Вільне життя

ТАЛАНТ «НА МІЛЬЙОН», або Чому віртуози є, а рояля нема?

СТАТИ МУЗИКАНТОМ ДОВОЛІ НЕПРОСТО: НЕОБХІДНІ ПРИРОДНІ ЗДІБНОСТІ, НАПОЛЕГЛИВІСТЬ, ВАЖКА ПРАЦЯ, А ЩЕ НОВІ І ВИСОКОЯКІСНІ МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ. ТА ЯКЩО БАЖАННЯ ВДОСКОНАЛЮВАТИСЯ І РОЗВИВАТИСЯ ЗАЛЕЖИТЬ СУТО ВІД УЧНЯ ЧИ СТУДЕНТА, ТО НА ЧОМУ ГРАТИ ВИХОВАНЦЯМ МУЗИЧНИХ ШКІЛ Й УЧИЛИЩ ПИТАННЯ ЗНАЧНО СКЛАДНІШЕ. АДЖЕ ДЕРЖАВА УЖЕ БАГАТО РОКІВ НЕ ЗАБЕЗПЕЧУЄ ОСВІТНІ ЗАКЛАДИ МУЗИЧНИМИ ІНСТРУМЕНТАМИ, А ПРИДБАТИ ЇХ ДЛЯ СВОЄЇ ДИТИНИ МОЖУТЬ ДАЛЕКО НЕ ВСІ БАТЬКИ.

Є кого вчити — та немає на чому

Тернопільському обласному державному музичному училищу імені Соломії Крушельницької наступного року виповниться шістдесят. Ситуація з музичними інструментами тут критична. Директор училища Михайло Рудзінський не пам’ятає, коли на цю потребу закладу виділяли кошти. Уже кілька років він просить обласну владу профінансувати хоча б ремонт рояля в концертному залі, проте стабільно отримує від чиновників відмови. Тепер катастрофічну нестачу коштів аргументують іще й війною на Донбасі.

— Найгірша ситуація в нас із клавішними. Хочемо хоча б відреставрувати їх. П’ять років тому реставрація одного рояля на чернігівській фабриці вартувала п’ятдесят тисяч гривень. У цю суму входила заміна комплектуючих і транспортування інструмента. Тепер, звичайно, ціни зросли, — розповідає пан Михайло. — Тим часом, оновити рояль нам необхідно. Це потреба нагальна. Якщо б у нас був хоч один новий високоякісний інструмент, ми мали б змогу проводити всеукраїнські конкурси для музикантів. Окрім того, у травні наступного року училище відзначатиме ювілей. Як студенти зможуть продемонструвати гостям мистецький рівень гри на роялі, який давно віджив своє?

Проблему з інструментами щодня відчувають студенти і педагоги. Кожен з них розуміє, що майбутньому музикантові, як і спортсмену, аби розвиватися, необхідне доброякісне й сучасне обладнання. Тож заради блага вихованців викладачі навіть готові скинутися власними коштами, щоб доточити до суми, яку виділить держава. А ось про нові фортепіано в училищі навіть не мріють — їхня вартість просто захмарна. Наприклад, ціни на один професійний інструмент фірми «Yamaha» стартують від 43 тис. грн, на найдорожчі американські «Steinway & Sons» — сягають понад 100 тис. грн.

Здавалось би, якщо не з фортепіано, то хоча б з іншими інструментами має бути простіше. Та це помилкова думка. Пересічний студент не може викласти за, наприклад, високоякісний баян 130 тис. грн. Дорогі для середньостатистичних краян і професійні струнні інструменти. Ціна на найпростішу скрипку «Yamaha» стартує від 10 тис. грн, інструмент з австрійської майстерні вартує від 20 до понад 60 тис. грн, німецького виробництва — аж 118 тис. грн. Не набагато дешевше обійдеться придбання духового чи ударного інструмента. Зокрема, за саксофон треба заплатити мінімум 21 тис. грн. Туба вартує 260 тис. грн, маримба, що вкрай необхідна училищу, — космічні 390 тис. грн.

Із приводу відсутності нових інструментів в училищі б’є на сполох випускник цього закладу народний артист України, член-кореспондент Академії мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, ректор Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка професор Ігор Пилатюк. Він заявляє, що ситуація в тернопільському музучилищі — чи не одна з найгірших в Україні.

— Торік я зустрічався з керівництвом області, депутатами, намагався донести до них увесь трагізм становища. Мені прикро це зазначати, та я залишився не почутим, — зітхає пан Ігор.

— Тому через ЗМІ знову звертаюся до керівництва краю: голови обласної державної адміністрації Степана Барни, голови обласної ради Віктора Овчарука та начальника управління культури ОДА Григорія Шергея. Прошу їх, щоби вони спільно розробили правильні кроки для забезпечення інструментами училища і для придбання, передусім, клавішного фонду. Не можна закривати очі на те, що цей заклад позбавлений належних інструментів. Якщо ви, шановні очільники Тернопілля, думаєте, що це неважливо, то робите великий гріх щодо тих дітей, які тут навчаються. До того ж слід пам’ятати, коли в країні перестають працювати з культурою, молодь іде на вулицю.

Як наголошує Ігор Пилатюк, училище гостро потребує хоча б 10—15 нових фортепіано, адже сьогодні студенти грають на таких інструментах, які вже навіть не можна передавати «у спадок» музичним школам.

Уроки за півстолітнім роялем

На жаль, забезпечення цих закладів перебуває в такому ж плачевному стані, як і училище імені Соломії Крушельницької. Факти поповнення музичних шкіл інструментами за незалежної України, можна сказати, одиничні. Та й у більшості випадків ідеться не про підтримку держави, а про сприяння спонсорів.

Головний спеціаліст управління культури обласної державної адміністрації Василь Коваль зазначає, що кошти на ці цілі за останні роки не виділялися ні централізовано, ні органами місцевого самоврядування. Більше того, ані держава, ані Міністерство культури України не докладають зусиль, щоб зрушити справу з мертвої точки. І це тоді, коли фонд інструментів треба оновлювати щорічно.

Самотужки придбати інструменти заклади не в силі, колективам ледве вдається розв’язувати найбільш нагальні проблеми.

— У школах естетичного виховання є дохід — батьківська плата. Тобто батьки за навчання дітей сплачують символічну суму, яку встановлюють органи місцевого самоврядування. Гроші мали би йти на оновлення та розвиток інструментарію. Але у зв’язку зі скрутою у фінансуванні кошти спрямовують на зарплату працівникам, — пояснює пан Василь.

Тож педагоги та рідні майбутніх музикантів змушені вдаватися до ремонтів, після яких із двох віджилих інструментів отримують один. Або ж купувати дітям уживані за помірними цінами. Це, звісно, не найкраща можливість для підвищення майстерності юних обдарувань.

Ще одна альтернатива музичним школам «залатати діри» — просити допомоги в меценатів. Та на практиці налагодження таких зв’язків дається нелегко, бо співпраці між благодійними фондами й освітніми закладами не існує, не виступає посередником у цьому процесі і влада. Зрештою, охочих підтримати розвиток юних талантів не так уже й багато. За останні два-три роки по одному новому фортепіано від благодійників отримали три музичних школи Тернопілля. Торік дві скрипки подарували тернопільським дітям музиканти зі Швейцарії. Загалом у краї функціонують 47 музичних шкіл, тож зрозуміло, що підтримка доброчинців є лише краплею в морі.

Не краще ведеться і учасникам мистецьких колективів Тернопільщини. Провідний методист музичного жанру обласного методичного центру народної творчості Олексій Лещишин розповідає, що на власних інструментах грають майже всі музиканти 337 аматорських колективів краю зі званням «народний». До нашого часу дожили хіба придбані за державні кошти духові. Без підтримки влади зникла і щонайменше половина аматорських колективів Тернопільщини.

— Хочемо цього чи ні, але ментально, психологічно ми досі перебуваємо в радянській системі організації аматорської діяльності, у тому числі й щодо матеріального забезпечення, — міркує пан Олексій, зауважуючи, що сфера культури так чи інакше потребує рішучих змін.

За словами мого співрозмовника, останні можуть настати внаслідок реформ, та змиритися з ними українцям буде нелегко. На одній із конференцій пан Олексій почув цікавий факт. У Словаччині із 258 державних музичних шкіл після єврореформ залишилось лише чотири — для обдарованих, соціально незахищених дітей тощо. Решта закладів стали приватними. Такі перспективи є цілком реальними і для українських шкіл, тим паче перед деякими з них усерйоз маячить перспектива закриття.

— Проблема полягає в тому, що весь світ може собі це дозволити, а ми — ні. Адже, до прикладу, вартість навчання однієї дитини в приватній київській школі спеціалісти оцінюють приблизно у три тисячі гривень за місяць, — провадить Олексій Лещишин. — Скільки батьків нині готові платити таку суму за навчання свого сина чи доньки?

Тож чи є світло в кінці тунелю для вихованців музичних шкіл й училищ? І чиновники, і освітяни, з якими мені довелося спілкуватися, заявляють: якщо б навіть мізерні суми державних коштів виділялися закладам послідовно й регулярно або ж діяла домовленість Міністерства культури з вітчизняними фабриками музичних інструментів, то сьогодні українським дітям не доводилося б грати на фортепіано, яким більше, ніж півстоліття.

Висновок напрошується однозначний — нашій владі таки варто всерйоз задуматися над дієвим вирішенням наболілого питання, адже скрута з інструментами існує не перше десятиліття і сягає всеукраїнського масштабу. Водночас навіть малі позитивні зрушення здатні вплинути на розв’язання глобальної проблеми й дати шанс на реалізацію талановитим дітям нашої держави.

P. S. Коли готувався цей матеріал, стало відомо, що під час зустрічі Ігоря Пилатюка з очільниками краю було ухвалено рішення про розробку першої в Україні обласної програми розвитку музичної освіти. Планується, що заходи в її рамках охоплюватимуть як покращення матеріального забезпечення навчальних музично-освітніх закладів, так і цільову підтримку молодих музикантів. Чи будуть втілені ці наміри в життя, покаже час.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Мар’яна Бобрівець

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини