Савік Шустер щасливо перебув режим Януковича в Україні й продуктивно в той час працював. У його передачах той режим критикували, гості студії вільно висловлювалися. Далі Революція Гідності відбулася, Янукович утік, а народ український з великим ентузіазмом у першому турі обрав Президентом Петра Порошенка. В студії Савіка Шустера вільно обговорювали дії нової влади і хвалили її, і, звісно ж, критикували, як у кожній демократичній державі. До певного часу… Тільки не подумайте, що потім відбувся якийсь тиск на свободу слова. Ні-ні, жодного тиску. Всього-навсього фіскальна служба виявила порушення податкового законодавства, пов’язане із студією Шустера, ну й настав тій студії гаплик.
А Петро Порошенко з відкритими обіймами зустрічає в Україні висококваліфікованих зарубіжних спеціалістів, надає їм посади й покладає на них надії. Свого часу грузинського екс-президента Міхеіла Саакашвілі головою Одеської ОДА призначив. Спочатку йому подобалося, як керував грузин Одещиною, потім перестало подобатися і Президент замінив очільника. Тут ще нічого такого особливо антидемократичного нема. Жодного керівника ОДА не призначають довічно, керівник держави формує свою команду й може «перетасовувати карти в колоді».
«Відставлений» Саакашвілі до певної міри замінив Шустера, створивши свою студію. У ній теж вільно висловлювалися і критикували владу. Була й відмінність. Савік не мріяв стати Президентом України, а Міхеіл такого наміру ні трохи не приховував. Тобто не лише критикував Порошенка, а й міг скласти йому серйозну конкуренцію на наступних виборах. То і його студії настав гаплик.
Але якщо комусь спаде на думку говорити, що й цього разу було посягання на свободу слова, то хай краще за язик вкуситься, ніж таке скаже. Причина зовсім інша: якісь там прикрі нюанси з українським громадянством грузинського екс-президента. Президент український особисто ситуацію прояснив. «26 липня я видав указ, яким припинив громадянство пана Саакашвілі на підставі подання органу центральної виконавчої влади Державної міграційної служби, де були чітко передані в адміністрацію президента перевірені ними факти фальсифікації і подання недостовірної інформації при отриманні громадянства», — сказав Порошенко. І, звісно ж, додав, що іншого рішення ухвалити не міг. Але навіть після цього «високого» розтлумачення залишилося, принаймні два запитання. Перше: як покарав Президент чиновників, що не відразу виявили фальсифікацію, та з чиєї вини «неправильний» громадянин України керував областю? І друге: які взагалі фальсифікації могли бути в особовій справі людини, котра керувала країною і чия біографія, чиї дії описані й переписані багато разів? Та питань ми можемо ставити, скільки нам заманеться, офіційна відповідь буде одна: тиску на свободу слова Порошенко та його команда не чинили.
І на кордоні дивогляду, з якого весь світ чудується, теж не було б, якби знову таки не маленька випадковість. Отримали прикордонники повідомлення, що перехід замінований, звідти все й почалося. А що, не могло бути такого дзвінка? Мало що в нас «мінують», то чому той перехід має бути винятком. Ну й пішла катавасія — «прорив кордону», ціла низка кримінальних справ. Нардеп і член колегії МВС Антон Геращенко відразу назвав депутатів-зловмисників, які перетнули кордон разом із Саакашвілі, хоч перехід був закритий. Ось ці порушники: Юлія Тимошенко, Сергій Власенко, Юрій Дерев’янко, Павло Костенко, Дмитро Добродомов. Тобто ті, що до пропрезидентської команди не входять. Можна тепер спробувати «щастя»: зробити подання на позбавлення їх депутатської недоторканності, а там… Пропрезидентська команда у ВР не слабка, може, голосів і набереться.
Розправа над депутатами ще попереду, а Міхеілу Саакашвілі катавасія на кордоні вже відгукнулася. Позбавили його внутрішнього українського паспорта, тепер і дипломатичний утратив. Мав ще надію, що поліція забрала, то, може, поверне. А поліція відразу ж цю надію втопила своєю заявою: не брала — і край. Навіть нічого такого подібного не бачили її доблесні працівники. То куди подівся документ? Єдине спадає на думку: мабуть, дипломатичні паспорти виготовлені так, що в критичних випадках самоліквідовуються. Розпадаються на молекули й атоми.
А як дотепно Порошенко «приколовся» над своїм опонентом. Дослівно ось так: «Я сподіваюся що цей пан (Саакашвілі — Ред.) буде так само і з таким же завзяттям пробиватися в Грузію, як він намагався потрапити в Україну». Таким чином ще й нагадав політикові, що Грузія прислала клопотання про його видачу. І натякнув: воно може бути задоволене. Тут відразу паралель напрошується. Колись плівки Мельниченка зафіксували, що Кучма зажадав віддати чеченцям Георгія Гонгадзе.
Відразу ж після інциденту на кордоні ЗМІ повідомили, що нашого посла в Польщі Василя Дещицю викликали до тамтешнього МЗС, аби передати «фе» українській владі. Василь Дещиця тут же заперечив: не викликали. Але це зовсім не означає, що світ не каже свого «фе». Євродепутат Яцек Саріуш-Вольський твердо переконаний, що наша влада не мала підстав заборонити Саакашвілі в’їзд в Україну. «Ми вважаємо, що це суперечило б всім європейським стандартам, які зобов’язалася дотримувати Україна відповідно до договору про Асоціацію з ЄС», — сказав політик.
До таких слів варто б прислухатися. Аби зблизитися з ЄС, отримувати все нові транші від Міжнародного валютного фонду, в нас і пенсійний вік підвищують, і тарифи зростають, і навіть корупцію здолати обіцяють (тут, щоправда, результати ще не дуже помітні). Та коли світ визнає, що в Україні із свободою слова, з правами людини справи кепські, то ніколи не станемо для Європи своїми. Баєчки про податкові порушення, недостовірні дані в чиїйсь біографії чи «замінований» перехід на кордоні навряд чи когось переконають. Шило завжди вилізе з мішка. Власне, вже вилазить.
М. ЛУКАШКЕВИЧ.
Фото з вільних джерел