ОДЯГ, ЯКИЙ ОЗДОБИЛА ВИШИВКОЮ ТЕРНОПІЛЬСЬКА МАЙСТРИНЯ ОЛЕКСАНДРА ЛУКАНЮК, ПОЄДНУЄ ВИШУКАНІСТЬ ТРАДИЦІЇ ТА СУЧАСНІ АКЦЕНТИ. ЧИ НЕ ТОМУ ЦІ РЕЧІ ВОДНОЧАС СВЯТОЧНІ ТА ІДЕАЛЬНО ДОПОВНЯТЬ ПОВСЯКДЕННИЙ ГАРДЕРОБ МОДНИЦІ. ПРО ОСОБЛИВОСТІ ВИШИВКИ, ЇЇ СУЧАСНЕ ПРОЧИТАННЯ Й ПРАДАВНЄ КОРІННЯ ПОСПІЛКУВАЛАСЯ З ПАНІ ОЛЕКСАНДРОЮ.
Коли запитала, з чого почалося це захоплення, вона, усміхаючись, відповіла, що вишиває, відколи пам’ятає себе. Моя співрозмовниця родом із Франківщини, і там досі збереглася традиція, що, виходячи заміж, дівчина має мати посаг, серед якого й вишиті речі. Оскільки в родині співрозмовниці були незаміжні, вдома постійно щось вишивали — як не подушки, то рушники.
Серйозно пані Олександра почала займатися вишивкою більше трьох років тому. Розповідає, що переломним періодом став декрет. Після першого не вийшла на попередню роботу, а після другого почала займатися своєю справою.
— Колись мені здавалося, що я знаю все про вишивку. А відколи почала більш детально вивчати її, шукати інформацію про інші техніки, здивувалася їх різноманіттю. Потім зустріла Вікторію Кривоніс, жінку, котра вчить вишивати. Її заняття мене здивувало: як можна чогось навчитися у вишивці? Виявилося, що можна, і вчитися є чого. Українська вишивка налічує понад 200 технік, а скільки ще не досліджених! Переймаю техніки у людей, вивчаю з книжок. Приміром, робота, над котрою зараз працюю, оздоблена вишивкою у техніці, котру опановую з книжки «Борщівська народна сорочка» Людмили та Олексія Покусінських, — розповідає Олександра Луканюк.
Серед її улюблених технік — колодки, низинка, гладь. Вони автентично українські. Співрозмовниця наголошує:
— На жаль, нині традиційні техніки часто витісняє «хрестик». Але це не наша споконвічна вишивка — його завезли до нас близько ста п’ятдесяти років тому. Варто сказати, що чи не всі народні техніки значно простіші у виконанні, ніж «хрестик», а вигляд у них не менш ефектний та декоративний, — розповідає майстриня. — Просто всі вже звикли, що сорочка має бути вишита «хрестиком», і дуже рідко трапляються ті, хто хоче, аби вона була виконана іншою технікою. Коли мені замовляють вишиванку «хрестиком», намагаюся переконати, що схему можна виконати в інший спосіб, а виріб від того стане лише оригінальнішим.
Тож нині свою місію Олександра Луканюк вбачає в тому, аби популяризувати рідні для українців техніки вишивки, спонукати людей повертатися до автентичного.
— Я хочу, щоби вишиті мною речі були не тільки святочними — щоби люди одягали їх не лише в неділю чи на Великдень, а й у повсякденному житті, — каже співрозмовниця. — У планах також навчати охочих традиційних технік. Адже переконана: вишиванка, створена власноруч, має особливу цінність — у неї вкладаєш час, зусилля, знання, енергетику.
До речі, для себе Олександра Луканюк мріє вишити покутську вишиванку. Бо ж сама з Покуття, то й ця вишивка найрідніша.
Фото надане Олександрою ЛУКАНЮК.