В УКРАЇНІ ЗВИКЛИ СПРИЙМАТИ ПОЛЬЩУ ЯК КРАЇНУ, ЯКА НАЙБІЛЬШЕ ПІДТРИМУЄ ДЕМОКРАТИЧНІ ПРОЦЕСИ В НАШІЙ ДЕРЖАВІ, Є НАШИМ ПОСТІЙНИМ «АДВОКАТОМ» У ЄВРОПІ, ТОБТО ВИКОНУЄ РОЛЬ ПРОТИЛЕЖНУ РОСІЇ. ПРОТЕ ІСНУЮТЬ РЕЧІ, ЯКІ ОБ’ЄДНУЮТЬ І МОСКВУ, І ВАРШАВУ — ЦЕ ПОСТІМПЕРСЬКИЙ КОМПЛЕКС, ЩО ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ПЕРЕДУСІМ У НЕСПРИЙНЯТТІ ПРАВА УКРАЇНИ НА СВОЇХ ГЕРОЇВ, СВОЮ ІСТОРІЮ, НАВІТЬ НА ЧАСТИНУ СВОЄЇ ТЕРИТОРІЇ.
Країнам треба взаємного вибачення
Останнім часом у Польщі розгортається справжня «антибандерівська» кампанія. Польські ЗМІ обурюються, що в Україні Бандеру сприймають як героя, і обов’язково нагадують, що УПА винищувала поляків на Волині. Це пов’язано з багатолітньою пропагандою, яка насаджувалася в часи комуністичного режиму. Загальна проблема полягає у тому, що в Польщі маємо справу з регресом, якщо йдеться про погляд на історію та історичне минуле. В історичних оцінках стало більше конфронтацій: спостерігається менше об’єктивних досліджень, зате більше популізму — не зазначається про жертви українців, не згадується цілий спектр подій, які спричинили ескалацію конфлікту на Волині. Мусується думка, що причина конфліктів — український націоналізм як такий.
Спочатку цю тему підтримували маргінальні польські політики та маловідомі видання. Тепер ситуація змінилася, пожвавилася діяльність так званих «кресов’яків» («східні креси» — назва територій, які до 1939 року належали Польщі, зокрема Західній Україні). Їхню діяльність підтримують насамперед Селянська партія і партія «Право і справедливість» (ПіС). У геополітичному плані деякі польські політики розуміють, наскільки важливим партнером для Польщі є Україна. Але це розуміння закінчується на проблемах історії. Така ситуація співзвучна з російською позицією, адже російська демократія також закінчується на питанні про Україну.
Наведу кілька висловів польських політиків про історичне минуле України. В лютому цього року лідер партії «ПіС» Я. Качинський заявив: «Ми не можемо роками погоджуватись на те, щоб в Україні формувався культ людей, які вчинили геноцид щодо поляків. Незважаючи на те, що жорстокість німців важко перевершити, їм (тобто українцям. — Авт.) це вдалось». Нагадаю, що на боці німців воювала польська бригада, яка відзначалась великою жорстокістю. Її самі поляки називали «проклятою бригадою». Ще один вислів Ярослава Качинського: «Я чітко сказав панові Президенту Порошенкові, що з Бандерою вони (Україна. — Авт.) до Європи не ввійдуть. Це річ для мене зрозуміла, ми й так продемонстрували величезну терплячість, але все має межі».
А президент Польщі Анджей Дуда, вручаючи орден «Білого орла» митрополиту-емериту Львівському кардиналу Мар’янові Яворському, говорячи про працю кардинала в Україні, заявив: «Кардинал Яворський є частиною великої повісті про Польщу, про те, як Польща відновлювалася, також через повернення віри своїм синам, а отже, нашим землякам, не лише тут, на терені сучасної Польщі, а й на тих землях, які в історичних завірюхах були втрачені». Отож А. Дуда вважає українські землі частиною Польщі.
Вважаю, швидше такі вислови мають бути для внутрішнього вжитку. Тому треба раз і назажди попросити взаємного вибачення за все, що вчинили в минулому наші народи. Ми потрібні одні одним у боротьбі проти спільного ворога — Росії. Символічні жести вибачення необхідні, й бажано, щоб їх зробили керівники держав та поставили всі крапки над «і» в рік 70-річчя акції «Вісла». В ситуації, коли деякі польські середовища — як праві, так і ліві — заперечують зло акції «Вісла», необхідне її засудження. Нагадаємо, що в 2014 р. П. Порошенко під час виступу у польському парламенті попросив у поляків вибачення за «Волинську трагедію».
Ми повинні пам’ятати, що в Польщі є ті, хто працює на російські інтереси, — кремлівські агенти. Мандати колишнього КДБ, зашиті в підкладки їхніх піджаків, змушують працювати на Росію. Таких політиків є чимало й у владних структурах нашої держави. Погіршенню польсько-українських відносин сприяє російська п’ята колона в Україні. Варто нагадати, що в липні 2013 року, перед голосуванням у Сеймі резолюції, в якій «Волинську трагедію» названо «етнічною чисткою з ознаками геноциду», 148 депутатів Верховної Ради України від ПР та КПУ надіслали листа до спікера Сейму з проханням визнати «Волинську трагедію» геноцидом, здійсненим українцями проти поляків.
Але ми повинні також розуміти, що Польщі насправді не потрібна сильна Україна. Поляки не вірять, що ми зможемо подолати корупцію та реформувати країну.
На ворожості наживається Росія
Поляки тепер порушують питання про свої жертви в роки Другої світової війни, обвинувачують українців у всіх гріхах, але чомусь мовчать, що Росія реально нищила Польщу та поляків. Наведу кілька прикладів тільки з минулого століття.
У 1936—38 роках НКВС проводив антипольську акцію, яка була частиною політики великого терору радянської Росії. За період репресій з 1 січня 1936 року по 1 липня 1938-го було розстріляно 105 тисяч поляків у СРСР. 17 вересня 1939 року радянські війська увійшли в Польщу і, якщо називати речі своїми іменами, розвалили польську державу.
Або візьмімо Катинську трагедію 1940 року, коли москалями було розстріляно до 20 тисяч польських військових. А «нова Катинська трагедія» трапилася 10 квітня 2010 року, коли в авіакатастрофі під Смоленськом загинула польська керівна верхівка на чолі з президентом Польщі Лехом Качинським. (Є багато свідчень, що це операція російських спецслужб.) Або ж згадаймо, з якою жорстокістю придушували в 1944 році повстання у Варшаві солдати РОНА (Російська визвольна народна армія під командуванням Б. Каменського). У Польщі ще, напевно, не всі усвідомлюють, що, воюючи з українським національно-визвольним рухом, грають на руку Росії.
Союз Польщі, Литви та України завжди лякав Росію, тому вона старається посварити наші народи. Владним структурам, церкві, громадським діячам України та Польщі треба проявити політичну зрілість і громадянську відвагу та заявити, що будь-які антиукраїнські акції, які відбуваються в Польщі, вигідні тим силам, котрі зацікавлені у справжньому українсько-польському примиренні і зміцненні державності України та Польщі. Уже покійний польський аристократ литовського походження, який 53 роки був шеф-редактором польського еміграційного місячника «Культура» (видавався у Франції), моральний авторитет покоління, що створило «Солідарність», Єжи Гедройць переконував поляків, що для добра Польщі вони мають раз і назавжди змиритися з думкою: Вільнюс є литовським містом, а Львів — українським.
Ми, українці, також маємо багато претензій до поляків, маємо що їм пред’явити. Після ухвалення 7 липня Сенатом Польщі резолюції, в котрій події на Волині в 1943-му визнано «геноцидом поляків, який вчинили українські націоналісти», й аналогічного рішення Сейму 22 липня, українські політики і громадські діячі систематизували кривди, завдані поляками українцям.
Йдеться про звернення до Верховної Ради 90 відомих українців, які пропонували проголосити в році три дні пам’яті жертв польських злочинів проти українців. Підписанти вимагали схвалити в парламенті документ, який визнає міжнародними злочинами дії поляків на українських етнічних територіях до, під час і після Другої світової війни. Зокрема, проголосити 23 вересня Днем польських репресій проти українців Галичини. Саме цього дня в 1930 році польська влада ухвалила рішення про так звану пацифікацію. 25 грудня громадські діячі пропонували визнати Днем пам’яті геноцидного винищення польським підпіллям українського населення на споконвічних українських землях. Цього дня в 1942 році польські шовіністи розпочали масові вбивства українців Холмщини та Підляшшя. І 28 квітня — Днем пам’яті українців, що стали жертвами насильної депортації польською державою. У цей день 1947 року польська держава розпочала акцію «Вісла» і депортувала з українських земель 150 тисяч українців на колишні німецькі землі, включені до складу Польщі. Та поки що це звернення залишилось без подальшого руху.
Нам необхідно завершити процес примирення, який офіційно розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський. Потрібно пропагувати спільні дії поляків та українців проти Московії, нині Російської Федерації.
Павло СЛИВКА,
історик.
м. Тернопіль.
Фото з вільних джерел