Вільне життя

ЗАПОВІДАВ УКРАЇНЦЯМ ЄДНІСТЬ — У МОВІ, ВІРІ, МОЛИТВІ

«Церква є найвищою і найміцнішою творчою і діючою силою!.. Вона є спосібна об’єднати всіх, бо вона стоїть понад партіями, громадами і установами…»

Йосиф СЛІПИЙ.

Патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий був і залишається в пам’яті свого народу унікальною і неповторною постаттю великого богослова і державника. Під його керівництвом, незважаючи на колосальні перешкоди, не лише церква удосконалила свою історично місійну діяльність, а й разом із церквою і духовен-ством одночасно змужнів і став сильнішим духовно в національно-патріотичних почуттях весь український народ.

Благородний його вплив творив немов об’єднувальний ланцюг, який приковував церкву до її духовно-земних завдань і зближував її разом з вірними до перемоги над злом. Життя підтвердило, що народ, тісно пов’язаний релігійно-національними почуттями, ставав непереможним. Для всестороннього його зміцнення Йосиф Сліпий виголосив «Слово – про приналежність до українського народу», з християнської позиції, в світлі наукового завдання нації.

ПАТРІАРХ ВОЛОДІВ ТАКОЮ ГЛИБИННОЮ СИЛОЮ, що здатний був показати цілому світові способи боротьби без зброї, а перемагав незгоди любов’ю, яка увінчалася не лише його успіхом, а й вказала шляхи до перемоги іншим. Народ зі своїми душпастирями йшов навіть на муки, а не здавався. Перебуваючи у комуністично-московських в’язницях, залишався вільним, бо мав сильну й непохитну віру та свідомість, що живе і карається за рідну церкву і Батьківщину. Це найголовніше, що ми успадкували з цієї епохи, і цей героїзм довів наш Патріарх Й. Сліпий, який, без сумніву, став загальнонаціональним й світовим духовним лідером. Ані на хвилину цей релігійний Велетень не завагався, а рішуче виступав проти глуму з ув’язнених, які каралися в катівнях Росії. Неодноразово майбутній Патріарх доводив на ділі, що він свою церкву і Україну любить більше, ніж власне життя. Багатьом і в наш час вартувало б у нього повчитися стійкості релігійно-національних чеснот і патріотизму.

Його титанічний феномен можна порівняти до сили оливкового дерева, яке росте в Ізраїлі і його неможливо знищити. Йосифа Сліпого життєві незгоди, випробування, в тому числі й успіхи, доводять, що в нього була майже надприродна сила, як і в оливкового безсмертного дерева. Й. Сліпий, як і його попередник митрополит А. Шептицький, був провідником церкви і народу. Це Боже Провидіння нам послало такі особистості з винятковими здібностями, незламними характерами, які вміли в часи лихоліття вказати народові правильний шлях до визволення і свободи. Їхні діла ще за їхнього земного життя золотими буквами вписалися в історію України, як найсвітліші й найяскравіші моменти високого духу українського народу.

На половині ХІХ століття Боже Провидіння післало нам генія, великого Тараса Шевченка, який своїм полум’яним і віщим словом врятував наш нарід від загибелі. Так само, як отець Маркіян Шашкевич своїм сміливим словом і ділом став в обороні української мови і національної гідності, відродив національну і релігійну свідомість галицьких українців. Галицьке духовенство не лише саможертовно працювало на релігійно-освітній ниві, а й своїх дітей спрямовувало в тому ж напрямку, і вони залишили тривкі сліди в науковому житті і у визвольних змаганнях українського народу. Це прекрасне покоління добре розуміло, що нація без релігії гине, а церква цілковито повинна служити нації. І таку працю вони всі проводили. У своїх проповідях неодноразово наголошували, що обов’язком церкви є тісна співпраця з народом і це головна запорука, яка не приносить ганьби нікому, а навпаки, обидві сторони піднімає до високої національно-релігійної гідності.

ЯК МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ, так і Патріарх Йосиф наголошував, що найближчими нам по вірі і крові є наші православні брати, з якими нас єднає мова, традиція, спільні церковні та народні звичаї, які повинні в майбутньому довести до єдиного патріархату українських церков в єдиній справжній суверенній Українській державі. Обидві українські релігійні гілки у своїх церквах зворушливо співають «Боже нам єдність подай». Але проти такої єдності різко виступає Московський патріархат. У березні 1946 року під тиском РПЦ та репресіями НКВД було здійснено «самоліквідацію» Української греко-католицької церкви і зграбовано все її майно. Нині московський патріарх Кіріл (Гундяєв) цинічно галасує, щоб у його посілість повернути колишні храми УГКЦ, які при помочі НКВД були незаконно насильно у неї забрані.
Сліпий був засуджений у 1945, 1953, 1957 і 1962 роках. Відбував заслання у таборах Сибіру та Мордовії, зокрема в Потьмі, де важко хворий виконував тяжку фізичну працю на лісоповалі. Перебуваючи у тюрмах і концентраційних таборах, він пітримував ув’язнених у дусі й молитовно їх об’єднував. Саме тут, далеко від рідної землі, відбували каторгу тисячі українських патріотів, з якими доводилось спілкуватися Й. Сліпому. Погляди цих переслідуваних, гнаних і голодних братів і сестер були звернені в його бік, як на месію. Вони бачили, що, незважаючи на жорстокий фізичний і моральний терор, він був стійким і мужнім. З його світлої мужності вони черпали свою велику моральну силу в тих украй складних умовах. Не лише наші, а й ув’язнені чужинці бачили в ньому своєрідного Прометея, який перемагає зло. Для всіх він був «добрий пастир, який душу свою клав за вівці свої».

ЙОСИФ СЛІПИЙ ЗАСТЕРІГАВ: «Під більшовицькою владою буде переслідуватися релігія і всяка людська справедливість буде зневажена. Готуйтеся до найгіршого. Вас будуть ображати.., над вами будуть глумитися і знущатися. Будуть на вас плювати і вас бити. Не раз будете помирати від холоду і голоду… Прийдуть такі тижні й місяці, що ви будете цілком ізольовані, відрізані від людей і світу, всіма покинуті й забуті…»

За клопотанням Папи Йоана ХХІІІ та президента США Джона Кеннеді кир Йосифа Сліпого після 18-річного ув’язнення 26 січня 1963 року було звільнено. Це не можна інакше окреслити, як біблійним: «Дивні і чудні діла Твої, Господи!» Владика осідає в Римі. Короткий відпочинок, і почалася копітка праця. Уже 3 березня він звертається до вірних у великодньому посланні, в якому закликає «зберігати єдність за всяку ціну, бо хоч розкидані ми скрізь, та все ж об’єднані в Євхаристії і у Великодній вірі, вираженій словами «Христос воскрес!» 28 березня взяв участь у конференції українських єпископів, а 11 жовтня виступив з палкою промовою на ІІ Ватиканському соборі у присутності 2500 делегатів з усього світу. Йосиф Сліпий закликав піднести Українську греко-католицьку церкву до Патріаршої гідності. Собор одностайно його підтримав.

Він наполегливо працює і 25 листопада 1963-го видає грамоту про заснування Українського католицького університету імені Папи Климентія, віднолює Богословське наукове товариство та видання журналу «Богословіє». 23 грудня отримує титул Верховного архієпископа, затверджений Папою Павлом VI. А 27 вересня 1969 року відбулося освячення собору Святої Софії в Римі. З трудом «здвигнувся» Український католицький університет — вогнище науки. У 1968—1973 роках владика відвідує українських вірних на поселеннях, налагоджуючи з ними євхаристійне спілкування та пожвавлюючи церковно-релігійне життя. Оцінюючи величезну душпастирську працю Йосифа Сліпого в діаспорі, Папа Іван Павло ІІ висловився так: «Цей релігійний велетень простелив свободу сучасній Україні».

ЗА ЧАС ПЕРЕБУВАННЯ В ЕМІГРАЦІЇ Патріарх Й. Сліпий рішуче захищав Україну та її церкву. Тим самим він наблизив прихід нашої державності. Основний його подвиг у тому, що він зламав помилковий стереотип щодо України та її історії. Для цього він пише книги, статті (до речі, в Римі видано 13 томів його публікацій), виступає по радіо, розкриває факти порушення прав людини в Україні і каторжне життя політв’язнів, привертає увагу світу до підневільної долі українців. За кордоном, особливо в Італії, Йосиф Сліпий проводить подвижницьку роботу не тільки на шляху розбудови Української церкви, а й в царині політики, моралі, науки, освіти, культури. Патріарх невтомно закликає до єдності й патріотизму і тому навчає: «Народе мій, стань уже раз собою! Позбудься своєї вікової недуги сварів і чварів, вислуговування чужим… Отрясися од своїх вікових недостач, стань на свої ноги в Україні і на поселеннях, піднеси свою голову, випростуй свої рамена… Покажи свою силу і вдячність, бо, шануючи своє минуле, ти ростеш у своїй могутності і славі!»

Блаженнійший Йосиф добре знав головну недугу свого народу — брак єдності, яка і нині є не лише небезпекою для України, а й смертельною загрозою її державності. Цю недугу використовує злочинна й агресивна Росія, яка провадить уже трирічну війну проти України. Патріарх Сліпий, зокрема, говорив: «Внутрішні непорозуміння і дух незгоди — це одна з найголовніших причин нашого упадку… Тому провідною думкою є за всяку ціну втримати єдність». Урешті-решт мусимо повірити, що наша державність є тим найвищим скарбом, який треба берегти, щоб вільно молитися у своїх святинях, без батога московського патріарха Кіріла.

БУДУЧИ НА ПОСЕЛЕННЯХ, владика благав вірних: «Моліться, працюйте і боріться за збереження християнської душі кожної української людини і просім Бога, щоб допоміг нам завершити нашу тугу за рідним вільним краєм…» Особливо хочеться пригадати його звернення в 1971 році до українців Канади: «Ви мусите триматися разом однією мовою, однією вірою в Христа, однією молитвою, однією системою богослужіння, одним обрядом, однією національною українською свідомістю, однією великою любов’ю до нашої спадщини князів і воїнів, до нашої культури, літератури, мистецтва, до наших традицій і звичаїв державницького правління, скріплених нашою історією багато століть. Ви засвідчите єдність української нації в усіх країнах її розкинення».

У своїх посланнях він писав про важливість любові до українського народу: «Навчіться, що все своє, рідне, треба любити. Любіть свій нарід, за нього постійно моліться, для нього працюйте, вчіться і жийте. Любов до Батьківщини є природним обов’язком кожної людини. У християн є вона чимось вищим, а саме: надприродною релігійною повинністю». Найголовніша наука про державність — як вчив нас Патріарх, починається з сім’ї, родини. «Батьки, християнська родина, — писав він, — це основа здорового суспільства, народу, нації. Це запорука їх росту і сили! І тому заповідаю вам: збережіть, а де її розхитано, — оновіть в українському народі справжню християнську родину як невгасаюче вогнище життя і здоров’я Церкви і народу!» Подвижницька діяльність Патріарха Йосифа Сліпого мала могутній вплив на зростання національно-патріотичних почуттів українців цілого світу.

ВИСНАЖЕНИЙ ДО КРАЮ 18-річною тюрмою і важкою працею 7 вересня 1984 року цей релігійно-національний Велетень на 93-му році життя помирає. Спочатку він був похоронений у соборі Святої Софії в Римі, а в 1992-му (через 47 років), згідно з заповітом, його перепоховано до крипти кафедрального собору Святого Юра у Львові, де спочиває поруч із митрополитом Андреєм Шептицьким. Вічна їм пам?ять! Багато покликаних — мало вибраних. Особливі постаті мають щось містичне, знане самому Творцеві.

Ярослав СТЕХ.

м. Торонто. Канада.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини