Вільне життя

ЖИТТЯ — ЯК НОВЕЛА…

СВОГО ЧАСУ НАШ КОЛЕГА СВІТЛОЇ ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИР СУШКЕВИЧ БРАВ ІНТЕРВ’Ю ФОРМАТУ «ЗАКІНЧІТЬ, БУДЬ ЛАСКА, РЕЧЕННЯ» В ГОЛОВНОГО ЛІКАРЯ ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО КЛІНІЧНОГО ШКІРНО-ВЕНЕРОЛОГІЧНОГО ДИСПАНСЕРУ ОЛЕКСАНДРА ХАРИ. І РЕЧЕННЯ «ЗА ЖАНРОМ ЖИТТЯ ДЛЯ МЕНЕ ЦЕ…» ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ ЗАКІНЧИВ ТАК: «…НОВЕЛА. НА ЖАЛЬ, КОРОТКА, З НЕСПОДІВАНИМ І ВОДНОЧАС ТОЧНО ВИЗНАЧЕНИМ ФІНАЛОМ».

…І 29 серпня новела Олександра Хари завершилася. За всіма законами жанру. Життєвий шлях прекрасної людини на 64-му році обірвав інфаркт.

Олександр Хара народився в найменшому в Україні за кількістю населення волинському містечку Берестечку, де за три сотні років до його народження відбулася найбільша битва Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Вигодуваний хлібом, зродженим на удобреній козацькою кров’ю землі, Олександр Іванович упродовж усього життя залишався козаком-лицарем: у побуті, в професії, у взаєминах, у ставленні до всього, що відбувалося довкіл нього. Фаховий девіз «Не нашкодь!» був і його життєвим кредо.

Знайомство з цим чоловіком знакове у моїй професійній біографії, бо своє перше інтерв’ю у «ВЖ» я брала саме в Олександра Хари. На тему захворювань, що передаються статевим шляхом. Була, як мовиться, не в темі, й відверто в цьому зізналася. І додала: в газеті я поки на випробувному терміні. Олександр Іванович запевнив: «Ми зробимо найкраще інтерв’ю!» і пояснив ситуацію із венеричними хворобами на прикладі катастрофи… «Титаніка». Це було так доступно й образно! Звісно, інтерв’ю вдалося. І всі наступні вдавалися. І не тільки в мене.

Тоді я ще не знала, що добрий лікар із м’яким голосом, який розповідає так, що хоч відразу на шпальту, затятий книгоман, поет, залюблений у творчість Ірини Вільде й Бориса Олійника. Уже з роками готувала до друку багато публікацій лікаря Хари, часто під псевдо, і щоразу дивувалася його публіцистичному мисленню, тому, як струнко й образно він пише. Олександр Іванович був, без сумніву, найкращим журналістом серед лікарів.

Нагадаю, що він закінчив свого часу Тернопільський медичний інститут. Розпочав кар’єру з районної лікарні в Острозі на Рівненщині, обіймав посади завідувача дерматовенерологічного відділу і заступника головного лікаря. У 1980—1981 роках служив військовим лікарем в Афганістані, підполковник медичної служби. І кожен двобій зі смертю, який він тоді чи вигравав, чи програвав, залишав рубець на його серці.

Із 1983-го й до останніх днів Олександр Хара був головним лікарем Тернопільського обласного комунального клінічного шкірно-венерологічного диспансеру. Захистив дисертацію кандидата медичних наук, викладав у медичному університеті. Обіймав посаду віце-президента Української асоціації лікарів-дерматовенерологів і косметологів, був членом-кореспондентом інженерної академії України, членом координаційної ради дерматовенерологів СНД, очолював Спілку ветеранів Афганістану в Тернополі, відзначений багатьма орденами й медалями, автор понад 120 наукових праць, учасник фахових закордонних форумів тощо.

На різних колегіях і конференціях Олександра Хару хотілося слухати, бо говорив гостро про те, що боліло, не боявся не сподобатися. На всі зміни реагував серцем — от воно і втомилося… Ще тоді, 19 років тому, під час нашого першого інтерв’ю Олександр Іванович доводив, що медичну сферу треба негайно реформувати. І фахово пояснював, як саме. Бо ж розумівся не тільки на своїй лікарській спеціалізації, а й на госпітальному менеджменті.

Загалом коло його інтересів було широким — від літератури до краєзнавства. Не всі знають, що 12 років тому Олександр Хара потурбувався, аби на будинку шкірвендиспансеру — пам’ятці архітектури місцевого значення фундації Костянтина Острозького — встановили 120-річний кам’яний хрест, що стояв тут до 1945 року. Олександр Іванович добре знав історію Тернополя і Тернопілля, вивчав її, так би мовити, на дотик, мандруючи краєм.

…Він дуже любив золоту осінь, паркові алеї в обрамленні кленового золота. Не дожив. Одійшов під завісу літа, на порозі осені, саме в ту пору, коли відлітають до вирію його улюблені птахи — ластівки. Сумуємо. Співчуваємо рідним, колегам. Молимося, аби Всевишній прихистив світлу душу покійного в Царстві Небесному. У тому вирії, де завершують свій земний політ кращі з людей.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Лілія Костишин

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини