Вільне життя

СІМ ЧУДЕС МАРІУПОЛЯ

ІНДУСТРІАЛЬНЕ ПРИФРОНТОВЕ МІСТО НА БЕРЕЗІ АЗОВСЬКОГО МОРЯ ВИРІШИЛО ДОВЕСТИ ВСІЙ УКРАЇНІ, ЩО ВЛАДА МОЖЕ НЕ КРАСТИ, НЕ ОБМАНЮВАТИ І ЕФЕКТИВНО ПРАЦЮВАТИ НА БЛАГО ГРОМАДИ. ЇЙ ПРИНЦИПОВО ВАЖЛИВО ПРОДЕМОНСТРУВАТИ КРАЯНАМ В ОКУПАЦІЇ, ЩО ТАКЕ — ЗАЛИШИТИСЯ ПІД УКРАЇНСЬКИМ СТЯГОМ. ЖУРНАЛІСТАМ ІЗ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ ВЛАДА МІСТА МАРІЇ ОРГАНІЗУВАЛА ПРЕС-ТУР РОЗВІНЧУВАННЯ МІФІВ І ЛАМАННЯ СТЕРЕОТИПІВ. ЦЕ БУЛО НАЙЗАХОПЛИВІШЕ ВІДРЯДЖЕННЯ В МОЇЙ ГАЗЕТНІЙ ПРАКТИЦІ, БО ПОБУВАЛА В МІСТІ ЧУДЕС. І ЇХ ЗНАЧНО БІЛЬШЕ, НІЖ СІМ. ТОЖ РОЗПОЧИНАЮ СЕРІЮ ПУБЛІКАЦІЙ. ОБІЦЯЮ: БУДЕ ЦІКАВО.

Диво перше: мер і команда

Зміни в Маріуполі стартували з обранням у грудні 2015-го нового міського голови, котрий отримав 74 відсотки голосів виборців. Це Вадим Бойченко — корінний маріуполець, потомствений металург, котрий у 18 років уже працював слюсарем на металургійному комбінаті «Азовсталь», а паралельно навчався в університеті. Закінчивши його, почав керувати доменним виробництвом. Відтак опановував ази бізнес-адміністрування і став директором із персоналу, був депутатом міської ради. Дружина мера Галина родом із Хмельниччини. Син і донька — студенти.

Добираючи команду, Вадим Бойченко віддавав перевагу людям нешаблонного мислення з високим рівнем мотивації до змін. А змінювати в Маріуполі є що і є за що: чотиримільярдний профіцитний бюджет реформаторам у поміч! Проте міський голова грамотно керує витратами. Несуттєвої економії для нього не буває. Наприклад, скоротивши видатки на 10 відсотків, місто економить 150 млн гривень.

Не боїться мер і непопулярних кроків. Наприклад, у поле його зору потрапили 24 міських бібліотеки, котрі «з’їдають» 20 млн гривень на рік. Коли порахували читачів, з’ясувалося, що один вартує місту 7 тисяч! Тож фахівці нині працюють над проектом альтернативної сучасної книгозбірні.

Переглянули управлінці й бюджет культурної сфери, що обходиться місту в 130 млн гривень на рік, а Маріуполь не звучить в Україні так, як, приміром, Львів. Отже, треба реформувати галузь.

Скоротив мер апарат управління містом, зате якість і вартість кожної штатної одиниці зросла. Мінімальна оплата некваліфікованої праці — 4,5 тисячі гривень «чистими». За півроку місто зекономило тільки на фонді оплати праці 86 млн гривень. Зекономило — і все віддало на підвищення зарплат.

Для маріупольської влади принципово бути прозорою. Ви тільки уявіть, що всі земельні питання вона виносить назагал, аби люди на великому екрані бачили, за ким закріплений кожен шмат землі, кому і для чого продовжили термін оренди тощо. Диво та й годі!

Диво друге: переселенці

З початку війни з Росією в Маріуполь переїхали 110 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Ви тільки уявіть: до 470-тисячного міста додалося населення ще одного, невеличкого! Але місцева влада побачила в нових маріупольцях ключ до створення нової креативної економіки. Вадим Бойченко вважає переселенців не проблемою, а перевагою. Каже: якщо до вас їдуть люди — це добре. Треба дивитися, хто вони, і створювати їм робочі місця.

Над цим і працюють. За сприяння Євросоюзу відкрили для постраждалих людей соціальний гуртожиток. Реконструкція будівлі вартувала понад 5 млн гривень.

А ще серед переселенців до Маріуполя не тільки люди, а й… навчальні заклади. Три ключових університети Донецька тепер у місті Марії. Це кузні лікарів, поліціянтів та управлінців. Тож тепер у місті шість вишів, бо воно хоче бути, за словами мера, не тільки сильним, а й розумним і надихати інших до змін.

Диво третє: ЦНАП

За дев’ять місяців Маріуполь створив перший на Донеччині центр надання адміністративних послуг, який Президент Петро Порошенко визнав найкращим в Україні. Відразу скажу, що команда мера міста їздить Україною, вивчає передовий досвід і в себе реалізовує ці ж проекти, тільки трошки краще. Так було зі ЦНАПом, на створення якого держава не дала ні гривні.

— Але ми не витратили жодної копійки і з міського бюджету, — стверджує Вадим Сергійович. — Я просто дуже захотів, щоби муніципалітет набув іншого обличчя, щоби там були принципово інші люди — ввічливі, чуйні, з гарним настроєм, котрі завжди підкажуть, заповнять документи, зроблять ксерокопію, скажуть, до якого віконечка підійти, і нічого за це не попросять.

Залучили бізнес, агентство США з міжнародного розвитку USAID, що привітало бажання влади бути прозорою і відкритою щедрим подарунком — серверним обладнанням та комп’ютерною технікою. Підтримав добру справу і голова облдержадміністрації Павло Жебрівський. Тож при вартості проекту в понад мільйон євро міський бюджет витратив лише 10 тисяч гривень на благоустрій.

Нині ЦНАП надає понад 160 видів послуг: від реєстрації місця проживання, громадської організації — до виготовлення закордонного паспорта. За чотири місяці до нього звернулися 120 тисяч осіб. І ніхто не оцінив його послуг нижче, ніж на чотири бали з п’яти. І команда мера вже працює над створенням ще одного, дуже дорогого мультицентру надання адмінпослуг, за один прихід до якого можна буде розв’язати всі свої проблеми.

Диво четверте — комунальне

Вадим Бойченко продемонстрував, що будь-яке комунальне підприємство можна зробити ефективним. Першим під гарячу руку міського голови потрапило занедбане КП «Комунальник», яке вивозить із Маріуполя тверді побутові відходи.

Вивчивши сміттєві об’єми, влада замінила 96 старих сміттєвозів 20-ма сучасними. Мер заручився підтримкою металургів, обласного бюджету, закупив першу партію техніки, нові контейнери… І якщо підприємство раніше забирало з бюджету 15 млн гривень на рік, то тепер не бере нічого і ще заробляє. Нині водій сміттєвоза «Форд» отримує «чистими» 8 тисяч гривень на місяць, а працівник, котрий «підганяє» баки — 5 тисяч. Комунальників одягнули у форму, логотипували техніку, і тепер ця праця навіть вважається престижною.

Престижно нині працювати й у КП «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління». Згідно зі Стратегією розвитку муніципального транспорту, до 2021 року в Маріуполі оновлять весь тролейбусно-автобусно-трамвайний парк.

Ще одна комунальна «фішка» в тому, що за півтора року в місті створено 327 об’єднань співвласників багатоквартирних будинків. Звісно, ЖЕКам це не подобається, але люди в захваті. Кожному новоствореному ОСББ мерія дарує облаштування двору. Якщо мешканці збирають на якийсь міні-проект десять відсотків грошей від його вартості — влада додає решту. До того ж щороку втілює якийсь капітальний ремонт.

Створила влада і комунальне комерційне підприємство «Маріупольавтодор», що займається ремонтами доріг, тротуарів, мереж тепло-, водопостачання, водовідведення, облаштовує двори тощо. Кількість аварій на мережах відразу зменшилася від торішнього показника майже удвічі. До капітального ремонту доріг підприємство ще не доросло, тож поки набуває досвіду, шукає підрядника за кордоном і ремонтує 600 кілометрів міських асфальтівок.

Диво п’яте: система безпеки

Мета команди: зробити Маріуполь вітриною відродженого українського Донбасу, втіливши в ньому всі найкращі ідеї нашої країни і навіть світу. І це не просто слова, бо ще одне маріупольське диво — унікальна система регіональної безпеки, схожі на яку є лише в Лондоні, Сингапурі й Дубаї. Аналітичний сервісний центр, створений за 11 місяців у підвальному приміщенні, вражає. Тому вартий окремої публікації.

Диво шосте: медицина

Управління охорони здоров’я Маріупольської міської ради очолює наш земляк Сергій Данилків, матеріал з яким буде згодом. Зазначу лише, що в місті на міцній науковій основі створюються медичні кластери. Фахівці визначили основні захворювання маріупольців, проаналізували причини смертності й вирішили, що місту передусім потрібні урологічна клініка й кардіоцентр. Уже купують обладнання. Приміром, ангіограф придбали за 17 млн гривень замість 24-х. Яким чином? Просто обминули всі корупційні складові. І держава, і область долучилися до цього придбання. А зекономлені гроші пішли не в чиновницькі кишені, а на розвиток галузі.

Диво сьоме: не завдяки, а наперекір

У мене склалося враження, що вища державна влада не в такому захваті від маріупольських реформаторів, як пересічні українці.

Наприклад, проблема №1 у Маріуполі: непридатна до вживання вода. Місто потребує очисних споруд, просить надати йому можливість узяти кредит під гарантію держави. Проте на це нема вищої політичної волі. Бо нині Маріуполь закуповує воду по 6 гривень 50 копійок за куб, а вироблятиме свою на чотири гривні дешевшу. І нікого не цікавить, що за ці чотири гривні місто замінюватиме труби, підвищуватиме якість послуги.

Не поспішає держава розв’язувати надгостру проблему з транспортним забезпеченням. Проект вкрай важливої залізничної розв’язки вже готовий, але хтось не хоче, аби потяги до Маріуполя мчали з вищою швидкістю, аби туди курсував хоча б «Інтерсіті». Аби до міста можна було дістатися зусібіч.

І таких проблем чимало, тому міський голова обома руками за повну децентралізацію. Якщо йому не заважати, він гори зверне зі своєю командою, 500-тисячною громадою та інвесторами. Так, так, у прифронтове місто Бойченкові вдається й інвесторів заманити. Чого вартий лише один екологічний проект вартістю 220 млн доларів! Але про це та інші дива — у наступних матеріалах.

На фото авторки: міський голова Маріуполя Вадим БОЙЧЕНКО; свічки за мир — від журналістів; маяки на портових воротах.

Loading...

Про автора

Лілія Костишин

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини