«Ми натури не крутої,
хоч би що: нам ги-ги-ги».
В. Забаштанський.
«Справедливість є, але за неї треба боротися», — свого часу такими закликами із сяючим від щастя білосердечним обличчям було обклеєно чи не всі видні місця України. Стерильними на нинішній день ми б уже мали бути. Та що ж бачимо насправді?
«Як мати такого президента, то краще не мати ніякого», — так у пориві високого патріотизму аргументував свою позицію мій співрозмовник, остаточно розвінчуючи мою позицію виваженості між бажаним і реальним. «А уряд?» — запитую. «І уряд такий нам не потрібний», — була відповідь. «А прокурор?» — допитуюсь. І прокурори нам не потрібні. Без них краще буде.
А як же без влади? Як дике плем’я будемо жити? Та й тоді ласий шматок сильнішому діставався. А хто ж засипатиме ями біля твоєї хати, подаватиме газ? Тобі ж у ліс за ломаччям доведеться ходити замість проклинати владу, гріючись на дивані. Та і звідки такий розумний телевізор у тебе візьметься? Зрештою, як не буде в нас своєї влади, уряду, «товариш» Путін дуже швидко пришле нам свого президента, прем’єра і прокурора, котрі всіх задовольнять по повній. «Негідними» були і всі уряди УНР, аж поки «товариш» Сталін не прислав «достойного» Кагановича. Не біля телевізора, а в «сонячному» Магадані й понині «гріються» кістки наших патріотів. Мільйони голодною смертю померли на рідній землі. Ти хочеш, щоб такого «достойного» прислав нам і Путін?
Якщо маємо таких патріотів, то чого ж чекати від непатріотів, подумав я. А якщо всі вони та й разом? Проти «недостойних». Ось що потрібно Путіну.
Не виробничники, як творці достатку, нині становлять опозицію. Кабінетні «правдолюбці», бюджетні чиновники гуртом посунули боротися за справедливість. Такі самі, як ті, що колись поборами виробничників займалися. Тільки нинішні побори прикривають боротьбою за справедливість. А обслуга! На «моїй» фабриці таке і не снилося жодному директорові.
Один знайомий нещодавно серйозно звинуватив мене, що ми розікрали фабрику. Без найменшого сум’яття. Дорікав той, десятки разів якому мені доводилося продукцією фабрики віддячувати… А скільки таких фабрик було в його сфері «обслуговування». І скільки таких «чесних» п’явками присмоктувались до кожного підприємства, колгоспу. Вже в український період він тривалий час «бовтався» по всіляких штабах і виборчих комісіях, а нещодавно я дізнався, що він уже волонтер. Такі у вогні не горять і у воді не тонуть. Затребувані при всіх владах і режимах.
Узявши за основу такий вигідний для себе і згубний для України радянський метод партійного керівництва, діють і нинішні опозиціонери. Влаштувавшись у державні структури «священною коровою», вони з піною на губах доказують навіть «шкідливість» декларації своїх статків, конфіскації півторамільярдного «заощадження» Януковича, подвоєння мінімальної зарплати.
Доопозиціонувались. Уже не між краплями дощу, а між справжніми кулями і снарядами доводиться маневрувати президенту нинішньому, якому треба давати раду Сходу і не відштовхнути Захід. Непросто йому нині втримати стабільність у країні. За принцип колишніх партапаратників — вказувати, повчати, критикувати, вимагати і наживатись — жодної відповідальності: от справжня професія несправжніх опозиціонерів. Саме на замовних статтях, викриттях, сенсаціях і стали… мільйонерами «патріотичні» журналісти, експерти, політологи, депутати. Саме такі політики беруть на поруки казнокрадів. У героях ходять ті, за ким тюрма плаче.
Саме такі, щоб довести до банкрутства і накласти арешт на будівлі «моєї» фабрики, наклали на неї десятитисячний штраф. (?!) На повністю легалізованій вхідній податковій накладній замість круглої печатки зіркі перевірники виявили штамп підприємства-відправника. В теребовлянській одноразовій газеті терміново було «законно» опубліковано оголошення про розпродаж арештованого майна. 31 грудня під вечір опечатували арештовані приміщення. Аби я не «брикався», «гуманні» судді пояснили, що й до чого — надто різні в нас вагові категорії.
Як оси, накидались всілякі перевірники на найменші прояви підприємництва, не даючи змоги, як тому немовляті, навіть звестися на ноги. Скільки їх, таких, з’їла та саранча в середині дев’яностих, коли ініціативних в Україні було вдосталь. Відучили. Нині безробіттям і знищеною економікою пожинаємо плоди свавілля кабінетних жлобів. Боротьбою за справедливість це називають тепер. Саме від таких нині найбільше «страждань» за долю народу. Саме в таких пенсія втричі перевищує мою, справді трудову, виробничу.
Огульним критиканством «злочинної влади», популістськими обіцянками розхитуючи суспільство, діємо на догоду Путіну. Така «мутна вода» (москва — по-фінському) — рай для корупції.
Основою боротьби за справедливість повинні бути справжня, а не замовна свобода слова, прозорість влади і повна люстрація. Навіть дружин, матерів і тещ, а не тільки міністрів, депутатів. При нинішній всеохоплюючій комп’ютеризації суттєве очищення влади і суспільства актуальне, як ніколи.
Для наших же антикорупціонерів боротьба за справедливість важлива як процес, а не як результат. Це їхній хліб, їхнє «достояние». «Я двадцять років прекрасно утримував сім’ю, лікуючи цього хворого, а ти, дурню, його вилікував», — сварив сина лікар з досвідом. Від знищення корупції такі згинуть найперше. Як роса на сонці.
Корупцію ні указом президента, ні екранним галасом «антикорупціонерів» не побороти. Державна дисципліна і справжня свобода слова, а не безвідповідальна демагогія потрібна Україні. Приклад з наддемократичним люстраційним бюро, в якому кожна партія має свою струну, тому доказ. Рятуючись від авторитаризму, наші демократи створили кубла колективної безвідповідальності. Ось чому так сміливо веде себе Корчак. А це ж тільки квіточки. Це ж лебідь, щука і рак українського політикуму. Саме тому наш «віз і нині там». Надіятися, що таких демократів буде контролювати народ, тобто натовп, це мрія корупціонерів. Тільки сувора державна дисципліна поборе цей хаос.
Нашою демократією по-справжньому користується Росія. Приклад нахабної поведінки недобитих сепаратистів у Харкові, Одесі, Дніпрі, Запоріжжі і навіть Києві тому доказ. Мало їм пролитої крові, до моря нової закликають. Не втрачають надії південносхідну Україну в «Новоросію» перетворити. А ще краще — в «Малоросію». Підконтрольні Путіну ЗМІ нав’язують нам головного ворога. Виявляється, війна вигідна владі як у Москві, так і в Києві. Рівняють агресора з його жертвою. Яка це радість для Путіна! І яка загроза Україні. Справжні вороги залишаються в тіні, організовують і проплачують ефіри, акції і протести, розпалюють ненависть і ворожнечу, скеровують народний гнів у потрібне для них русло. Екран, завалений негативними новинами і панічними антидержавними коментарями, деморалізує суспільство, насаджує недовіру не тільки до влади, а й до самої України. Як риба у воді купаються в нашій демократії антиукраїнці. Ще й фашистами нас називають. І ніякої відповідальності!
Бачимо, що політик бреше, але милуємось ним. Справно голосуємо за нього, а тоді протестуємо. Якщо ми вважаємо видовище в кабінеті антикорупційного прокурора боротьбою з корупцією, знаймо — це наша ганьба. Це лохотрон. Холостий постріл по злу і бойовий — по Україні. Тому так важко рухаємось дорогою незалежності.
«Ощасливленому» таким галасом народу залишається тільки «справедлива» дірка від майданівського бублика.
Тимофій ПАЛІЙ,
голова Почаївського осередку Всеукраїнського об’єднання ветеранів.
Кременецький район.
Фото з вільних джерел