У ШУМСЬКИХ ЛІСАХ ПАХНЕ ПЕРЕЗРІЛИМИ ГРИБАМИ. ПОМАРАНЧЕВІ КАПЕЛЮШКИ ПІДОСИЧНИКІВ ПЕРЕГУКУЮТЬСЯ З БАГРЯНЦЕМ ОСІННЬОГО ЛИСТЯ. А ДОРОГАМИ І СТЕЖКАМИ ІДУТЬ ЛЮДИ — БЕЗ КОШИКІВ, А З ПРАПОРАМИ, КВІТАМИ В РУКАХ. ПРЯМУЮТЬ ДО УЗВИШШЯ, ДЕ КОЛИСЬ МІСТИВСЯ ШТАБ ТАК ЗВАНОЇ АНТОНІВСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ. У ДЕНЬ ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ, ЯКИЙ СТАВ ТЕПЕР ТАКОЖ ДНЕМ ЗАХИСНИКА ВІТЧИЗНИ І УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА ТУТ ВІДЗНАЧАЛИ 75-РІЧЧЯ СТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ.
Шлях до Антонівців, які за радянської влади стерли з лиця землі і про які не згадували навіть у книжці «Історія міст і сіл», що тоді вийшла з друку, лежить через Стіжок. Над цим літописним поселенням, як і над Молотковим на Лановеччині, навесні 1943 року нацисти вчинили свій чорний суд. Живцем спалили 53-х його жителів. Стільчик, портрет на ньому і рушник — так поіменно згадали їх нині стіжківці, протягнувши вздовж головної вулиці цю алею пам’яті. У відповідь на ту звірячу акцію німців відділи загонів Миколи Недзвецького («Хрін») та Івана Климишина («Крук») влаштували засідку карателям і поблизу недалекого села Лішні розгромили нацистський загін. У бою один з вояків на псевдо «Жук» знищив ворожий танк. Тоді повстанці також завдали удару шуцбатальйону, який дислокувався в Білокриниці.
Військова округа «Богун», якою командував Петро Олійник («Еней»), була найбільшою. Її штаб містився в урочищі Дігтярня біля Антонівців. Саме тут розроблялися плани воєнних операцій, звідси тяглися сполучення із сільськими загонами самооборони, визначалися функції роботи Служби безпеки. Улітку 1943 року антонівський табір особливо пожвавив свою діяльність. Тут функціонували підстаршинські школи, хлібопекарня, ремонтні зброярні, шевська майстерня, миловарня. У підстаршинських школах здобували початкову військову освіту командири середньої ланки. Окремі загони займалися заготівлею продуктів та іншою господарською діяльністю. Належним чином організували і медичне обслуговування. Особливу увагу зосереджували на патріотичному вихованні, навіть газета «Повстанець» виходила. Як і личило незалежній республіці. Звичайно, окупанти не могли терпіти у себе в тилу таке крупне і діяльне воєнне угруповання і 20 серпня 1943 року спробували його знищити. Дивізія СС при підтримці танків та авіації розгорнула наступ на повстанців. Нацисти думали, що це їм на фронті, а в партизанської війни свої особливості, цей рух незнищенний.
Одні окупанти відійшли на захід, та інші прийшли зі сходу. Повстанська боротьба не припинялася. У квітні 1944-го в урочищі Гурби серед Кременецьких гір розпочалася справжня битва — п’ять тисяч вояків УПА проти тридцятитисячної бригади регулярних військ Червоної армії, перекинутих із Кавказу, і загонів НКВС. Особливу відвагу виявили вояки куреня «Сторчана», зокрема сотник, начальник штабу ВО УПА «Волинь—Південь» Василь Процюк («Кропива»).
Усі ті далекі і славні події до деталей предстали перед учасниками цьогорічних урочин, які приїхали, прийшли зі всіх усюд на територію так званої Антонівської республіки. Тут заново відбудовано споруду штабу, де нині діє музей, вартівню, криївку, пекарню та стайню для коней. На могилах загиблих вояків забіліли нові березові хрести. Обабіч алеї Слави — у вигляді щитів кам’яні плити, на яких вибиті імена всіх патріотів, а їх 171, полеглих у лісах Шумщини.
Окремо на узвишші — оновлена повстанська каплиця. Саме тут урочистою службою Божою на честь Покрови Пресвятої Богородиці розпочалася триєдність свята. Відтак події перемістилися на сусідній пагорб, де облаштована сучасна сцена для церемоній і концертів. Тут святкування продовжилися театралізованою композицією «Герої не вмирають». На східцях сцени з одного боку вишикувалися юнаки з червоно-чорними прапорами, з другого — воїни сучасних Збройних сил України з державними знаменами. Колишній повстанець передає зброю нинішньому солдатові. Лунає клятва вояка УПА і присяга воїна Української армії. Представники обласної влади вручили воїнам АТО бойові нагороди і відзнаки Президента України. Потім відбулася реконструкція бою між вояками УПА і нацистськими карателями, в якій взяли участь представники історичних клубів та пошукових товариств Львівщини, Тернопільщини, Івано-Франківщини.
Фоторепортаж В. БУРМИ.