Вільне життя

ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ: ПЕРЕКОДУВАННЯ ІСТОРІЇ

ПОСТАТЬ РІВНОАПОСТОЛЬНОГО ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ Київського Володимира, день пам’яті якого вшановуємо сьогодні, — віхова в історії України. Князь-полководець, державник, дипломат, просвітитель і хреститель Київської Русі залишив у ній глибокий та непроминущий слід. У роки його правління Давньоруська держава досягла високого рівня політичного й культурного розвитку, військової могутності, стала в рівень з багатьма європейськими країнами, зазначають дослідники того періоду нашої історії. А хрещення Русі стало не лише духовним подвигом Володимира, а й спричинило прорив у багатьох сферах життя наших далеких пращурів: розвитку малярства, будівництва храмів, поширення писемності. У часи його правління Київ зближається з Візантією через шлюб князя із сестрою тамтешнього імператора Анною. Поліпшуються стосунки з Польщею та Швецією, чому сприяло одруження синів Володимира Святополка і Ярослава з дочками Болеслава Хороброго й Олафа Сквотконунга. Встановлюються контакти з Римом… Державницьку та духовну потугу князя Київського Володимира Красного Сонечка навіть із позиції сьогодення важко переоцінити. Саме його гербовий знак — Тризуб став нині малим Гербом незалежної України, а срібні монети з його відбитком, яким понад тисячу літ, ще й досі знаходять українські археологи в рідній землі.

АЛЕ Й РОСІЯ ВВАЖАЄ нашого Володимира своїм. Мовляв, це він хрестив Росію, це завдяки йому Російська православна церква має свою тисячолітню історію. І марно нагадувати, що Росії в ту пору ще не було, що хрестив Володимир киян, а не московитян, бо й Москви тоді в помині не було, а на її майбутньому місці в часи Володимира стояли густі ліси і непрохідні болота. Даремно повертати росіян до історичних фактів: Христову віру на Заліські землі (майбутні московські) принесли київські місіонери (як і писемність, до слова), що там її не дуже охоче приймали, а місіонерів навіть вбивали, що навіть у XVI столітті частина Москви залишилася язичницькою. А тепер, бачте, Росія — світоч християнства, говорить про якусь свою особливу духовну місію, лише їй властиві християнські цінності. І при цьому продовжує вбивати християн у різних країнах. Загарбницькими, нищівними війнами зібрала цілу імперію і далі продовжує поливати кров’ю землю православних країн: Грузії, України, Сирії.

ТА ПОВЕРНІМОСЬ ДО КНЯЗЯ Володимира. Яка роль відводиться йому в російській історії, дуже наочно ілюструє фільм «Вікінг», що вийшов на екрани сусідньої країни наприкінці грудня 2016-го. Найдорожчий фільм російського кінематографа (його вартість один мільярд 250 мільйонів рублів) нині б’є і касові рекорди. Хоча й критики на його адресу перепадає. І затягнутий, і непрофесійний, і не історичний. «Епічності нема, масовка ніяка, масштабності жодної. Не фільм, а ганьба». Але Путіну він сподобався, знімальній групі він подякував та «благословив» кінострічку в прокат. І валить на нього народ валом, всмоктує в себе новий історичний міф про «свого» князя Володимира.

НЕЩОДАВНО МАЛА МОЖЛИВІСТЬ переглянути «Вікінга». Враження сумне. За кадром залишилася не тільки державницька, а й християнська діяльність київського князя. Київ узагалі представлений жалюгідним селищем, притому ще й осередком дикого поганства, в якому приносять у жертву малих дітей. Творці фільму йдуть за «Повістю минулих літ»: спочатку показують князя жорстоким, кровожерним, убивцею власного брата, гвалтівником. А добирається князь у Крим, до Херсонеса, приймає хрещення і перетворюється на іншу людину — світлу, чисту. Таким же світлим постає і Херсонес, сповнений віри Христової, а Київ залишається на узбіччі, як уособлення старої темної доби.

Вочевидь, така версія виправдовує анексію Криму: Росія, мовляв, нічого чужого не захоплювала, вона повернулася до свого дому, до своїх першоджерел. Що її не було в Криму до часів Катерини ІІ, уже й ніхто не згадує. Особисте хрещення Володимира видається, як важлива державна подія. Як зазначає один з експертів, «Росія не краде українського Володимира, а розвиває свого власного, російського князя-хрестителя. Ці двоє як функціонально, так і візуально віддаляються один від одного і починають жити в паралельних світах двох різних історичних пам’ятей. За східним кордоном України відбувається перекодування давньоруського минулого так, щоб його можна було легше пристосувати до сучасної геополітичної ситуації. Створюється образ Київської Русі з мінімальною присутністю Києва».

РОСІЙСЬКИЙ КІНЕМАТОГРАФ дуже швидко вловив, чого від нього хочуть, і на догоду політичній кон’юнктурі творить нові міфи. «Вікінг» — не єдине тому підтвердження. У 2010-му на російські екрани вийшов фільм про іншого «російського» князя — Ярослава Мудрого «Ярослав. Тисячу років тому». Навіть у старому радянському фільмі цей князь асоціюється з Києвом, будівництвом Софійського собору, Золотими воротами. А в новому про Київ і не йдеться, події відбуваються на Півночі, у Верхньому Поволжі, а Ярослав постає, як північноруський князь.

І ЦЕ, СХОЖЕ, ЛИШЕ ПОЧАТОК. Росія віддаляється від Києва і «знаходить» Херсонес, Крим, звідки, мовляв, і пішла її духовність та прийшла до неї християнська віра. Варто нагадати, що після анексії Криму В. Путін дав завдання російським історикам написати «правдиву» (на російське розуміння) історію Криму, де це було б відображено. Не маю сумніву, що робота ця вже іде. Російським історикам не раз доводилось творити міфи щодо минулого Московії. Нині народжується ще один. І кінематограф уже підхопив його на щит. Звісно, він розрахований на внутрішнього споживача, на підтримання власної величі.

Не думаю, що хтось із українців сприйме того ж «Вікінга» як серйозну історичну річ. Якщо вже самі росіяни називають його неісторичним, то що вже нам казати. Але мені дуже хотілося б, щоб український кінематограф, який нині відроджується, звернувся до наших історичних витоків і показав, якими насправді були наші великі князі — і Володимир, і Ярослав Мудрий, і княгиня Ольга, і Святослав Хоробрий… Там такі долі й такі славні діла, що викличуть і подив, і захоплення. Чому б не оголосити конкурс на написання кращих сценаріїв? Хай це буде навіть державне замовлення, нічого поганого в цьому не бачу.

А МІФИ ЗАЛИШМО РОСІЇ. Вся її історія на них побудована. У «Вікінгу» рефреном проходить думка, що «люди не змінюються». Однак, охрестившись, Володимир таки змінився. Але й держава, яка творить усе нові міфи, теж не міняється. І не знаю, чи є від цього порятунок.

Галина САДОВСЬКА.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини