Вільне життя

Що з тобою, чарівна білявко?

МІЙ КОЛЕГА ЯКОСЬ ВКАЗАВ МЕНІ НА БЕРЕЗИ ПРИ ДОРОЗІ: «БАЧИШ, ЩО ЗРОБИЛИ ЦІ ГОРЕ-БУДІВЕЛЬНИКИ?» І РОЗПОВІВ ІСТОРІЮ, СХОЖУ НА ТІ, ЯКІ НАМ НЕРІДКО РОЗКАЗУЮТЬ У СЮЖЕТАХ ПО ТЕЛЕБАЧЕННЮ. ПРИЙШЛИ ЛЮДИ В ПОМАРАНЧЕВИХ КАСКАХ ІЗ ТЕОДОЛІТОМ І ДОКУМЕНТАМИ, НЕВІДОМО, ЯКИМ ЧИНОМ ВИДАНИМИ ЇМ ВЛАДОЮ: БУДЕМО ЗВОДИТИ ДІМ. А ТАМ ДЕРЕВА, ЗЕЛЕНА ОАЗА, ТАКА ВАЖЛИВА У ВЕЛИКОМУ МІСТІ. НІЧОГО, ВИРУБАЄМО!.. ЩОСЬ ПОДІБНЕ СТАЛОСЯ І В НАС, У ТЕРНОПОЛІ, НА СТИКУ ВУЛИЦЬ МАНАСТИРСЬКОГО І ЛЕСІ УКРАЇНКИ.

Невеликий березовий гайок усім милував око й радував душу. Правда, до нього приліпилася, як чиряк, будка-тимчасівка, в якій була перукарня. Псувала всю естетику привабливого куточка. Та страшніше інше — хтось уподобав цю місцинку для будівництва, навіть перші дерева зрубав. Люди із сусідніх будинків, звісно, обурилися, вийшли із протестом… Ніби, щось допомогло.

А навесні половина тих дерев не викинула листочків, стала всихати. Ага, це вони, забудовники, підлили під стовбури якийсь трунок. Звичайно, для капості багато розуму не треба: розчинив пачку звичайної кухонної солі у двох літрах води і вже можеш радіти з перемоги над беззахисним зеленим створінням. Одначе постулат — після того, значить, внаслідок того, — часто буває хибним. Схоже, у нашому випадку теж. У вмираючому березовому гайку я виявив близько сімдесяти всихаючих дерев. Поки їхав, з вікна тролейбуса нарахував ще стільки ж на вулиці Слівенській, при дорозі, на західному узбіччі. А що діється на вулиці Миру, в інших куточках міста! Чорна біда, і справа не в будівельниках. Звернувся до екологів — для них це не дивина. І берези, і горобина дружно всихають. Мабуть, у наступні зими до нас не завітають на перельоті ні омелюх, ні дрізд-горобинник… Кинувся до лісівників — там така ж картина: серед зеленого розмаїття стирчать білі мертві стовбури…

Що ж із тобою, красуне білявко? Упродовж століть ти дарувала людям естетичну насолоду, надихала поетів, художників, музикантів. А скільки пісень про березовий ситець, про сльози раненої сокирою берези, милої подруги… Дарма деякі ура-патріоти неприємно кривляться, мовляв, це національний символ росіянина. Та дереву глибоко байдуже наше недолуге політиканство. Воно однаково радує і жителів Підмосков’я, і волинян. Зрештою, під якими хрестами лежать вояки лісової партизанки? Ще й не було такої країни Моксель, яку пізніше цар Петро, не маючи жодних історичних підстав, назве Росією, а наші далекі предки вже писали тексти на бересті і варили, точніше, гнали з тої кори темну рідину.

Не знати, чи й справді ложка дьогтю псує діжку меду, але вариво це надзвичайно запашне і корисне. У скрутні повоєнні роки ми, обірвані дітлахи, змащували ним дефіцитні шкіряні, вручну дідом пошиті чоботи, щоб не промокали, навіть свіжі рани з метою знезараження примочували. Недарма фармацевти використовують його при виготовленні всіляких антисептичних мазей. Виготовляють з берези-деревини й активоване вугілля, яке абсорбує отрути, що потрапили в наш організм, полегшує функціонування печінки і нирок, виводить надлишок холестерину. А скільки всіляких хвороб лікують настоянками, відварами, чаями з молодих листочків і бруньок! На початку травня після дощу в калюжах жовтіє якась осуга. Це щедро рознесений вітром березовий пилок, теж неабиякий засіб, що додає здоров’я, особливо малечі та людям похилого віку. Перераховуючи достоїнства цього дерева, ну як не згадати про березовий віник у лазні і сік — напій і смачний, і лікувальний. Чистий і купажований, настояний на чебреці, цвіті липи, ромашки, плодах шипшини, м’яті, звіробої, хвої. Також у поєднанні із соками горобини, смородини, вишень, полуниць — варіантів, на скільки у вас вистачить фантазії.

Одначе тут неприпустимі необізнаність і зловживання. Лісівники знають: найоптимальніший варіант — сік з берез, які вже ідуть під зруб. Ранити молоду берізку не можна ні за будь-яких обставин. А скільки в наших міських парках та інших зелених масивах напровесні можна побачити пластикових пляшок біля поранених берізок-підлітків. Особливо згубний для молодого деревця поперечний надруб, який по всьому ще й забули заліпити садовим варом, пластиліном чи ще чимось. Через ту рану потрапляють грибки, віруси й інша нечисть. Деревце довго хворіє, а то й зовсім може всохнути. Так що в загальній картині біди присутня дія і цього фактора. Однак головне зло, мабуть, в іншому. Адже над берізкою знущалися і раніше, та вона якось справлялася.

Під загрозою не лише білокора чарівниця. Наш пісенний красень ясен теж у смертельній небезпеці. Кільканадцять років тому з Китаю до котроїсь із країн Прибалтики, швидше за все в Литву, потрапив цей прикрий збудник хвороби — гриб аскоміцет. Він швидко розповсюдився континентом, і тепер у деяких країнах ясен уже в Червоній книзі. З’являються плями на корі пагінців, змінюють колір деревина, листя, яке швидко опадає, відмирає крона, вражене кореневище не тримає стовбура. Учені всієї Європи кинулися спільно досліджувати морфологічні процеси цього явища на молекулярному, навіть генному рівні. У нас пошесть теж косить могутні дерева, та на досліди ми не маємо таких коштів, як наші багаті сусіди. Тож прислухаємося до їхніх висновків і рекомендацій. І сподіваємося, що в тій борні найбільш стійкі екземпляри, може, переборять недугу, вироблять імунітет і згодом дадуть потомство з новою якістю. Якщо це й станеться, то хіба що при наших внуках і правнуках. А поки що будемо підраховувати збитки. Адже на Тернопільщині в лісовому господарстві майже 6700 га насаджень із перевагою ясена.

На хвою теж напосівся зловісний шкідник. Та страшний не стільки він, скільки синюшний, знову ж таки гриб, який він переносить. Із верхів’я спора потрапляє в серцевину стовбура, навіть деревину підсинює. Узимку, коли сосна спить, ця одностатева мікроістота продовжує активну діяльність, ділиться, як клітина, множиться. Та в берези, мабуть, все-таки в основі біди лежить банальніша причина: елементарна нестача води. Здавна відомо: якщо хочеш висушити мокляк, вологий видолинок — посади кілька берізок, вони швидко все висмокчуть і випарують через листочки своїх звисаючих гіллячок. Хоч фахівці «Харківлісозахисту» стверджують: ворог берези — агресивна бактерія Erwinia nimiprussalis, або ж бактеріальний рак, водянка.

Два підряд спекотних літа висушили не лише ставки, а й криниці на сільських обійстях. Люди, хоч це й дорого, стали пробиватися до артезіанських глибин. Береза ж, у якої коренева система поверхнева, залишилася без питва. Гадати, пояснювати тут щось є справою марною. Винуваті в усьому люди. Рік у рік без страху за майбутнє, без далекоглядності створювали умови для так званого парникового ефекту. Не на жарт образили природу. Вона ж завжди знайде спосіб, як помститися за свою кривду. І не розбиратиметься, хто дотримувався Кіотського протоколу, а хто ні — кара для всіх одна. За останнє десятиліття температура на земній кулі зросла на якийсь там жалюгідний градус, а грунтові води відразу збідніли на вісімнадцять відсотків. Попри колосальні розміри нашої матінки Землі і космосу, бачите, які тонкі й тендітні взаємозв’язки в тих сферах. Горе, горе нам, сліпим і немудрим, бо самі не відаємо, що творимо. Хтозна, може, ті нові хвороби і дерев, і всього іншого теж наслідок глобальних процесів. І берізка, яка в нас асоціюється з дівочою красою і жіночністю, одна з перших у довгому ряду наступних жертв.

Василь БУРМА.

Фото автора

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини