Любов моя — у кожнім слові.
Закоханий у дивний світ оцей,
Іду дорогою любові
З любов’ю, з добротою до людей…
В. КАПУСТІН.
У Микулинецькій обласній фізіотерапевтичній лікарні відбувся сеанс поетичної терапії за участі члена Національної спілки письменників України, журналіста, дослідника історії українських пісень, чиї твори публікує і наша газета, етнічного росіянина-патріота України мешканця Київщини Володимира Капустіна.
Літературний вечір «Дорогою любові» Володимир Семенович присвятив 50-річчю оздоровниці, де вже кілька років поспіль черпає фізичні сили і натхнення до творчості. А ще виявляє талановитих людей, фахово підтримує їх і дає можливість бути почутими. Цього разу пацієнти лікарні слухали вірші її молодших медичних працівниць: нинішньої Оксани Качмар і вже колишньої Наталки Ціхоцько, чия поезія, до слова, була опублікована в одному з червневих чисел нашої газети. Обом поеткам і не тільки їм до душі творчість Володимира Капустіна. Але найпалкіші шанувальниці таланту київського поета ще підростають.
— Підходить днями до мене восьмирічна дівчинка Оля і запитує, чи можна зі мною сфотографуватися, — розповідає Володимир Семенович. — Кажу їй, що тут є красивіші від мене. А вона: «Ні, хочу з вами. Я бачила ваше фото в бібліотеці й знаю напам’ять ваш вірш. Можна, прочитаю його вам?» І прочитала…
…Вечір відкрив кандидат медичних наук, заслужений лікар України Петро Мартинюк, котрий у 1967-му відкривав фізіотерапевтичну лікарню в Микулинцях і став її першим головним лікарем. Нині заклад очолює Зіновій Ясеник. Тут, як свідчать пацієнти, лікує все: мальовнича природа, стіни графського палацу, цілюща вода, а ще — поетичне слово і пісня, адже Зіновій Андрійович часто запрошує сюди поетів та вокалістів.
Володимир Капустін стверджує, що Медобори не лише додають здоров’я, а й натхнення. Бо багато віршів поет написав саме в Микулинцях. Проте це тихе містечко з окрайчиком раю, котрий називають подільською Швейцарією, збагатило його творчість не лише пейзажною, філософською лірикою, а й сколихнуло болем від утрати. Поет бачив, як Теребовлянщина проводжала в останню дорогу загиблого у війні на сході країни Віктора Семчука, і присвятив йому вірш «Зорею став».
До слова, вірші воєнної тематики — гостру громадянську лірику — гості поетичного вечора сприймали чи не найкраще, багато хто навіть плакав. А такі сльози, мабуть, лікують душу не менш ефективно, ніж микулинецька вода тіло.
…На завершення Володимир Семенович прочитав баладу «Грабина», присвячену медперсоналу улюбленої оздоровниці. Живописно змальовуючи художніми засобами літератури природу Микулинців, уродженець Полтавщини, а нині киянин розповів гостям свого вечора місцеву легенду про графа Рея та його доньку Марію — панну Грабину, котра лікувала бідних селян і знемагала від кохання до Івана-садівника… В одній із кімнат палацу, де нині міститься лікарня, граф замкнув дочку, пообіцявши перед тим її руку одному зі знатних вельмож. Живою Марія звідти не вийшла. Та немов у пам’ять про неї тут досі оздоровлюються люди. Причому незаможні, бо ж весь курс у тутешній лікарні вартує трохи більше, ніж доба в дорогих санаторіях.
Тож коли поет мовив: «Я бачив уночі Грабину…» — всі повірили йому. І немов самі побачили, як дівчина в білому обняла граба (невже свого Івана?), як поклала йому на гілля блакитну хустину… А ще Володимир Капустін запевнив, що легендарний граб справді лікує. Обнімеш його — й біль відступає. І ми це вже перевірили…
На фото Василя БУРМИ: Володимир КАПУСТІН читає щойно написаний вірш; Наталя ЦІХОЦЬКО, Оксана КАЧМАР та перший головний лікар Микулинецької лікарні Петро МАРТИНЮК із пацієнткою з Підволочищини Святославою ХУДОЮ, котра вже втретє тут лікується.