Вільне життя

60-ті ЖНИВА МИХАЙЛА РЕВНОГО

Енергетик із Малої Плавучої старається, аби в помешканнях односельців світились лампочки, а в душах — доброта.

Бо й сам Михайло Лукович таким є — порядний, добросовісний, чесний. Про це розповідав мені Богдан Завитій, меценат будівництва церкви в своєму рідному селі, коли завершувалося зведення цієї святині.

— У кожній справі Михайло Лукович був моїм добрим помічником, — згадував.

І ось уже рік, як мешканці села над Стрипою моляться у новому храмі Святих Петра і Павла. За цю справу (будівництво церкви за власні кошти від фундаменту до здачі під ключ) бізнесмена, директора будівельної фірми «Явір» Богдана Миколайовича Завитія глава УГКЦ Святослав Шевчук нагородив перед Великоднем грамотою. Залишила свій слід у будові й сім’я Ревних. Михайло Лукович доклався як енергетик, а дружина Євгенія Павлівна та доня Аня подарували багато квітів, особливо жовтих лілій, що висаджені й прикрашають подвір’я церкви, на якому стоїть фігура Матері Божої, а дзвони закликають віруючих на відправи та до злагоди й любові…

— А Лукович на жнивах, — пояснив директор ПАП «Злагода» Михайло Сеньківський, коли я завітала на господарство. — Може, біля зерносушарки чи на току, або біля зерноочисних машин. А-а, он і він іде, — вказав на високого чоловіка, що появився з-за рогу майстерні.

— Невже? — здивувалася. — То ж скільки вам років, якщо вже стільки працюєте, Михайле Луковичу?

— Вісімдесятку розміняв. Як вкрутив першу лампочку на колгоспнім току, то так ніби приріс. І до току, і до енергетики, що стала заняттям мого життя.

І Лукович, як його звуть у Малій Плавучій, згадує, яке то було нелегке життя в повоєнні часи. І як тішилися люди, особливо діти, коли засвітилась, як казали, «лампочка Ілліча».

— А перед тим ліхтарями світили чи лампами… Гасом палили. Роботи різні в колгоспі виконували вручну — молотили, косили, різали січку…

— І ви стали поважаною людиною в селі?

— Чи поважаною, то не знаю, бо був ще молодим хлопцем, але що потрібним і в колгоспі, і в селі — і не тільки в Малій Плавучій, але й у Великій, Глинній, Золочівці, це точно. Бо пізніше господарство об’єднали з Глинною (тут стала центральна садиба), до якої входило ще чотири бригадні села. В кожному був електрик, а я над ними — головний, — усміхається.

— Вдома рідко бував, у жнива днював і ночував на роботі.

— Тому й не женилися так довго, бо не було часу вибрати наречену? — жартує Богдан Миколайович, що долучився до нашої розмови. Вони — колишні сусіди, то хоч різниця у віці чимала, однак мають багато що згадати спільного. — Але таки знайшли свою обраницю — Євгенія Павлівна причарувала парубка. Народилось троє донечок. Дружина аж до виходу на пенсію працювала в бібліотеці. Та, напевно, переважно сама і дітьми займалась, і господаркою? Бо ви постійно, можна сказати, як у відрядженнях були. Електрик у селі — як швидка допомога…

А втім, та й сьогодні так є. І вночі, і вдень нема спокою — комусь лампочка перегоріла чи якийсь прилад не діє, то він, цей добрий чоловік, відмовити не може. Не вміє. Уже навіть такий анекдот чи притчу склали в селі, взявши факти із життя. І пан Завитій, ледве стримуючи сміх, розповів таке:

— Справляє Лукович світло. Вдячна господиня, захоплена майстерністю і вмінням його, каже: «Ой, Михайле, що ми будемо всі робити, як тебе не стане?» Мовчазний від роду чоловік якусь хвилю не обзивається. А тоді піднімає голову й відповідає: «А якщо ви всі минетеся, то кому я буду світло включати?»

— Та вже б пора вдома побути, з онуками побавитись, бо маю їх четверо і дочки привозять щонеділі. Але свого ремесла не маю кому передати. «Злагода» хліб почала збирати, то як до такого святого діла залишитися байдужим? — розмірковує чоловік. — Слава Богу, що заврожаїло — дивіться, ячмінь, як золото! — показує на збіжжя, що виблискує під навісами. — Хлопці раді, що мають роботу, справно чистять. Завтра вже й горох привезуть із поля, ріпак. А там пшеницю — трьома комбайнами швидко змолотять, пізніше — й за соняшник візьмуться.

— Доброго вміння і старанності нашим механізаторам не позичати, — підтримує розмову перший заступник директора малоплавучанського господарства Володимир Завитій. — Ось Ігор Стецина, котрий кілька років був помічникоми комбайнера, цьогоріч уже вивів новий «Клас Лексіон» на поле. Не марнують часу й трактористи та водії: хто обприскує посіви, хто оре землю чи сіє. Вміння і старання, а особливо — любові до землі цим людям, як і Петрові Турчину, Іванові Олійнику, Миколі Кушніру, хліборобам із діда-прадіда, не позичати. Те ж можна сказати і про головного агронома Івана Завитія та завгоспа Василя Дубаса. До слова, цьогоріч «Злагода» придбала нового трактора, сівалку, в планах — ще одну закупити. Побудовали також зерносушарку, піднавіс, виростили сад, який родить смачні сливи, черешні, яблука, малину…
Тож міцній, «Злагодо», багатійте люди!

Ярослава ШТОКАЛО-ПАРХОМЧУК.

с. Мала Плавуча Козівського району.

На фото авторки: енергетик Михайло РЕВНИЙ.

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Новини

Підписка на новини