГОЛОВНОГО ЛІКАРЯ ОБЛАСНОГО ШКІРВЕНДИСПАНСЕРУ, ЗАСЛУЖЕНОГО ЛІКАРЯ УКРАЇНИ ДОЦЕНТА О. І. ХАРИ.

Олександре Івановичу, ви вже близько 35 років очолюєте обласний медичний заклад. З огляду на такий великий досвід, як оцінюєте стан сьогоднішньої медицини?

— У системі організації охорони здоров’я працюю вже 38 років. У моєму послужному списку робота і в сільському районі, і участь у наданні допомоги пораненим під час війни в Афганістані, і викладацька робота, і врешті — керівництво шкірвендиспансером. То ж маю що згадати і з чим порівняти. Тому можу сміливо сказати, що температура у хворої медицини підвищується, тиск падає, а пульс частить…

Щось ви дуже завуальовуєте… Ліпше перейдімо з медичної термінології на звичайну мову.

— Гаразд. Мушу сказати, що стан сучасної системи охорони здоров’я в Україні є важким, а прогнози — сумнівні. Плани реформування галузі, які посилено проштовхує міністерство, тягнуть за собою радикальні зміни в системі надання медичної допомоги населенню. На перший погляд, ці зміни є позитивними. Що я маю на увазі? Перший позитивний елемент — кожен громадянин від народження і до відходу у ліпший світ матиме, а подекуди й уже має, сімейного лікаря. Це добре, адже цей лікар загальної практики буде знати всі проблеми зі здоров’ям своїх підопічних незалежно від віку і статі, зможе надати весь обсяг медичної допомоги у випадках, котрі не потребують високотехнологічного обладнання чи оперативних втручань. Але в такому підході криються і значні ризики для пацієнта. Вони — у кваліфікації такого лікаря. Здебільшого сімейні лікарі — це нашвидкуруч перелицьовані терапевти, педіатри або лікарі інших спеціальностей, котрим не знайшлося місця у новій системі організації медичної допомоги. Багато з них не мають ні відповідної глибокої багатовекторної підготовки, ні відповідного матеріально-технічного забезпечення, ні належного фінансового стимулювання. То чи зможуть вони своєчасно розпізнати недугу та скерувати хворого на вищу ланку медичної допомоги? Питання дискусійне…

Уявімо, що лікар загальної практики на відмінно впорався із цим завданням і вчасно дав скерування до госпітального округу — окружної лікарні. Але чи поїде туди хворий? Ціна квитка висока, автобусний транспорт у плачевному стані, дороги сумнівної якості, а шлях до окружної лікарні почасти неблизький. Колись я віднайшов статтю відомого тернопільського професора О. М. Голяченка про залежність доступності медичної допомоги від стану транспортного забезпечення. Тож маємо ризик, що замість недостатньої допомоги на рівні районної лікарні багато пацієнтів можуть не отримати ніякої.

Звучить доволі песимістично.

— Зовсім ні. Я оптиміст і маю обгрунтовані підстави для цього. Погляньмо, як протягом останніх двох-трьох років ожили деякі наші районні лікарні і в Теребовлі, і в Борщеві, і в Чорткові, і в Заліщиках. Розгорнулося навіть певне змагання, котра саме лікарня в майбутньому стане окружною. Є вже в області і сімейні амбулаторії, які можуть бути прикладом. І заслуга в цьому обласного і місцевого керівництва, головних лікарів і власне всіх територіальних громад. Але є одне «але». Ефективне функціонування системи охорони здоров’я можливе лише за умови ефективного функціонування економіки, адже економіка — це базис, а соціальна сфера, у тому числі й охорона здоров’я, є надбудовою. Не враховувати цього — те саме, що вибратися до магазину купувати телевізор, сподіваючись, що гроші на купівлю знайдуться дорогою! Тому чекати істотного поліпшення охорони здоров’я без стабільного поліпшення економічної ситуації в державі не доводиться.

Останнім часом багато мовиться про створення єдиного медичного простору. Що скажете з цього приводу?

— Створення єдиного медичного простору — архіважливе питання. На мою думку, єдиний медичний простір включає в себе умову, коли пацієнт, незалежно від соціального статусу, місця проживання, віку та статі, міг би отримати однаково достатній рівень медичної допомоги в обсягах, гарантованих державою. На сьогодні це є лише мрією. Ба більше, рішення МОЗу про так зване розширення повноважень головних лікарів у питаннях штатів, навантаження лікарів та ліжкового фонду призводить до різнобою в цих питаннях у різних лікувальних закладах, районах та областях. На мою думку, до питання забезпечення лікарськими кадрами різного фаху і до ліжкового фонду слід підходити не із суб’єктивної, а з наукової точки зору. Необхідно провести грунтовний аналіз того, скільки і на якому рівні нам потрібно відповідної медичної техніки, лікарів за кожною спеціальністю, ліжкового фонду, медикаментозного забезпечення тощо. Останні такі обгрунтовані наукові дослідження проводилися в Україні в 1963—1964 роках (!) Без новітніх досліджень про створення єдиного медичного простору годі говорити.

Але ж ліжковий фонд лікарень постійно скорочують. Це добре чи погано?

— Є така притча — про сліпого і камінь. Йшов собі сліпий, та й спіткнувся об камінь. Чому він спіткнувся: тому, що сліпий, чи тому, що на шляху трапився камінь? Так і з лікарняними ліжкам. Вони закриваються тому, що пустують, а пустують — бо незадовільно фінансуються. Але, мушу чесно сказати, багато ліжко-місць є зайвими, і їх треба скоротити, поліпшуючи забезпечення тих, що залишаться. За останні роки змінилися підходи до лікування багатьох хвороб і відпала потреба всіх підряд класти до лікарні. Проблема зі скороченням ліжко-місць виникає лише тоді, коли очільники охорони здоров’я починають «соціалістичне змагання»: хто більше їх скоротить.

То як визначити, скільки ліжко-місць має бути в лікарні?

— Рівно стільки, скільки насправді потрібно. Ні більше, ні менше! Аксіомою тут є одне: лікарняне ліжко для хворого, а не для утримання персоналу.

Проте наукові дослідження вимагають часу і коштів, яких в української охорони здоров’я нема. Можливо, варто скористатися розрахунками колег з Європи чи Америки?

— Стосовно термінів і коштів скажу таке. Свого часу на базі нашого диспансеру було проведено наукові медико-статистичні дослідження щодо обсягу дерматовенерологічної допомоги. До досліджень долучалися Міністерство охорони здоров’я України, Національна академія медичних наук, Інститут дерматовенерології тощо. Було отримано й опубліковано результати досліджень з відповідними розрахунками. Не було витрачено жодної державної копійки! Але вся ця робота виявилася нікому не потрібною. Що ж до сліпого перенесення зарубіжного досвіду на наші терени, — маю великі сумніви. Просте копіювання західноєвропейської чи американської охорони здоров’я без урахування українських соціально-економічних реалій може мати сумні наслідки. Мусимо зрозуміти, що банани на нашій землі не ростимуть, навіть якщо їх буде садити найстаранніший і найсумлінніший зарубіжний садівник. А охорона здоров’я — це зовсім не банани!

Можливо, всі питання вирішить система медичного страхування? Адже так працює весь світ.

— Як казав Шельменко-денщик, «так таки так, але трішечки не так!» Систему охорони здоров’я, що є у нас, також можна назвати системою медичного страхування. Адже держава збирає з нас податки, з яких фінансує лікування. Тобто ніби страхує нас на випадок хвороби. Кажете мало? Але які податки, такі й видатки! Багато людей працює в «тіні», немає системи прогресивного оподаткування, мізерна питома вага вартості робочої сили в ціні виробленої продукції тощо. Отже, платить податки обмежена група громадян, а медичні послуги споживають усі. Тому персоніфікованість усіх медичних надходжень і платежів, котра нині практикується, вважаю обгрунтованою. Хоча, звичайно, над цим питанням іще треба працювати і працювати. А якщо ми не виробимо своєї власної української системи медичного страхування, наслідки можуть бути цілком неочікуваними.

Хто ж має виробити оптимальну національну систему медичного страхування?

— Є така медична спеціальність: організація та управління охороною здоров’я. Є десятки відомих учених у цій галузі, є півтора десятка профільних кафедр, відповідні науково-дослідні інститути. Тобто працювати є кому. Потрібні лише політична воля і сумлінна робота. Звичайно, треба залучати і талановиту молодь, і громадських активістів. Але, на жаль, у цій справі ми часто бачимо дилетантство.

З усього сказаного можна дійти висновку, що ви проти реформи.

— Ні, ні і ще раз ні! Будь-який прогрес — це реформи, без них — застій, стагнація і загибель. Але наведу простий приклад. Ви зібралися будувати новий дім. Спочатку споруджуєте його у своїх мріях, потім замовляєте чи виготовляєте проект, тоді складаєте кошторис і, якщо це вам під силу, беретеся за будову. Запевняю, що ви не будете розвалювати старий дім, поки не побудуєте новий. Так і в медицині. Тож будуймо наш спільний медичний дім без поспіху, за відповідними розрахунками і із залученням кваліфікованих вітчизняних будівельників. Адже будуємо його на багато десятиліть. У ньому мають комфортно жити наші старі батьки, народжуватися наші діти й онуки, та й, врешті, й нам усім у такому домі має бути добре. Краще зробити належним чином раз, ніж потім безконечно переробляти. Тому я за реформи грунтовні, зважені й зрозумілі всьому суспільству.

А що думаєте про перехід медичних закладів у статус комунальних неприбуткових підприємств? Про це останнім часом багато говорять.

— На мою думку, ідея слушна. Але, як завжди, чорт ховається в деталях. Чітких настанов, як здійснити такий перехід, немає, система ціноутворення не випрацювана, податкові стосунки не визначені. Знову кожен керівник буде вигадувати щось своє. Тому доведеться домагатися, щоби МОЗ серйозно пропрацювало всі деталі, адже за цим стоять долі і здоров’я людей. А інакше буде, як писала Леся Українка: «Поміст у пеклі із добрих намірів зложився!»

Олександре Івановичу, ви маєте величезний фаховий стаж. Але невже у вашій роботі ніколи не траплялося помилок?

— Людині властиво помилятися. Мої особисті помилки — це мій особистий гріх, мій біль і моя покута. Але помилка керівника, навіть такого невисокого рангу як у мене, — це вада всього того, чим він керує. Тож у масштабі цілої галузі охорони здоров’я ми вже не маємо ні права, ні часу на помилки.

Дякую за інтерв’ю.

Розмовляла К. СТЕПЧУК.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини