Вільне життя

НА ПОШТІВКАХ — МАЙЖЕ ВСІ КРАЇНИ СВІТУ

ПОНАД П’ЯТДЕСЯТ РОКІВ ТЕРНОПІЛЬКА ІРИНА БОДНАР ЗБИРАЄ ЛИСТІВКИ. ЗА ЦЕЙ ЧАС У НЕЇ ВДОМА «РОЗМІСТИЛИСЯ» БІЛЬШІСТЬ КРАЇН СВІТУ, ЧИЇ МІСТА, МІСТЕЧКА, СЕЛА ЗОБРАЖЕНІ НА БІЛЬШ ЯК 90 ТИСЯЧ ПОШТІВОК.

Але важлива не кількість, а суть захоплення. Пані Ірина каже: час, проведений за каталогуванням поштових карток — найліпший відпочинок. А від себе додам, що розглядаючи їх, ніби переносишся в інші місця, чуєш свіжіть гір чи морський бриз, наспіви далеких народів. І від того охоплює бажання мандрувати. А ще переглядання карток схоже на гортання сторінок енциклопедії — щоразу бачиш щось нове.

Я розглядаю поштівки, тим часом пані Ірина розповідає історію їх виникнення. Виявляється, з’явилися вони приблизно в 70-х роках позаминулого століття у Штатах. І мали не зовсім звичний для нас вигляд — то були повідомлення з війни, зазвичай це була фотографія солдата на тлі певного місця, іноді такі повідомлення прикрашали, домальовуючи різні елементи, наприклад, квіти. Листівки з краєвидами з’явилися ще пізніше — на початку 90-х позаминулого століття.

На цінність поштівки впливає її вік, а ще тираж і матеріали, з яких вона виготовлена. Цікаво, що найцінніші — зі штемпелями про відправлення та отримання. Пані Ірина пояснює:

— Тільки на радянських листівках була вказана дата друку. В жодній іншій країні такого не практикували. Тому лише завдяки поштовому штемпелю можна дізнатися про вік поштівки. Хоча я вже бачила їх стільки, що вік і місце друку можу визначити на око. У 50—70 роках якість зображення була найліпшою: картинка чітка, дуже делікатної роботи — з промальованими деталями, насиченими кольорами. Видавали їх малими тиражами. Із часом, коли поштівки стали масовим товаром, їхня якість почала погіршуватися.

Пані Ірина досі пам’ятає листівку, що поклала початок захопленню — простенька, видрукувана в Чехословаччині. Потім до рук потрапили картки з Криму, а поштівки «дружніх соцкраїн» знайшла у книгарні «Знання».

— Коли вчилася у старших класах, було дуже популярним листування із закордонними ровесниками — поляками, чехами, німцями. З найліпшою колєжанкою вирішили листуватися з поляками. Так моя добірка поповнювалася. Тоді взагалі колекціонування було в пошані. Збирали різне: календарики, обгортки від цукерок, сірникові коробки, марки, конверти… Більшість з роками кинула то все, а в мене це захоплення залишилося.

Нині у пані Ірини є 90 тисяч 158 зареєстрованих листівок і близько двох тисяч незареєстрованих. Найстаріша у колекції — 1896 року. Цікаво, що відіслали її з Каїра до Берліна. Туди, як свідчать штемпелі, вона добиралася два роки. У колекції моєї співрозмовниці є поштівки з більшості країн світу, найменш представлений Африканський континент, зокрема ті країни, де тривають військові конфлікти, тож і листівок не видають, ще кілька білих плям є в Азії… Об’єднує всі поштівки те, що вони так чи інакше прив’язані до географії, зображені на них краєвиди, природа, традиції, корінні народи…

— У школі мені найбільше подобалися географія та математика. Хотіла навчатися на географічному факультеті, але тоді для вступу треба було мати «блат», тож вступила на математичний, здобула спеціальність математика-програміста. Листівки поєднали захоплення географією та математикою. Від останньої — вміння структурувати й систематизувати інформацію, увага до деталей, скрупульозність, посидючість. Усі ці вміння особливо потрібні під час реєстрації поштівок. Це тривалий та клопіткий процес. Наприклад, останнє в часі поповнення моєї колекції — три тисячі листівок, котрі прийшли з Америки. Усі треба розсортувати, зареєструвати. Спершу розкладаю їх за континентами, потім за країнами, відтак — за містами. Потім звіряю, чи нема однакових. Хоча зорова пам’ять на листівки у мене виняткова: пам’ятаю чи не кожну із зареєстрованих. Але звіряти, чи нема подібних, треба не лише покладаючись на зображення, а й звертаючи увагу на час випуску.

Свою колекцію пані Ірина розміщує в альбомах для фотографій — вони для таких цілей підходять майже ідеально. Трапляється, для країни вистачає одного альбому, але таке буває рідко. Для великої туристичної країни іноді треба кілька десятків альбомів, адже часом кількість листівок по них сягає двадцяти тисяч.

Наостанок запитую, чим пані Ірина керується у пошуках нових екземплярів.

— Я б не сказала, що то пошуки і я чимось керуюся. Я дуже дивуюся людям, котрі нічого не колекціонують. Це дуже гарний спосіб відключитися від проблем і стресів. Мене завжди заспокоює сортування листівок — це мій ідеальний відпочинок. Колись рідні та знайомі не розуміли мого захоплення, але вже підтримують і привозять листівки з мандрівок. А тепер і я мандрую. Побувала в 36 країнах. До речі, більшість відвідала вже після того, як вийшла на пенсію. Об’їздила майже всю ближню Європу. На осінь запланувала відвідати Албанію — для мене це загадкова та цікава країна. Я люблю екзотичні місця. Це не означає, що вони мають бути віддаленими від України, — ні, вони мають мати щось своє, особливе — культуру, уклад життя, архітектуру…

Фото з архіву Ірини БОДНАР

Loading...

Про автора

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини