Вільне життя

На її вишиванках – старий Тернопіль

ВИШИВКИ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ МАЙСТРИНІ ІРИНИ КОШЕЛІНСЬКОЇ З ФОТОГРАФІЧНОЮ ТОЧНІСТЮ ВІДТВОРЮЮТЬ КУТОЧКИ ТЕРНОПОЛЯ КІНЦЯ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ. ТУТ І ПАРАФІЯЛЬНИЙ КОСТЕЛ МАТЕРІ БОЖОЇ НЕУСТАННОЇ ПОМОЧІ, І КОСТЕЛ ЄЗУЇТІВ, І КАТЕДРАЛЬНИЙ СОБОР.

Ірина Кошелінська — корінна тернополянка. Тож поспілкувалася з майстринею і про її роботи, і про улюблені місця Тернополя.

— Дуже люблю тристоронній годинник у центрі. Вишила його, але той, ще перший, — каже телефоном пані Ірина, коли домовляємося про місце зустрічі.

На жаль, погода не сприяє розмові на свіжому повітрі, тому спілкуємося в кабінеті. Поки робіт, присвячених давньому Тернополю, сім, але співрозмовниця не збирається на цьому зупинятися:

— Ось зруйновані костел єзуїтів (тепер швейна фабрика), парафіяльний костел (на його місці тепер ЦУМ), — показує пані Ірина свої роботи. — Це наш тристоронній годинник, тут — катедра. Мені цікаво вишивати ті куточки Тернополя, котрі або не збереглися, або були змінені. Місто на старих фотографіях має свій шарм, принадливість. На нього приємно дивитися, в ньому хотілося б побувати.

Запитую, як виникла ідея вишити картинки минулого.

— Мені завжди подобалася вишивка. Вчилася біля бабусі, потім у школі. Було, тривалий час не бралася за голку з ниткою, а в останні три роки як почала вишивати, то не можу зупинитися — так мене захопило. Саме вишивка врятувала мене від депресії. До речі, вишиваю тільки картини — за сорочки та рушники братися не так цікаво. Якось сиділи з друзями, і вони, знаючи мою любов до старого Тернополя, підкинули ідею вишити картину з його зображенням. Я задумалася. Знайшла стару фотографію вулиці Руської, завантажила її в програму, котра перетворює зображення на схему для вишивки. Вишила. Експеримент вдався. Я захопилася ідеєю відновити таким чином образки старого Тернополя. До речі, моя бабуся теж дуже любила вишивати. Саме вишивка звела її з моїм дідусем. Бабуся розповідала, що колись працювала в людей помічницею. Ті жили на вулиці Коперника. Вікна їхньої квартири виходили на вулицю. І ось якось вона сиділа у вікні та вишивала. Так її побачив мій дідусь… Тепер мені шкода, що не цікавилася в дідуся та бабусі минулим міста. А ось коли почала вишивати цю серію, мій тато був ще живий. Він впізнав і стару вулицю Руську, і парафіяльний костел. Згадував, який красивий той був. Тато пам’ятав, як шпиль костелу лежав на землі, як то було шкода, а зарадити не мали як. Він пам’ятав, як підривали церкву на рогатці. Але говорили не тільки про сумне — запам’яталися його історії про «кавалєрку» на стометрівці… Це вже нині я відчуваю інтерес до минулого. Коли маю вільну хвилинку, люблю дізнаватися про нього. Якось прочитала про першого власника й засновника міста Яна Амора Тарнавського, інформація мене вразила, я вишила його портрет.

Щоби створити вишивку, пані Ірина шукає старі фотографії. Підходять не всі — світлини мають бути високої якості, деталізовані.

— Я вишиваю хрестиком, бо в цій техніці мені легко імпровізувати. Світлину, котру хочу вишити, перетворюю за допомогою програми на схему. Відтак починаю вишивати. Вишиваю фрагментами, тому картинка «розвиднюється» вже тоді, коли доробляю майже до кінця. Потім підправляю деталі, бо трапляється, що деякі елементи погано проглядаються. Завершальний етап — віддаю майстрові, щоби оформити в рамки. І так виходить, що на одну картину потрібно близько двох місяців. То клопітке захоплення, але воно мені подобається. Сиджу і «дзьобаю», як я то називаю. Без вишивки вже не можу — коли кілька днів не беруся за голку з ниткою, відчуваю, що мені чогось дуже не вистачає.

Вишивки пані Ірини створюють органічну серію образків старого міста — йдеться не лише про те, що на них зображено. Роботи об’єднує уважність до деталей, їхнє скрупульозне відтворення. А ще колористика — чорно-білий монохром із зеленим тонуванням.

— Вирішила зупинитися саме на такому кольоровому форматі тому, що він нагадує старі світлини. А ще так колір не відволікає від зображення. На вишивках найчастіше постають архітектурні ансамблі, а їхню довершеність і гармонійні лінії найкраще підкреслює монохром. Він же додає виразності зображенню.

Нещодавно картини Ірини Кошелінської представили на виставці у Вишневецькому палаці. Там їх із захопленням розглядали і старші, і молодші, деякі не одразу розуміли, що перед ними вишивка, а не світлини. Співрозмовниця каже, що спочатку навіть не планувала показувати роботи широкому загалу. Вишивала для себе, а потім у методичному центрі народної творчості запропонували зробити виставку. Нині співрозмовниця готується до експозиції у Збаразькому замку.

— Думаю, то добре, коли люди побачать, який вигляд колись мав Тернопіль. Крім того, тепер доповнюю серію картинами із зображенням пам’яток історії та архітектури області — вишила портик палацу Вишневецьких, нині вишиваю костел бернардинців у Збаражі.

Фото надані Іриною КОШЕЛІНСЬКОЮ

Loading...

Про автора

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини