Вільне життя

ВІЧНА ТЕМА ОЧИМА НАШИХ КОЛЕГ

Ось і тернополяни побачили виставу «Перерваний політ» за п’єсою наших земляків Лілі Костишин та Богдана Мельничука, яка уже понад півроку іде в Дрогобичі й викликає незмінну цікавість публіки. Колектив тамтешнього академічного музично-драматичного театру імені Ю. Дрогобича виконав післяпрем’єрну обіцянку і привіз її в Тернопіль, щоб відкрити і нам «народження нового драматурга — своєї землячки». Парадокс, звичайно, що це відкриття відбувається через театр сусідньої області, але це цілком у дусі української традиції. Згадаймо: колись, щоб талант українця визнали, потрібно було здобути прихильність Москви чи Варшави. Але й тепер на нашому регіональному рівні таланту, в конкретному випадку драматурга, легше пробитися за межами області, ніж удома. Принаймні наш театр не ризикнув взяти до постановки «Перерваний політ», а в Дрогобичі його поставили — і не прогадали.

Вистава із тих, які люблю дивитися і яких мені не вистачає у нашому театрі, що виносять на кін наше реальне життя, його ключові моменти, змушують задумуватися, співпереживати, шукати відповіді на болючі питання. Нам же постійно наголошують, що глядач іде в театр відпочивати, що він хоч на кілька годин прагне забутись від сумних реалій свого життя. Тому й переважають у репертуарі комедії, веселі дійства, що не потребують, як мовиться, «включати голову», а дають волю позитивним емоціям, викликають сміх, дарують добрий настрій. Не заперечую, це теж потрібно, цього, за великим рахунком, прагне й масовий глядач — і театр, відчуваючи це, іде в нього на поводку. І то не лише теперішня тенденція. Досить згадати п’єсу І. Карпенка-Карого «Житейське море», де головний герой Іван Барильченко з гіркотою констатує: «Всі хочуть весело жить, ніхто не хоче думать і страждать». Але ж на цьому веселому грунті «проростає байдужість до прекрасного і вбиває усе святешнє у людській душі». Ось чому, бодай зрідка, театр мав би ставити серйозні вистави, щоб змушувати глядача «думать і страждать», щоб зберегти «святешнє» в наших душах.

П’єса Лілі Костишин та Богдана Мельничука «Перерваний політ» — саме з того розряду. Звісно, це не Шекспір, проте висловлю крамольну думку: а чи багато сучасних молодих людей готові дивитись його «Ромео і Джульєтту», вникати у стосунки ворогуючих родин Монтекі й Капулетті, заручниками яких стають їхні закохані діти?

Тернопільські драматурги перенесли стару, як світ, проблему стосунків батьків і дітей у сучасну епоху, в ті реалії, які нам більш зрозумілі, бо стикаємося з ними на кожному кроці. Тому сьогоднішньому глядачу дивитися це цікавіше, бо молодь у закоханих героях вистави впізнає себе, а дорослі усвідомлюють, що теж не без гріха, що не стали друзями своїм дітям, не намагались їх зрозуміти. До батьків героїв вистави Арсена і Віки прозріння приходить занадто пізно, коли їхні діти загинули. А для тих, хто сидить у залі, ще є час стрепенутись, переглянути свої стосунки з дітьми, щоб не втратити їх як у переносному, так і в прямому сенсі. До слова, у Дрогобичі театр радить молоді приходити на цю виставу разом із батьками. І це багатьох зближує, стає поштовхом до переосмислення стосунків у сім’ї, між батьками і їхніми дорослими дітьми.

Заслужений діяч мистецтв України письменник Богдан Мельничук уже багато літ займається драматургією, він неодноразовий переможець літературного конкурсу «Коронація слова», а його інсценізації за творами Богдана Лепкого, Павла Загребельного та інших класиків йдуть у театрах, зокрема й у Дрогобицькому. А от для моєї колеги Лілі Костишин це справді драматургічний дебют. Саме вона у «Перерваному польоті» «ліпила» характери героїв п’єси, виписувала їхні діалоги. І це дуже журналістська, на мій погляд, робота, в кращому сенсі цього означення, адже в нас звикли дивитись на журналістику, як на молодшу сестру літератури. Та саме журналістика дає таке реальне сприйняття подій і людей, таке відчуття правдивості вчинків, таку виваженість і влучність кожного слова. Богдан Мельничук захоплений, як Ліля на льоту вловлює кожну його пораду, як уміє будувати діалоги. А вона не надякується Богданові Івановичу, що залучив її до такої цікавої роботи. Вочевидь, цей тандем порадує нас ще не однією спільною п’єсою. Одна з них, до слова, уже готова, і, швидше за все, першопрочитання її здійснить усе той же театр у Дрогобичі. Режисер «Перерваного польоту» Олександр Король готовий взяти її в роботу.

Взагалі, цьогорічний червень для Лілі Костишин виявився щасливим у квадраті. За два дні до показу «Перерваного польоту», в Тернополі їй була присуджена обласна премія в галузі культури (номінація «Журналістика — імені Володимира Здоровеги») — за серію публікацій із зони АТО та ведення щотижневої сторінки «Калина» в нашій газеті. Ми вітаємо колегу і бажаємо, щоб цей її творчий політ не переривався і ми мали змогу ще не раз порадіти за неї.

А колективу театру з Дрогобича особлива подяка. Аншлаг у залі на його виставі та гарячий прийом театральної публіки — найкраще підтвердження того, що він добре робить свою роботу. А чого вартує привселюдне визнання головрежа тернопільського театру народного артиста України Олега Мосійчука, що в Дрогобицькому театрі найкращий директор, найкращий режисер, багато талановитих артистів, дуже мобільна театральна трупа, яка нині виступає в Тернополі, завтра в Хмельницькому, післязавтра деінде, і що він теж мав честь ставити п’єси у цьому театрі… Думаю, йому також непросто виживати на периферії обласного центру, хоч і має назву Львівського, проте ризикує, експериментує, не боїться брати до постановки п’єси місцевих авторів. І, як бачимо на прикладі «Перерваного польоту», ризик буває навіть дуже виправданим. До речі, режисера Олександра Короля можна сміливо назвати третім співавтором п’єси, оскільки він вміло прибрав деяку частину тексту, натомість своїми режисерськими знахідками, вдалим підбором акторів, а також завдяки продуманому сценічному і музичному оформленню, всією атмосферою вистави зумів підкреслити те основне, що вклали у п’єсу її автори.

Пам’ятним цей виступ у Тернополі став і для нашої землячки Соломії Стус, яка виконувала роль головної героїні вистави Віки, дівчини дуже талановитої, щирої у почуттях і вчинках. Адже постановку дивились її рідні, друзі, її наставник народний артист України професор В’ячеслав Хім’як. Молода актриса лейтмотив вистави сформулювала так: «Говоріть одне з одним! Говоріть! А особливо з дітьми! Усіх батьків закликаю розмовляти зі своїми дітьми, а дітям, якими б вони не були дорослими, скажу: довіряйте батькам, розмовляйте з ними, розповідайте про свої труднощі, не соромлячись і не боячись… «Перерваний політ» налаштовує на мудрі висновки та розумні вчинки як батьків, так і дітей».

І це, напевно, найголовніше, чому має служити театр, — «налаштовувати на мудрі висновки та розумні вчинки».

Галина САДОВСЬКА.

На фото: сцена із вистави.

Фото Василя Бурми

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини