Що то вже робити з чиновним людом, аби на лапу не брав, — над цим багато років міркують наймудріші люди держави. Якось спало їм на думку, що панацеєю від такої біди може бути гідна зарплата кожному державному службовцеві. Пригадується, своєрідний прорив у цьому зробила Юлія Тимошенко. На посаді прем’єр-міністра вона встановила і нардепам, і чиновникам такі зарплати, яких вони самі не сподівалися. І, бувало, навіть відверто глузували зі своєї благодійниці. Один депутат на репліку журналіста, що народ бідує, а парламентарі ось скільки отримують, відповів: мовляв, маю те, що дала мені Юля, не буду ж її сердити й відмовлятися від своєї зарплати. Після цього підвищення були й наступні, та сказати, що корупція і хабарництво зникли, навіть найбільший оптиміст не наважиться. А коли б наважився, то можна похитнути його позицію одним-єдиним запитанням: для чого ж тоді і НАБУ, і Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру створили? Причому на нестачу роботи там не скаржаться.
А тепер наймудріші пішли ще далі. Вирішили: щоб судді не брали на лапу від громадян, треба дати їм хабаря від держави. Коли читаєш коментарі до недавно проведеної судової реформи, лише такий висновок напрошується.
Народний депутат Віктор Пинзеник повідомив: суддя місцевого суду тепер отримуватиме приблизно 45 тисяч гривень на місяць. Які то трудові подвиги треба здійснювати, щоб заробляти такі гроші — важко уявити. Тим більше, що до місцевого суду аж надто важливі справи не потрапляють. Ті, за якими передбачене довічне ув’язнення, або справи про злочини проти основ національної безпеки України як перша інстанція розглядає апеляційний суд. Тож для служителя Феміди низової ланки сума в 45 тисяч гривень є саме хабаром від держави.
І це — тільки «гола» ставка. А ще встановлені різні доплати, регіональні коефіцієнти. Віктор Пинзеник ретельно все підраховує і робить висновок: «Максимальна оплата суддів місцевих судів становить 126 тис., апеляційних судів – 210 тис. І якщо для останніх двох категорій передбачене поетапне введення, починаючи з 63 і 105 тис. грн, то у Верховному суді це вводять відразу». До речі, заробітки у Верховному суді становитимуть уже не 210, а 315 тисяч гривень. Такий дохід перевищує середню зарплату по Україні в 64 рази. Невже саме в стільки разів менше потрібна державі праця вчителя, лікаря, інженера?
І чи стануть позахмарні зарплати з доплатами гарантією того, що в судах зникнуть корупція, хабарництво? Погодимося: мало там не братимуть. Його честь із презирством поставиться до якоїсь «скромної» пропозиції. Ще й заявить у поліцію, і чолов’ягу, який надумає «порішати питання» в обхід закону, схоплять на гарячому. А коли запропонують суму, рівну кількамісячній чи річній суддівській зарплаті? Тут уже узагальнювати не будемо, потрібен, так би мовити, індивідуальний підхід. Замість гадати-прикидати, який відсоток суддів спокуситься, а який відмовиться, краще знову послухаємо Віктора Пинзеника. «Корупція і зарплата — це не одне й те саме. Я ще раз хочу наголосити: неможливо купити чесність. Хтось хоче заплатити мільйон за чесну людину? Ні — він або чесний, або ні», — каже народний депутат. А колега Пинзеника по Верховній Раді Леонід Ємець вважає, що запорукою чесності суддів будуть декларації — служителів Феміди та їхніх родичів.
То що, хабар від держави ні на що не вплине? Та ні, на дещо вплине, і саме так, як того хочуть у верхах. Перед тим як казати, на що саме, мобілізуймо свою загальну ерудицію та перенесімося подумки туди, де суд може розглядати справу: «Джон Сміт проти Сполучених Штатів». Судиться той Сміт із своєю державою, і, коли є на це підстави, тамтешня Феміда виносить рішення на його користь. Судді нічого боятися, що на нього розсердяться в Білому домі, у Сенаті чи ще десь. По-перше, його надійно захищає закон. А по-друге, якщо йому й доведеться піти у відставку, то трагедії не буде. Працюючи адвокатом, юрисконсультом у поважній фірмі, він зможе заробляти приблизно стільки, скільки мав тоді, коли носив мантію. У нас же навряд чи хтось чув про такі заробітки адвоката чи юрисконсульта, які гарантує суддям нинішня реформа. І в старості колишній служитель Феміди перебуватиме в особливих умовах. Буде мати не пенсію, а щомісячне довічне грошове утримання. Доходитиме воно до 90 відсотків суддівської зарплати, причому не тієї, яку отримував екс-служитель Феміди, а чинного судді. Тобто зростатимуть заробітки в судах — механічно збільшуватиметься й утримання пенсіонера. І перевищить воно середню по країні пенсію в 160 разів. Звичайно, у розкошах купатимуться лише ті, хто буде «чемним» і кого заслужений відпочинок не спіткає достроково. Тож, коли до якоїсь справи виявить інтерес нардеп, урядовець чи ще хтось такий, що може зініціювати відставку судді, його честь мимоволі прислухатиметься до… гм…, звісно ж, не вказівок, у нас, прецінь, суд незалежний, а до побажань сановної особи. Для нього вони стануть важливішими, ніж закон. А сановна особа, зацікавлена в результаті розгляду судової справи, хабаря не даватиме, бо його вже дала держава. Для того дала, щоб судова гілка влади була під контролем законодавчої та виконавчої.
***
Нещодавно довідався про епітафію на могилі судді. Зміст приблизно такий: я, мовляв, судив як людина, а ти, Господи, суди мене як Бог. Суддя той помер до реформи. А через кілька років після неї подібний надмогильний напис, аби він відображав правду, варто буде доповнити: «Судив як людина, а жив, як у раю».
М. ЛУКАШКЕВИЧ.
Фото з вільних джерел