Вільне життя

Читали?

«УКРАЇНИ НЕ ЗБУДУЄМО, якшо не віддамо історичного боргу українській мові, культурі, традиціям. Не збудуємо, якщо залишимо усе так, як є. Тому що будь-яка демократична європейська держава захищає свою державну мову. Навіть Франція, де французькій нічого не загрожує. Будь-яка, окрім України. Саме тому русифікація не припинялася навіть у часи незалежності. І тільки військова агресія Росії призупинила цей процес. Знаю, що на сході російськомовні патріоти б’ють російськомовного окупанта не гірше, ніж українськомовні. Але є й інший бік медалі: серед сепаратистів практично немає україномовних. І цей факт багато про що говорить. Чимало російськомовних патріотів України переходять на українську. Розгорнувся навіть відповідний громадський рух, але якось затих. Бо для цього потрібна підтримка на рівні державної політики. А її немає, хоча при владі всі суперпатріоти… Уже кілька років не може розродитись рішенням Конституційний суд щодо антиконституційного, антиукраїнського закону Ківалова-Колісниченка. А нового закону про мову Верховна Рада досі не спромоглася ухвалити. Чого чекаємо? Реваншу «підрахуїв» — ківалових, колісниченків та інших мураєвих?» То роздуми Степана Курпіля зі Львова.

* * *

АВТОРИТЕТНА ДУМКА. Спецпредставник Держдепартаменту США в Україні Курт Волкер сказав: «Росія висловила занепокоєння становищем російськомовного населення на сході України. Чесно кажучи, єдиною територією, де потерпають російськомовні жителі Донбасу, є та, яка перебуває під контролем російських сил».

* * *

НЕ ВГАМОВУЮТЬСЯ. «Із сумом мушу констатувати, що ситуація в інформаційному просторі України не поліпшується, навпаки, стає дедалі важчою і загрозливішою. Оскаженіла антиукраїнська пропаганда в буцімто українських ЗМІ вже дістала. Що буде восени в синхроні з навчаннями російських військ у Білорусі й на східному кордоні України?» — запитує історик і журналіст Ігор Лосєв. І знову посилається на телеканал NewsOne, де надали слово доктору політичних наук Олександрові Семченку. Той влаштував потворну істерику, обзивав законну владу України «хунтою», що, «захопила владу в Києві», волав, що «українські карателі вбивають дітей у Донбасі». Яка країна під час війни дозволяє подібну пропагандистську вакханалію? А канал NewsOne, напевно, відчувши, що перетнув усі «червоні лінії», час від часу демонстрував на екрані фразу: «Редакція телеканалу не несе відповідальності за сказане в ефірі гостями». А повинна нести за законами воєнного часу, зазначає І. Лосєв.

* * *

ДОСЛІДНИКИ ПІДРАХУВАЛИ: за всю історію ГУЛАГу в його таборах відбулося майже півсотні таких повстань, яке показано у фільмі «Червоний». Почалися вони після Другої світової війни, коли радянські концтабори стали масово наповнюватися вихідцями із Західної України, Балтики, колишніми військовими. До того уявити бунт у радянському концтаборі неможливо. Це було зборище фізично і морально зламаних «доходяг», приречених на повільну або швидку смерть. По війні ситуація в зонах змінилася. Особливо після скасування смертної кари в 1947 році, яку замінили на 25 років таборів. Десятки тисяч полонених членів УПА, «лісових братів», учасників руху опору з різних куточків СРСР стали швидко заповнювати «Архіпелаг ГУЛАГ». Українців було стільки, що вони ставали більшістю за колючим дротом і принципово спілкувались рідною мовою.

* * *

НАЙВІДОМІШЕ В СРСР ПОВСТАННЯ в 1954 році у казахському Кенгірі, в якому взяли участь близько шести тисяч в’язнів, дає чітку національну картину тодішніх концтаборів: 46% українців, 13% литовців, 5% латишів, 4% естонців і стільки ж білорусів, до двох відсотків поляків та німців. Росіян у тій «тюрмі народів» було всього 12%. Сорок днів трималися повстанці в робах, в тому числі й жінки, і були розгромлені лише з допомогою танків та регулярних частин. Масове побоїще в Кенгірі, влаштоване радянською армією, із розчавленням танками сотень в’язнів ще чекає свого кінематографічного втілення.

* * *

ПОКАЗАЛИ НА ДВЕРІ. Священнослужитель УПЦ (МП) віддав ключі від церкви Святого Миколая командиру військової частини № А 3085, на території якого вона розташована. Майже 20 років служив він у цій частині, а коли призначив туди свого капелана і Київський патріархат, то відмовився від почергового богослужіння. Тож не мав іншого виходу, як покинути частину. Того ж дня представники громади УПЦ (МП) написали звернення до сільського голови з проханням виділити їм землю для будівництва нового храму або дати тимчасове приміщення для проведення богослужінь. В УПЦ (МП) бідкаються, що їм показали на двері і при військовій частині в Черкасах, і у Житомирському військовому інституті ім. С. Корольова…

За інформаціями видань «День», «Літературна Україна», «Українське слово», «Газета по-українськи», «Високий Замок».
Д. ВІТЮК, бібліотекар.
м. Тернопіль.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини