Вільне життя

Грішна правда про «святі» історії

Для України Церквою-матір’ю є Візантійський патріархат — звідти до нас прийшли перші християни (862 р.), перші вчителі Кирило і Мефодій. Ніяких католиків чи православних тоді не було. І нинішнє твердження, що Русь 988 року хрестилась православною — це сучасне російське тлумачення цього акту. Християнами східного обряду величають нас на Заході, ортодоксами (консерваторами) називають релігієзнавці.

1054 року стався розкол, і церква поділилась на католиків та православних. Згодом незалежними від Папи стали лютерани, англіканці. Наприкінці XVI століття половина Київської митрополії перейшла під омофор Папи. На сьогодні Східнохристиянська церква має п’ятнадцять автокефальних церков, у тому числі Російську. Більше половини церков дотримуються Григоріанського календаря. І наочне «Древо Христианской Церкви» на подвір’ї лаври якось навиворіт показує стовбур і сучки. Православних у світі не більше 250 мільйонів, а католиків понад мільярд. Невже такий «сучок» потрапить у «геєну огненну»?

Яким великим словоблуддям є твердження, що православні побороли іконоборців ще у восьмому столітті. По-перше, ніхто їх не поборов. Нині їх в світі вдесятеро більше, ніж православних. Вони вважають, що Бог повинен бути не в образах, а в душах. Протестантські країни найзаможніші. На них припадає найбільше наукових досягнень. У скандинавських країнах одна тюрма на всіх. І та не заповнена. Нам, православним, а тим більше «найправославнішим», варто задуматись, чому так.

Творець створив нас різними. За кольором шкіри, вподобаннями, розселив у різних кліматичних зонах. Сталося так, як сказано у Святому Письмі, коли апостоли розійшлись «во всі язики» проповідувати Слово Боже. Єдина Духом, але з певними відмінностями, відповідно до місцевих умов, Християнська церква розрослась до нинішнього стану. Цей процес не закінчений. І ніякої біди в цьому немає. Біду створюють політики, намагаючись привласнити церкву. Найголовнішим шовіністом у Росії вони зробили саме РПЦ. Протиставлення, навіть ворожість до всього світу, ізоляційне «великодержавие» російського православ’я від убогості мислення церковної і владної його еліти. Самозвеличення, «победобесие», релігійний фанатизм — це ненависть, це агресія, це виклик світовому правопорядку. В кінцевому результаті — це крах. У величезну «дерьовню», в цивілізаційний відстійник перетворять її такі поводирі. І це в кращому разі. Тільки в союзі із християнським світом зможе зберегтися Росія. На китайському березі Амуру густота населення 130 чоловік. На російському — два. І обидва п’яні. «Умом Россию не понять».

А почалося все 1169 року, коли князь Андрій, тоді ще не Боголюбський, з надзвичайною жорстокістю вщент зруйнував Київ і вирізав киян. Розграбував церкви, забрав дзвони, вивіз Вишгородську чудотворну ікону Божої Матері, написану євангелістом Лукою на столі, за яким обідав. «Владимирской» вона нині називається. Згодом, всупереч Київському митрополитові, вигнав єпископа, який не підтримував його свавілля. Вимагав своєї, незалежної від Києва митрополії. Його наступники, заманивши до себе київських митрополитів, роками не відпускали їх у Київ, стараючись такими діями добитися своєї церкви.

Після «нашествія» «своїх» Київ так і не відродився, занепав і втратив пріоритет верховної влади. Не стало столиці, яка об’єднувала Русь. Без святості Престолу настав період міжусобиць, розпад і занепад самої Давньоруської держави. Союзні московсько-ординські війська 1242 року Київ тільки доконали.

У Росії «все склеєно на брехні, соплях і крові», сказав хтось із відомих політиків. Величезну «правду» вигадали псевдоісторики «великой и духовной» Московії, виправдуючи це злодійство. Буцімто ікону Царгородський патріарх подарував на той час нікому не відомим диким поганським племенам, як їх тоді називали на Русі. Хто ж і як зміг добратись до патріарха в обхід Київського митрополита? Напевне, ще й благословив Боголюбського «вогнем і мечем» знищити православний люд Києва. Яка нормальна людина повірить у такий цинізм. Скоріше повірить московським «былинам», в яких оспівуються «добры молодцы», котрі повертаються з набігів із караванами награбованого добра. Таких оспівувань грабежів не має жодний інший народ.

Як бачимо, не єдиним народом з Руссю там себе вважали. Саме «із Суздаля на Русь» (а не з «Великой Руси» на «Малую», як брешуть тепер) їхав не навідати «мать городів руських» правнук Володимира, а як чужинець, грабіжник і вбивця. Для створення центру влади на своїй території. Для повного відділення від Києва і його знищення був здійснений цей варварський похід.

«Нову столицю Русі заснував», — твердили з лаврського амвона (на власні вуха чув). Для Москви влада вище невинної «братської» крові. Так було колись, так навчають тепер.

…Київський княжий рід розростався і шукав собі престолів на нових територіях. Для них кияни були богами. Рабське поклоніння. Своя церква стає справою найголовнішою. Десятки диких народів колись населяли Московію. Де вони тепер? Асимілюючись, «русскими» стали за назвою. А чудями, мерями, ерзями… за натурою й повадками так і залишились. Перемішавшись кров’ю, слов’янська княжа меншість, навіть християнізувавши і русифікувавши ці народи, за віки перейняла їхні дикі звичаї. «Исконно» руського в нинішніх «русских» відшукати важко. Ми індивідуалісти-господарники, вони — «товарищи» на чолі з вожаком. У нас різні звичаї, одяг, кухня. У нас немає жодної історично народної спільної пісні, як з Польщею чи Білоруссю. Навіть такі популярні на корінній Русі колядки і щедрівки в «святой России» не прижилися.

Колись Франція колонізувала африканські народи. Нині це незалежні країни. Не французами вони себе вважають і столицю Франції в Африку не переносять. У нас же «исконно русскими» стали і буряти, і чукчі, і Мері Ел, і… й усі нас вчать, «какую Родину любить» і «на каком языке молиться».

Першим Каїном на Русі назвала Боголюбського відома правозахисниця Валерія Новодворська. Саме від нього почалися братовбивство, берестечка, батурини, голодомори і нинішні «новоросії».

Його наслідник Невський, породичавшись із ханом, добився посади головного податківця. За звірячу жорстокість матері дітей ним лякали. Це не я придумав. Так пише царська енциклопедія Ефрона і Брокгауза. Надзвичайно жорстоко і цинічно збирали податки ординські холуї. Мішки, заповнені добром, і оголена нижче пояса жінка повинні були чекати в кожній «избе» ханського податківця. Саме з тим звичаєм пов’язують дослідники походження відомого російського «мата».

Князь Дмитрій (Донський) убив свого брата Андрія за те, що був прибічником союзу з Руссю і виступив проти Мамая. Убивця отримав грамоту від самого хана. Нині в Росії це брехливо називають перемогою над Ордою. «Шапку Мономаха», яка зберігається в Кремлі, вигадали московити для своєї родовідної величі. Насправді це шапка ординського хана, подарована Московії за «усердную» службу Орді.

Московія, добившись свєї церкви (ще не канонічної), душогуба Боголюбського, якого власна челядь задушила за надмірну жорстокість, назначила святим. А ще Невського, Донського… Близько сотні їм подібних. І всі «раскаявшиеся». Здійнявся протест тих, кому каятись не було чого. Половину «святих» викреслили. Решті, «за давностию лет» народ пробачив «прогрешения и обиды».

«Замироточив бюст Миколи ІІ», — зі сльозами на очах повідомила відома прокурорка Криму Поклонська. В лаврі серед «Житія Святих» продається книга про «великого маршала» Жукова, вся велич якого — це жорстокість і нічим не виправдані гори трупів. Так стверджують абсолютно всі фронтові воєначальники. «Ікони» душогуба невинних мільйонів Сталіна вже стали звичними на московських хресних ходах. Фанатична істерія про необхідність канонізації Путіна все частіше мерехтить на екранах «святой государственности».

Тричі мав слушність Василь Симоненко, стверджуючи, що в Росії

Ше не всі чорти «сидять на небі»,
Ходить їх немало й по землі.

Тимофій ПАЛІЙ,
голова Почаївського осередку Всеукраїнського об’єднання ветеранів.

Кременецький район.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини