БДЖІЛЬНИЦТВО ПРОЙШЛО БАГАТО ЕТАПІВ РОЗВИТКУ: ВІД ЧАСУ, КОЛИ КОЧОВІ ПЛЕМЕНА ПОЧАЛИ ВИДИРАТИ ІЗ ГНІЗД ДИКИХ БДЖІЛ СТІЛЬНИКОВИЙ МЕД, І ДО НИНІ, КОЛИ ГАЛУЗЬ СТАЛА БІЛЬШ РОЗВИНЕНОЮ, ТЕХНІЧНО ОСНАЩЕНОЮ.
У слов’ян, коли вони почали жити осідло, бортництво відігравало важливу роль. Починаючи з IX століття, у Київській державі мед і віск набувають особливого значення в економіці натурального господарства. По Дніпру та інших торгових шляхах цінні продукти життєдіяльності бджіл вивозили у багато країн, особливо у Грецію, й обмінювали на інші товари. Бортництво було під охороною держави.
Важливим етапом розвитку бджільництва стало утримання бджолиних сімей у дерев’яних колодах і дуплянках (нерозбірне житло, штучно виготовлене з відрізка товстого дерева).
Нова ера в бджільництві почалася з винаходу в Україні першого в світі розбірного рамкового вулика. Визначний український діяч, організатор і педагог відомої на всю Європу школи пасічництва, талановитий дослідник Петро Прокопович винайшов і запровадив з 1814 року новий рамковий вулик. У конструкції вулика Прокоповича закладено ідеї, реалізація яких зумовила революційні зрушення у бджільництві всього світу. Він уперше виділив рамку в самостійну частину бджолиного житла. Завдяки цьому стало можливим вільно оглянути бджолину сім’ю й активно впливати на хід її розвитку. Конструкція вулика дала змогу отримувати чистий і високоякісний мед та зберігати бджолині сім’ї від знищення.
У пошуках кращого житла для бджіл слідами своїх попередників упевнено рухався інший український талановитий бджоляр Василь Ващенко. Вдалість створеної ним конструкції — вулика-лежака — підтвердилася високими медозборами та була оцінена тогочасними бджолярами як найкраща серед інших зарубіжних та вітчизняних вуликових систем, а автору принесла славу й визнання.
Одночасно з розвитком і вдосконаленням вуликів з горизонтальним розміщенням гнізда — лежаків, на західних територіях України набирали популярності рамкові бджолині житла вертикального типу, названі стояками. Авторство нової конструкції належало професору ботаніки Львівського університету ім. Яна Казимира та редакторові бджолярського журналу «Поступовий пасічник» Теофілові Цесельському.
Гідний внесок у розвиток бджільництва зробили десятки й сотні інших українських сподвижників бджільництва. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття в українських губерніях бджіл пересаджували у вулики Долиновського, Левицького, Андріяшева, Шимановського.
Завдяки науковому і практичному досвіду в бджільництві українським пасічникам першим у світі вдалося зробити високопродуктивний рамковий вулик. Над його модернізацією працювало не одне покоління бджолярів-винахідників.
Винайдення вулика мало велике значення для розвитку бджільництва. Він став сполучною ланкою між людиною з її потребами та загадковим світом бджолиної сім’ї. Проте й сьогодні, як і багато років тому, бджолярі-початківці, аматори ставлять запитання: який вулик найкращий? На нього дав вичерпну відповідь С. Б. Гудерхем, канадський фахівець із бджільництва, який багато років вивчав різні системи вуликів і дійшов висновку, що на збільшення медозбору і зимівлю бджіл істотно впливають не величина рамок та їх кількість у вулику, а конструктивні особливості вуликів. Він писав, що, використовуючи певну систему бджільництва, можна отримувати однакові результати з будь-якого вулика. Тільки той, хто знає біологію бджолиної сім’ї та має потрібні навички, у будь-якій місцевості й у будь-якому вулику буде успішно розводити бджіл; в одних вуликах сім’ї краще розвиваються, а в інших краще зимують, тому універсального вулика, який би відповідав вимогам пасічників і потребам бджіл, не існує.
У відділі сільськогосподарської літератури обласної універсальної наукової бібліотеки діє книжкова виставка, присвячена цій темі та приурочена до Дня пасічника.
Валентина СКОРЕНЬКА,
бібліотекар відділу сільськогосподарської літератури ТОУНБ.
Фото з вільних джерел