Ця тема нині є однією з найактуальніших для українських ЗМІ. Одні стверджують, що досягнути значних успіхів у боротьбі з корупцією неможливо без суттєвого підвищення зарплат таким борцям і чиновникам високого рівня. Інші вважають, що все має бути навпаки. Успіх України залежить від «реформи справедливості» — подолання прірви між бідними і багатими. Нашій владі надміру добре. Якщо вона буде їсти, їздити, жити, як усі, то стане ближчою до простих людей.
А чи насправді наші високопосадовці такі бідні? Посадовий оклад голови правління НАК «Нафтогаз України» Андрія Коболєва становить понад 1 млн грн щомісяця. Керівник «Укрзалізниці» Войцех Бальчун отримував майже 500 тис. грн. Місячна зарплата керівника «Укрпошти» Ігоря Смілянського — не менше 333 тис. грн. Мінімальний рівень посадового окладу судді Верховного Суду України — 120 тис. грн, апеляційних суддів — 40 тис. грн. А є ще різні види доплат і премій. Не бідують наші Президент, урядовці, народні депутати, прокурори, поліціянти та інші слуги народу.
Грошолюбність — це риса, притаманна людям, які не живуть за Божими принципами (апостол Павло, 2 Тимофія 3:1—5). Не можна бути християнином і демонструвати своє багатство. Христос не мав матеріальних благ. Першими християнами були здебільшого бідні.
Коли йдеться про матеріальні блага, то збагатитися можна лише за рахунок іншої людини. Багатство в Україні найбільше залежить від можливості «освоювати» держбюджет. У нас при владі або олігархи, або їхні лакеї. Всі наші реформи здійснюються за рахунок малозабезпечених. Люди — лише сировина для великого капіталу.
Розрив у доходах найбагатших і найбідніших не повинен перевищувати 7—8 разів. В Україні він становить сотні разів і є найбільшим на пострадянському просторі. Більша частина наших співвітчизників перебуває за межею бідності.
Там, де панує закон, гроші не мають такої цінності. Президент Франції Франсуа Олланд у 2012 р. скоротив на 30 відсотків зарплату собі і своєму кабінету. А колишній президент Греції Карлос Папульяс у складний для країни час взагалі відмовився від зарплати. В Польщі навіть депутати місцевих рад і мери громад не мають права володіти бізнесом.
За СРСР теж була різниця в зарплатах і пенсіях, але вона вимірювалася разами, а не сотнями разів. У Білорусі нема поділу на багатих і бідних. Хто чув про китайських олігархів, хоч там є мільярдери?
Ситість не сприяє духовності. Після Революції Гідності багатьом українським високопосадовцям у десятки разів підвищили зарплату. Але правди більше не стало, хіба що зросли розміри хабарів. Не треба було робити поганих людей матеріально багатими, бо їхні можливості чинити зло лише зросли. З іншого боку, чим заможніша людина, тим менше хоче працювати.
Є ефективніші способи боротьби зі злодійством, у т.ч. із корупцією. Нагадаю, що, за Біблією, красти — брати те, що тобі не належить. У Китаї щорічно за корупцію розстрілюють не менше десяти високопоставлених діячів у ранзі губернатора чи міністра. Там існує практика публічних розстрілів на стадіонах за розкрадання бюджетних коштів. Але навіщо нам китайці? Є сусідня Росія. Колись їхній імператор Петро Олексійович Романов, знаний як Петро Перший та Петро Великий, видав цікавий указ про лицарів прилавка. «Торгівля — заняття споконвіку злодійське, а тому платню покласти їм мізерну. Та по одному в рік вішати, щоб іншим не кортіло».
Наш Президент теж Петро Олексійович. То, може, йому варто щось перейняти у «старшого брата», аби стати українським Петром Великим?
Орест ЗВАРИЧ.
Фото з вільних джерел