ЧОГО ВОНИ ХОЧУТЬ? Історик і журналіст Ігор Лосєв нагадує: «1918 року Австро-Угорщина зазнала поразки в результаті Першої світової війни. Угорці до останнього залишалися вірними інтересам «дунайської монархії», на відміну від чехів, словаків, хорватів, поляків тощо. Мир приніс їм втрату 50% територій, які вони вважають своїми. Відтоді в їхній країні існує з цього приводу мовчазний консенсус: якщо є змога, в різні способи сприяти територіальному реваншу. Мовна й культурна активність займає у цьому далеко не останнє місце. Окрім угорського реваншизму… існує і румунський, що прагне розширити кордони Великої Румунії аж до українського Миколаєва (так звана Трансністрія). Відповідним впливовим групам у Бухаресті й Будапешті потрібні свої етнічні анклави в Україні, що ізольовані від українського суспільства, орієнтуються на сусідні етнічно близькі держави…»
* * *
«ЧИ ВЛАШТОВУЄ ЦЕ НАС? Чи потрібні нам такі етнополітичні, до певного часу законсервовані «бомби»? Не варто забувати, що Румунія та Угорщина тривалий час незаконно володіли українськими землями. Там є сили, які сподіваються в разі, якщо Україна не встоїть під ударами Москви, поживитися нашими територіями. Щоправда, вони чомусь забувають, що й самі можуть стати жертвами великої східної імперії (і вже ставали)… Якщо не встоїть Україна, то ні з якими Польщами, Румуніями й Угорщинами ніхто не церемонитиметься. Вони швидко стануть розмінною монетою… Отже, в мовному питанні відступати не можна. І не можна дозволяти іноземним центрам втручатися у свої внутрішні справи й диктувати суть і характер українських законів», — зазначає «День».
* * *
БІЛЬШІСТЬ — ПРОТИ. Нині лише 30 відсотків українців підтримують ідею надання російській мові статусу офіційної, а 54% виступають проти. Про це свідчать опитування Інституту соціології НАН України. Категорично проти цієї ідеї у західному регіоні («проти» — 88%, «за» лише 4%) та в центральному («проти» — 64%, «за» — 21%). Переважно підтримують надання російській мові статусу офіційної на сході («за» — 45%, «проти» — 38%), істотно підтримують на півдні («за» — 57%, «проти» — 31%) та на Донбасі («за» — 55%, «проти» — 14%). А як свідчать дані опитування Центру Разумкова, понад дві третини (68%) громадян України вважають рідною мовою українську, 14% — російську, 17% розмовляють і українською, і російською, 0,7% — іншими мовами.
* * *
МОЛОДЬ «ЛОМАНУЛАСЯ» ЗА КОРДОН. Вулиці українських міст, особливо на заході країни, рясніють оголошеннями із запрошеннями на роботу за кордон. Пропонують роботу не тільки на банальному збиранні врожаю, а й для випускників технічних вишів, за спеціальністю. Кличуть не лише в Польщу, а й у Західну Європу, США, Канаду. Готові допомогти з оформленням віз, грін-карт, запрошень від роботодавців. Це стало особливо помітно після набуття Україною безвізового режиму. Як і передбачали експерти, українці, особливо молоді, «ломанулися» за кордон.
* * *
ЗАГРОЗА НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ. Експерти твердять: у питаннях міграції Україна не є унікальною. Сьогодні у світі, за різними оцінками, в тому числі й ООН, мігрує приблизно 260 мільйонів людей. На жаль, Україна належить до країн-донорів, які постачають інтелектуальний людський демографічний капітал. Це серйозна загроза для національної безпеки нашої країни. З неї «вимивається» найактивніша частина населення, люди репродуктивного віку, активні, відважні, здатні відповідати на виклики життя. Слабкий за кордон не поїде. Часто наші люди їдуть «у нікуди». Найбільше їх виїжджає у Польщу. Студенти їдуть туди у геометричній прогресії. Якщо ще кілька років тому виїжджало 14 тисяч, потім було 30 тисяч, згодом 40, то нині вже говорять про 60 тисяч українського студентства. Більше того, спостерігається ще одна тривожна тенденція: виїжджають не тільки студенти, а й школярі.
* * *
СКІЛЬКИ «ІХ ТУТ НЄТ» В УКРАЇНІ. Загалом росіян на Донбасі воює 11 тисяч, з них три тисячі — кадрові військові. Російські частини на нашій території мають на озброєнні майже 200 танків, 400 бойових броньованих машин, 140 одиниць артилерії та новітні зенітно-ракетні комплекси. Про це повідомив головний військовий прокурор України Анатолій Матіос. А керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко каже: «На нашій території перебувають не якісь абстрактні військовики із-за паребрика, а точно встановлені слідством військові частини, постійне місце дислокації яких в Іванові, Ставрополі, Мурманській області.
За інформаціями видань «День», «Українське слово», «Високий Замок», «Експрес», RISU.
Д. ВІТЮК, бібліотекар.
м. Тернопіль.
Фото з вільних джерел