Вільне життя

Стираються поняття столиці та провінції

КОЛИ ПИШУ ЦІ РЯДКИ, МИНУЛО ЛИШЕ ТРИ ДНІ З ВОСЬМИ XV ФЕСТИВАЛЮ «ТЕРНОПІЛЬСЬКІ ТЕАТРАЛЬНІ ВЕЧОРИ», АЛЕ ВЖЕ СТІЛЬКИ ЕМОЦІЙ, ВРАЖЕНЬ ТА РОЗДУМІВ ПОДАРУВАЛИ ВОНИ! ФЕСТИВАЛЬ ЦЕЙ — ОМРІЯНЕ ДІТИЩЕ «ОСТАННЬОГО РОМАНТИКА» НАШОГО ТЕАТРУ, ЯК ТЕПЕР КАЖУТЬ, ЙОГО ХУДОЖНЬОГО КЕРІВНИКА, ЗАСЛУЖЕНОГО ДІЯЧА МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ МИХАЙЛА ФОРГЕЛЯ. ВІН ЙОГО ОРГАНІЗУВАВ, ВДИХНУВ У НЬОГО ЖИВИЛЬНУ ЕНЕРГІЮ СВОГО СЕРЦЯ І ПРОВІВ ПЕРШИХ ШІСТЬ ФЕСТИВАЛІВ. ТОДІ ВОНИ БУЛИ СПРАВДІ ВСЕУКРАЇНСЬКИМИ, У ТЕРНОПІЛЬ ПРИЇЖДЖАЛИ ТЕАТРИ З УСІХ КУТОЧКІВ УКРАЇНИ. ВИДАВАЛОСЯ, ЩО ФЕСТИВАЛЬ ОСЬ-ОСЬ СТАНЕ Й МІЖНАРОДНИМ, БО У НЬОМУ ВЖЕ БРАЛИ УЧАСТЬ ТЕАТРИ ПОЛЬЩІ, СЕРБІЇ… АЛЕ НЕ СУДИЛОСЯ…

Сьомі «Тернопільські театральні вечори» уже присвячувались не тільки традиційно Лесеві Курбасові, а й світлої пам’яті Михайлові Форгелю: його не стало наприкінці вересня 2006-го. Відтоді наш фестиваль не лише не став міжнародним, а й, по суті, втратив статус всеукраїнського. Але він живе, шукає свою точку опори, своє бачення і своє обличчя. Цьогоріч, окрім наших сусідів, на нього привезли свої роботи аж шість київських театрів. Їм потрібний майданчик для показу своїх робіт, а для тернопільських театралів це привід ознайомитися з новими тенденціями і пошуками сучасного українського театру.

Власне, один з них, перфомативний театр BEDLAM, і відкрив фестиваль — показав на малій сцені комедію Гарсія Лорки «Криваве весілля». Дивовижна робота! Вишукана, майстерно зіткана зі слова, музики і пластики, де ніщо не випирає, а органічно переходить з однієї площини в іншу. Сповнена справжніх почуттів, щирих емоцій, де сльоза на очах юної актриси змушує здригнутись. Упродовж всієї вистави в залі була така тиша, ніби там нікого й не було. Аж не віриться, що це студентська робота четвертокурсників Київського університету культури та мистецтв. Поставила її теж студентка Анастасія Вервейко, юна особа, навдивовиж скромна і сором’язлива, а так потужно працює її думка, такий щедрий естетичний світ. «Ви показали, що театр може страждати, змушували думати. Правильно казав Лесь Курбас, що нам потрібний мудрий Арлекіно. Молодці!» — сказав голова експертного журі фестивалю, корифей українського театру, Шевченківський лауреат Федір Стригун.

Увечері ще один столичний театр — «Колесо» — показав виставу за п’єсою М. Куліша «Блаженний острів, або Так загинув Гуска». Йому Федір Стригун дякував за патріотизм, за те, що виніс на кін такі болючі проблеми. Не заперечуватиму метру, та й, мабуть, йому не випадає критикувати, але у мене своя думка щодо цієї вистави. Якщо правда, що в театрі всі жанри добрі, крім нудного, то у даному випадку ця вимога не була дотримана. З одного боку розумієш, що за цю та інші свої п’єси М. Куліш отримав смертну кару і нам справді необхідно бути патріотами, ставити їх. Але ж робити це треба цікаво, щоб глядач не нудьгував, не виходив із зали. Такі класичні речі потребують режисерських знахідок, потужних акторських робіт і, принаймні, щоб в залі чули, що говорять актори… Не розумію і художника з костюмів, який одягнув семеро доньок Гуски в однакові сірі сукні-роби та нап’ялив на голови однаковісінькі руді перуки. Уже не кажу, що в житті так не буває, але ж цим заземлено виставу, знівельовано будь-яку акторську індивідуальність.

У понеділок Волинський академічний обласний музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка показав виставу «Любов до скону» за п’єсою італійського драматурга Альдо Ніколаї. Це теж комедія, до того ж із чорним гумором, яку поставив Дмитро Мельничук. Він зробив і український переклад п’єси (з російської), і здійснив музичне оформлення вистави та ще й грає в ній одну з головних ролей. Роль героїні, навіженої жінки, що крутить світом і чоловіками, як їй заманеться, блискуче відтворює Наталія Мельничук. «Дикою виставою» назвав її Федір Стригун, але зазначив: у ній немає перегинів, дуже делікатно все робиться, хоч можна було такого натворити… Проте театр уник надмірностей — і це плюс.

У вівторок справжній фурор на фестивалі викликала рок-опера «Біла ворона», лібрето якої створив поет Юрій Рибчинський, а музику написав композитор Геннадій Татарченко. Це перша українська рок-опера, що з’явилася на світ у 1989 році. Її постановку в Рівненському академічному музично-драматичному театрі здійснив київський режисер Максим Голенко. Танці поставив теж київський балетмейстер Максим Булгаков. На сцені тернопільського театру ця опера йшла вперше. Фантастичне дійство, в центрі якого — юна Жанна д’Арк, що очолила свій поневолений народ у визвольній боротьбі проти англійців. Її роль виконувала актриса Наталія Боярська. Прекрасна робота і з точки зору драматичного хисту, і з точки зору вокалу. Зал буквально закохався в неї. І коли вистава закінчилася, всі актори вийшли на поклін, окрім головної героїні, закрилася завіса (так було задумано). Зал почав скандувати «Жанна! Жанна!» Такі, здавалось, нескінченні аплодисменти, вигуки «Браво!», «Молодці!» на цьому фестивалі були вперше.

Не скупився на похвалу і голова журі Федір Стригун. «Я давно в театрі, — сказав він, — і ось бачу, як поступово нівелюються поняття столиці та провінції, як воно стирається. Ось привіз Рівненський театр виставу — і довів це. Усе в ній прекрасно: і режисура, і актори, і балет. Рівненський театр дуже потужний і може розв’язувати надскладні завдання. Дякую вам, що ви приїхали, бо дехто злегковажив, навіть з нашого куща. Бажаю усім успіхів. «Слава Україні!» Кожна фраза метра театру супроводжувалася гучними оплесками, а на його «Слава Україні!» відгукнулась стоголосо зала: «Героям слава!» Дивовижна енергетика йшла і від оркестру. Одне слово, за цих три дні це була найпотужніша вистава.

Нині фестиваль вийшов на фінішну пряму. Але про це наступного разу.

Галина САДОВСЬКА,
членкиня журналістського журі фестивалю.

На фото: сцени з вистав «Криваве весілля» та «Біла ворона».

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини