СВОЮ ПЕРШУ КІНОРОЛЬ НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ ПРОФЕСОР В’ЯЧЕСЛАВ ХІМ’ЯК ПАМ’ЯТАЄ ДУЖЕ ДОБРЕ. ЙОМУ БУЛО ШІСТНАДЦЯТЬ. ВІН ЩОЙНО ЗАКІНЧИВ ШКОЛУ І ПРАЦЮВАВ У КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОМУ МІСЬКОМУ БУДИНКУ КУЛЬТУРИ «РІЗНОРОБОЧИМ, ЩЕ НАВІТЬ НЕ КОЧЕГАРОМ», А В МІСТІ ЗНІМАЛИ ФІЛЬМ «КОМІСАР». ЙОГО ВУЛИЦЯМИ ХОДИЛИ ТОДІШНІ ЗІРКИ РАДЯНСЬКОГО КІНО НОНА МОРДЮКОВА, РАЇСА НЕДАШКІВСЬКА, РОЛАН БИКОВ. МАСОВКУ НАБИРАЛИ З МІСЦЕВИХ ЖИТЕЛІВ. В’ЯЧЕСЛАВА ПРЯМО НА ВУЛИЦІ ЗАПИТАЛИ: «ХЛОПЧЕ, ЧИ НЕ ХОТІВ БИ ТИ ЗНЯТИСЯ В КІНО?» «ХОЧУ», — ВІДПОВІВ ЩИРО.
Йому серед інших доручили вкладати бруківкою дорогу. По кадру нею мала проходити Нона Мордюкова з дитинкою на руках. Побачивши її, його герой мусив зіграти захоплення. Але В’ячеславу нічого не довелося грати, він щиро задивився на актрису. З одного боку, уперше бачив її так близько. А з іншого, в душі він теж хотів бути артистом, але не їхав вступати до театрального інституту, бо за тодішніми умовами прийому треба було мати за плечима армію або два роки трудового стажу. Оскільки не було ні того, ні іншого, то пішов працювати. Так потрапив на мосфільмівські зйомки. Тож коли задивився на Мордюкову, так вдарив молотком не по каменю, а по пальцях, що аж кров потекла. Режисер фільму Олександр Аскольдов це побачив, підійшов до хлопця і сказав: «Добре починаєш, хлопче, бути тобі відомим кіноактором». «Ті слова, на жаль, не збулися, — каже нині В’ячеслав Антонович, — бо мені вже нема коли ставати відомим кіноактором, але час від часу кіно до мене повертається».
Щоправда, фільм цей на екрани не вийшов, а понад два десятиліття припадав пилюкою в архівах. Бо, бачте, комісарка з дитиною більш нагадувала в ньому мадонну, ніж ідейного натхненника червоноармійців. А коли його нарешті показали, В’ячеслав Антонович себе там не побачив. Вочевидь, фільм чистили і кадр його захоплення матір’ю з немовлям вирізали.
Потім був «Квартет Гварнері», який, до речі, частково знімався і на Тернопіллі, на вузькоколійці під Чортковом. В’ячеславові Антоновичу дісталася епізодична роль будьонівця, помічника комбрига. Знімався і в «Сицилійському захисті», теж в епізоді.
Та найвідоміший фільм з участю В’ячеслава Хім’яка «Час збирати каміння», який дотепер демонструє наше телебачення. Його режисер Володимир Андрощук побачив актора в одній з найкращих його вистав «Моя професія — синьйор з вищого світу», зайшов до нього в гримерну й запросив у свій фільм. Дав прочитати сценарій і призначив зустріч наступного дня в полудень. «Я прийшов до нього в готель і почав говорити про недоліки сценарію, — розповідає В’ячеслав Антонович. — Я ж не знав, що він — один з його авторів. Але Андрощук виявився чоловіком демократичним, усе вислухав, проте роль мені дав». В. Хім’як зіграв одного з головних персонажів фільму, зарозумілого графа Шиманського, який захотів забрати у селян землю. Бо, бачте, річка змінила русло, а саме вона визначає межі графських володінь.
Фільм і нині цікаво дивитися. Гарні зйомки, цікаві персонажі, переконливі акторські роботи та й історія повчальна: громада таки велика сила, коли дружна та згуртована. До того ж це чи не перший галицький фільм, де нема московських акторів, та й київських — одиниці. Решта — зі Львова, Івано-Франківська, Луцька і Тернополя. Після цього фільму В’ячеслав Хім’як ще зіграв зв’язкового у «Вишневих ночах». Відтак кіно про нього забуло, а потім і українського кіно практично не стало.
Я згадую В’ячеславу Антоновичу ще один давній фільм з його участю — «Іван і кобила» — перший повнометражний фільм, який на 90 відсотків знімався у Тернополі. «О, то теж цікава історія, — каже мій співрозмовник. — За одну ніч зняли 27 хвилин фільму з моєю участю, а він односерійний. Я забавлявся, імітуючи, як Горбачов говорить. Автору сценарію Богданові Холдаку це сподобалось, він порадив так і розмовляти. Сів і на коліні всю мою роль переписав. У Києві якомусь старому партократу це не сподобалось: фільм «порізали», а мене передублювали. Це такий собі фільм, комсомольські гроші на ньому відмивали. Але він зберіг у кадрі тодішній Тернопіль».
І ось нещодавно цілком випадково після репетиції дипломної студентської вистави В’ячеслав Антонович виходить у двір театру, а його запрошують на малу сцену на кастинг. А там уже черга його студентів — колишніх і теперішніх. Коли зайшов і представився, режисер Сергій Лисенко зацікавлено подивився і каже: «То це ви такий? А я про вас нині стільки наслухався від ваших учнів». Поговорили, дали прочитати текст. А через кілька днів телефонують: «Ви затверджені на роль пана Стефана». Йшлося про фільм «Екс» (від слова «експропріація»), що розповідає про УВО — Українську військову організацію, створену в двадцятих роках минулого століття. Свою діяльність, як і всі революціонери, вона розпочинала з експропріації. То пошту обчистять, то на банк нападуть. У фільмі вони натрапили на героя В. Хім’яка — поштаря Стефана, який мав зброю і почав відстрілюватися. Власне з цього починається фільм, а потім іде ретроспектива, що ж спричинило це криваве місиво.
В’ячеслав Антонович каже, що на зйомках познайомився з новими технічними засобами (як викладачеві йому це дуже цікаво), ближче спізнався з режисером. Захоплений оператором Сергієм Михальчуком (він знімав «Поводиря»): чоловік дуже професійний, уже на два роки наперед має розписаний графік роботи, знімає не лише в Україні, а й за кордоном. На знімальному майданчику підійшов до В. Хім’яка і сказав: «Якби завтра запускали фільм про Фіделя Кастро, я рекомендував би вас на головну роль. Мені довелось знімати ще живого Команданте — ви дуже подібні».
Але більш ніж своїми враженнями професор Хім’як тішиться кіноуспіхами своїх учнів. У фільмі «Екс» їх знімалося троє: Юля Хміль, Василь Колісник та Богдан Шаповал. Юля буквально зачарувала знімальну групу, для неї навіть епізод дописали, щоб подовше була в кадрі. Вона така енергетична, яскрава. Інша учениця В’ячеслава Антоновича Наталя Олексів була у Празі, де теж знімалася у фільмі. Тішить наставника і те, що його вихованець Сашко Алексєєв гратиме головну роль у кінострічці «Король Данило». Окрім нього, у фільмі зайняті Євген Лацік, Дмитро Чуповський, Назар Кавулич та Олександр Назарчук, усі випускники В’ячеслава Антоновича.
Фільм «Екс» нині на стадії монтажу, невдовзі він вийде на екрани. Думаю, тернополяни із цікавістю його подивляться. А В’ячеславові Антоновичу кіношники настійно радять не брити бороду, бо вона неодмінно буде затребувана в кіно. Ось він і не голить її та сподівається. Каже про це жартома, але я знаю: актор навіть у зрілому віці завжди прагне цікавої ролі. Як на сцені, так тепер і у кіно, яке, на щастя, у нас уже набирає обертів.
Галина САДОВСЬКА.
На фото: кадр із фільму «Екс».