Наприкінці вересня у Києві відбувся фінал XIV Міжнародного конкурсу творчих робіт школярів, студентів, аспірантів і вчителів «Уроки війни та голокосту — уроки толерантності». Захід організував Український інститут вивчення голокосту «Ткума» за підтримки Міністерства освіти і науки України.
Цього року на конкурс надіслали 250 творчих робіт з усієї України, у тому числі з Луганщини та Криму. Із них понад півсотні члени журі обрали до участі у фіналі. Цього року фіналістами стали 12 студентів, 25 вчителів та 25 школярів.
За результатами захисту журі присудило перемогу і нашим краянам. Перше місце у номінації «Пошукове дослідження» за працю «Світ, що згас…» (трагедія голокосту в Підволочиську через призму долі Юрія Вайнберга) дісталося одинадцятикласниці Підволочиської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Соломії Паньків та її науковому керівнику, вчительці історії цього ж закладу Наталії Довгань. Другу сходинку у категорії «Педагогічна майстерність» із роботою «Діти і війна: осмислення уроків історії. Загартовані війною» посіла вчителька української мови та літератури Іванівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, що на Теребовлянщині, Ірина Павлюк. Краянки із радістю поділилися враженнями від праці над дослідженнями і перебування у столиці.
— Ми давно зацікавилися темою голокосту в Підволочиську, бо вивчали її на уроках. Також у нашій школі діє ланка «Пам’ять» громадської організації «Молода Просвіта», де проводимо дослідницьку роботу, — розповідає Соломія Паньків. — Одного разу наш місцевий краєзнавець Юрій Мокрій порекомендував нам прочитати автобіографічну книжку єврея Юрія Вайнберга «Друге народження, або Світ не без добрих людей». Вона справила неабияке враження, й у мене, як людини творчої, виникла ідея донести цю історію іншим. Згодом разом із вчителькою ми почали працювати над фільмом.
Стрічка, пояснює Наталія Довгань, триває годину. Глядачам, зокрема, розповідають про сторінки історії містечка до війни і після, розкривають трагедію голокосту. Паралельна сюжетна лінія висвітлює життєві віхи Юрія Вайнберга. До Другої світової він часто приїжджав з Тернополя в гості до бабусі з дідусем, які працювали у Підволочиську аптекарями. Щасливе дитинство обірвалося тоді, коли євреїв почали винищувати. Восьмирічного Юрка з тернопільського гетто дивом врятувала хатня робітниця Текля Франків. Жінка привезла дитину до Підволочиська, згодом хлопчика переховували у Дорофіївці цього ж району. Після війни Текля замінила осиротілому Юрку маму, виховала, допомогла здобути освіту…
Соломія разом із вчителькою взяли інтерв’ю в родички Теклі Франків. У фільмі є також оповідь Юрія Мокрія на горі Замчисько, де розстрілювали євреїв у 1943 році. До слова, для створення фільму учениці довелося освоїти відеозйомку та монтаж.
— Та нічого б не вдалося, якби не підтримка Наталії Олексіївни. Вона є авторкою сценарію, порадила мені прочитати багато літератури, краєзнавчі розвідки, ознайомитися з архівними даними, — зізнається Соломія.
Усю інформацію про роботу для журі треба було вмістити у п’ятихвилинну промову, адже стільки часу відводили на захист кожному конкурсантові у фіналі. Соломія Паньків упоралася з цим «на відмінно». А ще поїздка запам’яталася їй тим, що зустріла дуже багато цікавих людей, зокрема авторів підручників, за якими учні навчаються у школі. Конкурсанти відвідали Бабин Яр у роковини розстрілу та вшанували пам’ять загиблих.
Ірина Павлюк натрапила на інформацію про конкурс влітку, тож мала достатньо вільного часу для втілення задуму. Одразу вирішила, що темою її роботи стануть спогади людей, які пережили жахіття війни дітьми. Для цього опитала кількох стареньких. У роботу ввійшло три життєві історії — вихідців із Хмельниччини, Житомирщини й Теребовлянщини.
Чи не найбільше Ірину Михайлівну вразили спогади Людмили Плисюк, яку колись скерували в Іванівку вчителювати. Маленькою дівчинкою їй довелося пережити справжні жахіття. У 1945 році з війни повернулися її брат та чоловік сестри. Мати втішилася, що солдати прибули додому живими, хоч і скаліченими. Вона взялася готувати святковий обід, мала Люда гралася, а чоловіки почали наводити лад на господарстві. Враз пролунав вибух — у стодолі хлопці натрапили на боєприпас. Обоє загинули на місці, тіло Людиного брата розірвало на шматки. І тоді обезуміла від горя мати, яка до того втратила чоловіка (його розстріляли як куркуля) й двох старших дітей під час голодомору, сказала доньці, що вони мусять власними руками позбирати останки братика у коробку, аби поховати достойно…
— А ще один брат пані Людмили так і не повернувся з фронту. Дівчинка ніяк не могла зрозуміти, чому сім’я не отримує від нього листів, і щотижня бігала на пошту, чекала вісточки. Тому мама вигадала дитині легенду: із братом усе гаразд, а листи не надходять, бо пошту розгромили німці. У це важко повірити, але ця немолода жінка досі вірить неньчиним словам і впевнена: брат живий, здоровий, а зв’язок із родиною на довгі роки обірвався через нацистів, — розповідає пані Ірина.
Як вчителька української мови та літератури вона вирішила подати роботу у художньому стилі, а не як наукову працю, адже описувати такі спогади беземоційно було украй важко. І хоч у педагога виникали певні сумніви щодо того, чи не буде історикам складно оцінювати дослідницькі матеріали у літературній подачі, журі відзначило роботу Ірини Павлюк у трійці найкращих.
Фото з архіву переможниць