Як не прикро, але в Україні немає закону про захист честі та гідності українського народу, про захист наших символів, до яких належать і назви держави та її народу. Виходить, що можна безкарно зневажати ім’я титульної нації, чим і користають її вороги. Та й властьімущі, на жаль, не вважають своїм прямим обов’язком захищати честь і гідність нібито своєї держави. Це дає можливість різним антиукраїнським силам руйнувати та оскверняти державні українські символи, пам’ятники. Такі злочини вважаються простим хуліганством, часто не розкриваються, слідство не доводиться до кінця. Про покарання вже й не кажу. Пригадується, в радянські часи за одне лише слово «жид», що вважалось образливим, можна було потрапити до в’язниці. А як нині тільки не називають українців, чи когось хоч якось покарали? Стільки молодих хлопців поклали голови за Україну, а як їх тільки не називають — і «бандерами», і «вбивцями», і «фашистами»…
Таке казати дозволяють собі навіть священики РПЦ в Україні, виконуючи, очевидно, вказівки патріарха Кирила. А він публічно заявив, що за Путіна треба молитися, бо він виконує миротворчу місію в Україні. Скільки вже українців повбивали та покалічили ці «миротворці» на українському Донбасі.
Чув, що в Москві випустили довідник, в якому українців характеризують, як нерозумних, впертих людей з вузьким кругозором, гайдамацькою зверхністю, нетерпеливих, зверхніх, схильних до розпусти. За «поребриком» явно щось переплутали. Бо не українці переманювали з Росії вчених, винахідників, а навпаки, і всіх наших співвітчизників, які виїхали в Росію, там одразу оголошували росіянами. Навіть моєму синові пропонували роботу в одному з науково-дослідних інститутів Москви. Московія завжди трималася і тримається на брехні, крадіжках та присвоєнні чужих здобутків. Московити не здатні щось путнє створити. Вони можуть тільки вбивати, мордувати, грабувати інші народи. А яку брехливу пропаганду розгорнули вони в світі, які шалені гроші викидають на неї. На жаль, ще чимало європейських політиків не розуміють цього.
Моя думка: багато терактів, які відбуваються в світі, — справа рук Москви. Навіть у терактах, до яких причетна Ісламська держава, добре пошукай і знайдеш московський слід. Адже ця держава не має своїх кордонів, своєї промисловості, нічого не виробляє, ні з ким не торгує, то звідки бере кошти на своє існування та на проведення терористичних актів? Вочевидь, її щедро фінансує Москва, щоб розхитати світ, знищити демократію, викликати ворожнечу між державами, а потім підкорити той світ, чого так прагне Путін. Дивуюсь, як цього не бачать деякі політики в Україні. Це і так званий Опозиційний блок, і деякі лідери демократичних партій. Якби вони це розуміли, то не підтримували б іноземця Саакашвілі і не запрошували б іноземців на керівні посади. Адже це принижує український народ, українську націю.
За право бути українцем вони нерідко платили власним життям. Українці стали найбільшими жертвами рукотворних геноцидів. Їхні втрати у першій половині XX століття (Перша світова війна, колективізація, Голодомор 1932—1933 років, Друга світова війна) — до 20 мільйонів(!) чоловік. Лише в 1944—1952 роках за право бути свідомим українцем поплічники Берії піддали репресіям понад 500 тисяч осіб. Зокрема, було заарештовано 134 тисячі, вбито понад 153 тисячі, виселено в Сибір 203 тисячі наших співвітчизників.
На спеціальному закритому засіданні XX з’їзду КПРС М. Хрущов заявив, що Сталін у роки війни хотів виселити з рідних земель весь український народ, подібно як це було зроблено з кримськими татарами та іншими менш чисельними народами. У цілком секретному наказі №0078/4222 від червня 1944 року зазначалося: в останній час в Україні, особливо в Київській, Полтавській, Вінницькій, Рівненській та інших областях, спостерігається явно ворожий настрій українського населення до Червоної армії та місцевих органів радянської влади. Воно чинить опір відновленню колгоспів, здачі хліба державі для потреб Червоної армії. Хліб закопують у ями, вирізують худобу. Організували в лісах банди, які не тільки підривають ешелони, а й нападають на невеликі частини Червоної армії, вбивають місцевих представників влади. «Наказую, — йдеться далі в документі, — вивезти українців, що перебували на окупованих німецькою владою територіях. Виселяти в першу чергу тих українців, які працювали і служили німцям. У другу чергу виселяти всіх тих українців, які знайомі із життям під час німецької окупації, включаючи родини комуністів. Виселення розпочати після того, як буде зібраний весь врожай і зданий для потреб Червоної армії. Виселення проводити тільки вночі, несподівано, щоб не дати заховатися одним і не дати знати членам їх сімей, які перебувають у Червоній армії. Над червоноармійцями та офіцерами з окупованих територій встановити суворий контроль і завести особові справи на кожного. Всі листи перевіряти через особовий відділ. Прикріпити одного секретного cпівробітника на п’ять чоловік командирів і солдатів…»
Сталіну не вдалося виконати цього зловісного задуму. Кажуть, забракло вагонів. Але наслідки цього наказу відчували українці, в тому числі і я. Був призваний до армії після закінчення десятого класу. Так от, у кожній військовій частині існував особовий відділ, працівники якого стежили за кожним офіцером і солдатом. Ночами після відбою будили і викликали в особовий відділ, де ставили наперед підготовлені запитання і записували відповіді на них. Через два-три тижні знову викликали і знову ставили ті ж запитання, тільки в іншому порядку, а відповіді теж записували. Запитання стосувались в основному деталей біографії, а також розпитували про товаришів, намагалися схилити до співпраці. Не добившись бажаного, давали спокій. Мене викликали тричі. Розпитували про соціальний стан, походження, чи немає родичів за кордоном.
Те ж саме було і після демобілізації. Повернувшись із війська першого листопада 1954 року, пішов у райвійськкомат стати на облік. Як молодому офіцерові мені запропонували очолити ДОСААФ. Скерували в Тернопіль, де все було узгоджено. Знову пішов у райвійськкомат, а мене посилають у відділ кадрів райкому партії. Прийняли там привітно, але сказали, що взяти на роботу не можуть, бо, мовляв, мої батьки перебували за кордоном, у США, до 1922 року, у 1945-му батько був заарештований, а рідна сестра — у 1953-му. Більше того, два моїх двоюрідних брати перебували в УПА і були вбиті… А ДОСААФ — це така організація, яка займається вихованням та підготовкою молоді до служби в радянській армії, тому таку роботу довірити мені не можуть. Отже, бути офіцером в армії я міг, займатися бойовою підготовкою солдатів також, а ось готувати молодь до служби в армії мені зась. Тож повернувся додому і почав готуватись до вступу у навчальний заклад. Обрав сільськогосподарський, бо розумів: в інший мене не допустять. І не помилився.
Отож, аналізуючи економічне та політичне становище в державі, приходжу до висновку: силовим і судовим органам потрібно бути більш рішучими у наведенні ладу в країні. Верховній Раді треба ухвалити суворіші закони за антиукраїнську діяльність, за наругу над державною символікою, руйнування пам’ятників, образу української нації. За це слід давати серйозні терміни ув’язнення. І тут не може бути жодних застав та домашніх арештів. Цей закон повинен поширюватися на народних депутатів, а також на священнослужителів й інших осіб, які поширюють антиукраїнську пропаганду. І насамперед слід притягнути до відповідальності усіх тих, хто допомагав Саакашвілі порушити кордон і незаконним шляхом проникнути в Україну. Треба посилити і кримінальну відповідальність суддів за їхні неправосудні рішення. Це єдиний спосіб навести лад у державі.
Михайло КОМЕНДА.
с. Токи Підволочиського району.
Фото з вільних джерел