Вільне життя

Читали?

ЯКОЮ МОВОЮ РОЗМОВЛЯВ ВОЛОДИМИР? Ось як відповідає на це питання професор-сходознавець Григорій Халимоненко: «Не треба мати особливого глузду, щоб утямити: в Україні-Русі княжої доби була усна українська мова в усіх її діалектичних виявах, і князі Володимир, Ярослав, Данило Галицький та й ремісники з Подолу чи Галича розмовляли руською, тобто тогочасною українською. Знову ж таки неважко збагнути, що тодішня розмовна значно відрізнялася від набагато розвиненішої сучасної мови. Але якщо Галицько-Волинський літопис засвідчує такі терміни, як вуйко та стрийко, то хто може заперечити багатовікову тяглість нашої мови?» Науковець категорично стверджує: ніякого «древнерусского» народу, як і «древнерусского языка» ніколи не було, то вигадка Москви. А ось мовою церкви й освіти в християнізованому Києві була давньоболгарська або церковнослов’янська (старослов’янська). І вона була геть незрозумілою народним колам, що засвідчують усі класики української літератури.

* * *

«ЗАХОЧЕШ — І БУДЕШ». Минуло 110 років від дня народження Олега Ольжича. Він був одночасно талановитим поетом, визнаним у світі археологом, самовідданим борцем за незалежність України. Його перше організаційне псевдо — «Ідеаліст». В ОУН вступив у 1929-му, 1939-го зі зброєю в руках боровся за волю Карпатської України в «Карпатській Січі», 1941 року з похідними групами прийшов до Києва. «Захочеш — і будеш. В людині, затям, лежить невідгадана сила», — писав він у ті роки. У Києві О. Ольжич налагодив видання газети «Українське слово», літературного додатку «Літаври», створив спілку письменників, яку очолила Олена Теліга. «У роках 1941—1944 ОУН втратила в Україні вбитими 40756 членів, в тому числі п’ять членів проводу, 6 крайових провідників і 197 членів вищого складу. З усіх міст України найбільше членів, бо аж 621, загинуло в Києві», — писав О. Ольжич. 25 травня 1944-го гітлерівці напали на його слід у Львові і заарештували. Після багатоденних допитів і катувань Олег Ольжич помер 10 червня сорок четвертого.

* * *

ГРУЗІЯ ПАМ’ЯТАЄ ЛЕСЮ. 65 років тому, третього серпня 1952 року, в грузинському містечку Сурамі відкрили перший у світі пам’ятник геніальній українській поетесі Лесі Українці. Ініціатором цієї культурно-мистецькі події став тодішній голова Спілки письменників Грузії, народний поет респубілки Георгій Леонідзе, а скульптуру створила художниця Тамара Абакелія. Ось як згадував цей хвилюючий день поет-академік Микола Бажан: «Після урочистих зборів, після благоговійного відвідання саду, де минули останні хвилини Лесиного життя, куди поприходили і ті старі сурам’янки, і сурам’янці, які ще пам’ятали дуже хвору, дуже милу і ласкаву, прибулу з далекого Києва жінку, — звідусіль усі люди юрбою рушили на луг, щоб не німотною печаллю, не покорою перед тлінністю людського існування, а достойною піснею вславити безсмертя».

* * *

ПІСТОЛЕТОМ ОБОРОНЯВСЯ ВІД… МАТЮКІВ. «Взяв участь у понад 50 годинах слідчих дій. Численні допити, слідчі експерименти, експертизи розставили по місцях усі деталі події та підтвердили правомірність моїх дій», — відрапортував нардеп Сергій Пашинський у «Фейсбуці», додавши постанову про закриття проти нього кримінального провадження. Підстрелив людину, а обставили все так, що не винен. Жертві депутатського свавілля ще й штраф впаяють — за хуліганство! Пришити потерпілому кримінал не наважилися, а од до адміністративної відповідальності притягнули. За те, що «нецензурно висловлювався щодо громадян», — заявив Пашинський. «Логіка у прокуратури — залізна: Пашинський відстрілювався, обороняючись від Хімікуса, який матюкався!» — зазначає «Високий Замок».

* * *

ОПЕРАЦІЯ «БУРЯ»… Ніхто з істориків не наважується заперечувати, що найсильнішим у час німецької окупації в Галичині було підпілля Армії Крайової. Її загони не вступали у сутички з німцями. Їхня мета була визначена емігрантським польським урядом у Лондоні: перед вступом Червоної армії до Львова за будь-яку ціну оволодіти містом і створити польську адміністрацію, яка б показала радянському командуванню, хто у Львові господар (операція «Буря»). Тож 27 липня (день визволення Львова від нацистів) чимала частина Львова була під контролем АК. На будівлі міської ради поляки вивісили прапори США, Франції, Англії та Польщі.

* * *

…ТА ЇЇ КІНЕЦЬ. Ще протягом двох днів після 27 липня вулицями Львова крокували поруч озброєні патрулі Червоної армії і польські з біло-червоними пов’язками на рукавах. Та через кілька днів керівництво Львівської округи АК було заарештоване і розстріляне. Так закінчилася операція «Буря». На мітингу 31 липня 1944 року в Львові Микита Хрущов заявив: «Даремно українці тікають від нас з німцями, їх ніхто не буде чіпати». Масові репресії проти національно свідомих українців з новою силою відновилися після Дня перемоги над фашистською Німеччиною.

За інформаціями видань «День», «Літературна Україна», «Українське слово», «Газета по-українськи», «Високий Замок».
Д. ВІТЮК, бібліотекар.
м. Тернопіль.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини