У КОЖНОГО З НАС У ЖИТТІ ЩЕ З ПІДЛІТКОВОСТІ, З МОЛОДОСТІ ТРАПЛЯЛИСЯ ВІЛЬНІ ЧИ НЕВІЛЬНІ ВЧИНКИ, ЗА ЯКІ Й НИНІ ЛИЧИЛО Б ПОЧЕРВОНІТИ. БО ДУША, А ЗНАЧИТЬ, І ДІЯННЯ НАШІ НЕ ПОЗБАВЛЕНІ ВАД. ДОСКОНАЛИЙ ЛИШЕ ВСЕВИШНІЙ. ДО НЬОГО МИ ЗВЕРТАЄМОСЯ І ТОДІ, КОЛИ БЕЗНАДІЯ, КОЛИ СПОДІВАТИСЯ ВЖЕ НІ НА КОГО, І В ПОВСЯКДЕННОСТІ ЖИТТЯ, ЗАПЛУТАВШИСЬ У ПАВУТИННІ ЙОГО ХИТРОСПЛЕТІНЬ. І ВІН ДАЄ НАМ ДОРОГОВКАЗ — ШЛЯХ ДО ПРОЩЕННЯ. БО В НЬОМУ ПОЛЯГАЄ І СВЯТІСТЬ СПАСИТЕЛЯ, ЯКИЙ ПОСТРАЖДАВ, УЗЯВШИ НАШІ ГІРХИ НА СЕБЕ. ТЯГАР НАМІРІВ І ВЧИНКІВ, У ЯКИХ МАЛО ГІДНОСТІ, ПРИЗЕМЛЮЄ НАШУ ДУШУ. ТОЖ ПРИРОДНОЮ Є ЇЇ ПОТРЕБА В ОЧИЩЕННІ, В СПОВІДІ І ПРОЩЕННІ. І ЯК БИ НЕ СИЛКУВАВСЯ ТИ ЗРОБИТИ ЦЕ САМ НА САМ, ТОГО ЕФЕКТУ, ЩО В СПІЛЬНІЙ МОЛИТВІ, НІКОЛИ НЕ ДОСЯГНЕШ. ОСЬ ЧОМУ ТИСЯЧІ І ТИСЯЧІ ПРОЧАН ЩОРОКУ ЙДУТЬ НА ВЕЛЕЛЮДНИЙ ЗБІР, ЩОБ СТАТИ ПІД ЗАСТУПНИЦТВО МАТЕРІ БОЖОЇ.
Цьогорічна загальнонаціональна проща біля Святого джерела і Марійського храму проходила під знаком 150-річчя коронації чудодійної ікони Пресвятої Богородиці Зарваницької і 125-річчя з дня народження блаженнійшого Патріарха Йосифа Сліпого. А загальним тлом було те, про що сказав голова Тернопільської облдержадміністрації Степан Барна: «Всеукраїнська проща в Зарваниці є актуальною і потрібною. Адже Матір Божа Зарваницька завжди опікувалася Україною у складні моменти. Сьогодні ж наша держава перебуває в умовах російської агресії, тож, як ніколи, нам потрібна молитва за мир і перемогу. Саме тому сьогоднішня молитва була присвячена нашим воїнам і тим, хто покликаний захищати територіальну цілісність нашої держави».
До Зарваниці невпинним потоком тяглися віруючі зі всіх усюд. Багато організованих груп ішли пішки — з Тернополя, з навколишніх сіл, із Кам’янця-Подільського, Львівщини, Івано-Франківщини. Нелегкий той шлях, але через піт і натерті мозолі світлішою та глибшою стає сила прощення. Бо Ісус і Його учні, праведні мученики, власним прикладом вчать нас терпіння та незламності духу. У суботу, коли береги Стрипи оповили сутінки, святі зарваницькі місця освітилися десятками тисяч смолоскипів молодіжної ходи. Юнаків та дівчат цього разу прибуло особливо багато. Уночі всі гадали: якою ж буде погода завтра? Чи не завадить дощ або злива, яка тепер не рідкість, урочистостям. Тільки владика Василій Семенюк був спокійним і запевняв інших: «Не турбуйтеся, погода буде ясною, я довго молився за це…»
І справді, небо, що зранку набурмосилося хмарами, поступово лагіднішало, світліло. Людське море заповнило увесь видолинок, аж до річки. До тих, хто провів ніч у наметовому містечку чи просто на лавках під відкритим небом, додавалися щойно прибулі. За статистикою, упродовж двох днів тут молилося понад сто тисяч прочан. Хоча сподівалися і на більшу кількість. Священики деяких церков стурбовано зізнавалися: замовили автобуси, а люди, особливо пенсійного віку, не зголосилися. Причина банальна — бідність і зубожіння переважної більшості населення, за проїзд заплатити нічим.
Проща, вона у кожного своя. Ось жінки в усьому чорному, і молоді, і похилого віку. Матері і вдови тих, хто поклав голову у бою з ворогом і вже отримав вічне прощення. А як же їм, кого вони залишили, рідним і близьким? Скільки ще сліз пролити, мук душевних і тілесних витерпіти в тій безкінечній скорботі? Може, світла сила прощі і співчутлива сльоза найвищої праведниці Матері Божої якось допоможуть їм у тому чорному горі. Поруч бабусі-селянки з обличчями, порізаними глибокими зморшками, і нежіночими від важкої праці долонями. Вони не бачили просвітку в колгоспній каторзі із принизливими трудоднями. І дідусь із онуком. Малий, може, ще мало розуміє, що діється навкруг нього, але знає: раз дідо поруч, значить, так треба. Настане час, він усвідомить і дідову науку, і високу суть прощі. А ще інвалід у візку і сліпець із невидющими очима, що тримається за огорожу. Мабуть, відвідання святих місць і не змінить на краще їхній стан, бо чудодійне зцілення буває надзвичайно рідко, та високий потенціал спільної молитви помножить їхні духовні сили у протистоянні зі своїми недугами. У строкатій масі людських постатей вирізняється чоловік у камуфляжній куртці. Ще молодий, та вже позначений сивиною. Атовець, — хтось і придумав таке невиразне слово, — ні, просто воїн, мабуть, недавно з фронту. «Що ти шукаєш тут, солдате?» — хочеться поставити йому риторичне запитання. І лячно почути у відповідь: «А ти колись убивав? Я знаю, як це. І хоч на війні, як на війні, не він тебе, так ти його, все одно з цим неможливо змиритись. Той, хто розв’язав війну — злочинець, а я грішник, хоч і прощений Богом. Та все одно важко…» Так, у кожного своя проща, і всі ми, наслідуючи Спасителя, повинні знайти у своїм серці місце для безкінечної любові.
А проща того недільного дня тривала. Від собору до подіуму розпочалася хода священнослужителів — високі духовні гості, члени синоду — єпископи, владики. З хлібом-сіллю, привітаннями їх зустрічали юнаки і дівчата у вишиванках. Вітав усіх і глава УГКЦ блаженнійший Святослав Шевчук. Після проповіді розпочалася архієрейська служба. Відтак патріарх Святослав представив почесних гостей. Серед них — префект конгрегації східних церков, кардинал Леонардо Сандрі. У нинішній поїздці Україною він подолав півтори тисячі кілометрів. Побував у прифронтових районах, брав участь у відкритті храму в Харкові. Архієпископ, папський нунцій в Україні Клавдіо Гуржеротті — про нього кажуть, що він той дипломат, який зводить не мури, а мости. Глава українських греко-католиків вітав архієпископа, митрополита Івана Девчіча із Хорватії, архієпископа Української автокефальної православної церкви Ігоря Ісіченка. А ще слав щирий уклін всім гостям, які прибули з Німеччини, Бразилії, Чилі, Австралії, Італії, Австрії, Польщі, Словаччини та інших куточків світу. Особливої подяки удостоїлися правовірці, які, долаючи всі перепони, прибули в Зарваницю з окупованих районів Луганщини і Донеччини, Сімферополя і Севастополя. Коли блаженнійший Святослав висловив бажання наступної прощі вітати у Зарваниці самого Папу Римського, десятки тисяч плескаючих долонь знеслися над живим людським морем. На завершення архієпископ Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк подарував високим гостям по копії ікони Пресвятої Богородиці Зарваницької, яка вже понад півтора століття сяє нам символом покрови, прощення і любові.
Фоторепортаж В. БУРМИ.