Вільне життя

ЄНОТ СЕМЕН

ЯКОСЬ ТАТО СКАЗАВ МАРТІ: «ЗАКІНЧИШ П’ЯТИЙ КЛАС НА «ВІДМІННО» — КУПЛЮ ТОБІ, ЩО СКАЖЕШ». І ОСЬ ДІВЧИНКА ПРИНЕСЛА ДОДОМУ ПОХВАЛЬНУ ГРАМОТУ, ПОКАЗАЛА І ХИТРО ЗАГЛЯНУЛА БАТЬКОВІ У ВІЧІ: «ОБІЦЯВ?» ЧОЛОВІЧЕ СЛОВО ЗАВЖДИ ЦІНУВАЛОСЯ ЗА НЕПОРУШНІСТЬ, ТОЖ ВІДСТУПАТИ БУЛО НІКУДИ. ДУМАВ, МОЖЕ, ЗАБАЖАЄ НОВУ МОБІЛКУ, КРОСІВКИ ЧИ ЩЕ ЩОСЬ, А ТУТ ТОБІ — ХОЧУ ЄНОТА, СПРАВЖНЬОГО, ЖИВОГО! НАМОВИЛА НА ЦЕ ДІВЧИНКУ ЇЇ СТАРША СЕСТРА ХРИСТИНА. ВОНА ПОБУВАЛА В КАНАДІ, А ТАМ ТАКА ЗВІРИНА ШАСТАЄ ПО ВУЛИЦЯХ, ЯК У НАС «ПЕСІ-БАРБЕСІ». ОТАК У ДОМІ З’ЯВИВСЯ ЩЕ ОДИН ЧЛЕН СІМ’Ї.

МАЛЮКА ВИГОДОВУВАЛИ продуктами з наборів дитячого харчування. А коли той підріс, став куштувати всього потрошку, одне слово, всеїдний, як і всі його родичі ракуни.

Уродженець Північної Америки, в нас в Україні ракун отримав назву єнота-полоскуна, за його звичку помити у воді все, що збирається з’їсти. Хоч він багато в чому схожий на єнотовидного собаку, одначе в ньому ще більше рис від ведмедика: на вигляд трохи незграбний та вайлуватий, і кігті, як у гімалайського ведмедя, та й потяг до зимової сплячки яскраво виражений, а голі підошви, ну геть, як у «Михайла Потаповича». А коли Марта вивела свого вихованця у двір, перше, що той зробив — заліз на дерево, як справжнє ведмежа. Дворовий пес-боксер Тайсон з несподіванки аж на задні лапи підвівся: що то за одоробло, такого ще й не бачив? І дух нетутешній. Рвонувся б покарати чужинця, та поруч господиня, спокійна і команд ніяких не дає. А її слід слухати! Тож лише безсило скавульнув і нервово покрутив хвостом.

ІЗ ХАТНІМ КОЦУРОМ шотландської породи стосунки відразу склалися холодними. Голубої шерсті, та й крові, Лорд є прямою протилежністю чиширського кота з Алісиної країни чудес, який був «і улибчівим, і мурливчівим». Гордий і зверхній, до рук не дається, нового члена родини відразу поставив на місце, мовляв, я тут головний, обходь мене боком, бо як вперіщу кігтястою лапою!..

На волі ракун веде спосіб життя одинака. Любить відвідувати самочок — одну, другу, третю, але не надовго. Потім усамітнюється. Єнотиха ж навпаки, шанує сімейне вогнище і не ходить на гульки. Харчується відповідно до сезону — личинки, бабки, хрущі, дрібні гризуни, може розгризти горішка, зерно перетрубити. Семенчик теж не налягає на щось одне, не такий щоб і м’ясоїд, а ось собачий чи котячий попкорн хрумає із задоволенням, попередньо, звичайно, пополоскавши його в чистій воді. Спить довго, особливо взимку, шукає для цього якийсь зручний куточок-поличку чи шухляду в шафі. Не терпить, коли його намагаються скупати. Робить це сам, адже він — полоскун, за натурою чепурун. У кімнаті, де живуть звірі, навіть звичайний кіт, завжди є запах. Про Семенка цього не скажеш. Єдине, на що можна нарікнути — шерсть під час літнього линяння. Зате взимку він стає справжнім Вінні-Пухом — і тулуб, і хвіст, як кульбабкова парасолька навесні, лише помережаний рудо-чорними кільцями.

ПАМ’ЯТАЄТЕ ДАВНІЙ МУЛЬТИК про крихітку-єнота, який уперше виліз із родинного кубельця і став досліджувати довкілля? У дзеркалі ставка уздрів своє відображення і спочатку дуже злякався. Потім обурився: хто це посмів ходити по його території? У нашого героя все навпаки — на своє зображення в люстерку не реагує, байдужий до телеекрана. Одначе став зіркою Інтернету. У мережі має свою сторінку. Були б у сім’ї хлопчики, може б, вони втягнули Семена у свої, чоловічі, ігри. А дівчатка і є дівчатка: їм би наряди та прикраси. Одягають свого улюбленця в різну дитячу вбранку, а той, на диво, не пручається, ніби це йому подобається. Сфотографують і викладуть у всесвітню павутину. Інтернетна публіка шаленіє від захоплення — тисячі переглядів за день. «Браво, Семенку, молодець! Ми тебе любимо!..»

ЗВІРЯТКУ ДВА МІСЯЦІ ТОМУ ВИПОВНИВСЯ РІК, а воно вже навчилося розуміти, коли його сварять, коли хвалять чи голублять. І відповідає своєю мовою: сердитий — тоді ніби рохкає, а ще сичить, як кішка, задоволений — подає своєрідні ніжні звуки. Незалежний, гуляє сам по собі. Коли не спить — у постійному русі, усе кудись квапиться. Домочадці жартують: «Семен поспішає на роботу…» У нього свій, зрозумілий лише для нього світ, із чимось постійно вовтузиться, щось шукає. Те, що, як кажуть, погано лежить, поцупить і несе до себе в домівку. Найчастіше виявляють пропажу дівчатка: ланцюжок, заколки, гудзики. Навіть мобільний телефон «свиснув» і, звичайно ж, прополоскав для профілактики у воді. Добре, що той був поламаний і ним уже не користувалися. Їсти просить мовчки, стане на задні лапи, передні витягне перед собою: дай щось! Швидко звикає до чужих.

УПРОДОВЖ СВОЄЇ ЕВОЛЮЦІЇ люди старалися одомашнити корисних для них тварин. Коня — щоб виконувати важку роботу на землі, собаку — як сторожа і помічника в полюванні. Коли стали збирати і зберігати збіжжя, з’явився і дикий кіт. Його приваблювали гризуни, що збігалися до комори. Хлібороб побачив: дикун корисний, треба і його приручити. Цивілізація стрімко розвивалася, вдосконалювалася. У суспільства з’явилися нові, більш складні та високі запити. Деякі з колись одомашнених корисних тварин стали дармоїдами і виконують лише морально-естетичні функції. Їх стрижуть, одягають у кептарики та шубки, вигулюють на оздоблених нашийниках і повідках. Одначе того, що є, мало, ми намагаємося одомашнити, а якщо не вдається, іншими засобами наблизити до себе всіляке Боже створіння: жуків, павуків, птахів, рептилій, навіть, трапляється, левів і гіпопотамів. Нещодавно по телебаченні показали домашнього бегемота. Його господар підібрав дитинчам, вигодував і таким чином частково одомашнив. У дикій природі цей звір злий та небезпечний, хоч і не хижак. А тут лагідно кладе на руки жахливу морду і жде із роззявленою пащею, коли в неї покладуть морквину. Ну, із цим гіпопотамом усе склалося якнайкраще: він має вихід у природне, дике середовище, а до свого рятівника приходить лише в гості. А тим, замкненим в клітках, вольєрах, будах чи просто в чотирьох стінах квартири, хіба їм можна позаздрити?

НАШОМУ СЕМЕНЧИКУ ПОТАЛАНИЛО. Від природи він схильний до одомашнення та ще й одинак за характером. Тому і не страждає так, як інші ув’язнені брати наші менші. Та часом і йому буває сумно і самотньо. Тоді він іде погратися до дівчаток. Змалку отримав усі необхідні щеплення від хвороб, тому й житиме довше, ніж зазвичай його родичі на волі. Оточений загальною увагою і любов’ю. Добре, що батьки Марти і Христини розуміють виховну роль звірятка в сім’ї і йдуть на всілякі поступки. Ось трапилася, було, така оказія. Усі поїхали в гості, на господарстві залишили бабусю. Та, виходячи в двір, не зачинила на ключ двері до кухні. Семен, він мастак відкривати двері — повисне лапами на ручці і жде, коли вони відчиняться. Таким чином і проник туди, де найцікавіше, хоч для нього тут було табу. Поперевертав тарілки, каструлі, побив склянки. Гострими кігтиками спромігся відхилити дверцята холодильника — ба, тут справжній клондайк! Усе проревізував, усього покуштував. Угледів на стіні годинника. Мабуть, ракуна заінтригувала стрілка, що рухалася по циферблату. Зняв, зробив «капітальний ремонт». Одне слово, залишив по собі суцільний погром, як росомаха, що добралася до хижки мисливця-зимівника в тайзі. Ще й борошном та крупами все зверху припорошив.

ТУТ І ГОСПОДАРІ ПОВЕРНУЛИСЯ, схопилися за голови. Викликали «на килим» збиточника, сварили на підвищених тонах. Той незадоволено рохкав, напевне, заперечував, виправдовувався. Які ж уроки винесли для себе дорослі і діти з цієї історії? Ти відповідальний за того, кого приручив! Звірятко діяло так, як закладено в його єстві, без злого наміру. Значить, слід його простити. Добро і прощення — це головні рушійні сили моралі. Вони були і залишатимуться панівними, бо якщо б було по-іншому, то в світі усе б давно полетіло шкереберть. А ще співчутливість до слабшого, вірність, ніжність, любов… Колись, можливо, навіть на підсвідомому рівні, ці чесноти, набуті в спілкуванні з милим звірятком, дівчатками будуть закладені в стосунки з людьми.

Покидаючи єнотову господу, хотів з ним попрощатися. Кликали, кликали — даремно. «Семене, де ти, нумо покажись!» — гримнув я наказним тоном. Почувши щось нове і не–звичне, той кинув розгризати горішок, показався зі своєї схованки і всівся на спинку дивана. На мене глянула мила хитра мордочка з чорною маскою навкруг очей.

Василь БУРМА.

Тернопільський район.

Фото автора

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини