ВІДОМО, ЩО НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ В 1943—1945 РОКАХ ДІЯЛИ ДВА БОЙОВИХ КУРЕНІ УПА, КОМАНДИРИ ЯКИХ МАЛИ ПСЕВДОНІМИ «БИСТРИЙ». НАЙБІЛЬШ ЗНАНИМ БУВ КУРІНЬ «СІРИХ ВОВКІВ», КОМАНДИР ЯКОГО ПЕТРО ХАМЧУК («БИСТРИЙ»), УРОДЖЕНЕЦЬ СЕЛА ВЕЛИКИХ ЧОРНОКІНЦІВ, ЩО НИНІ В ЧОРТКІВСЬКОМУ РАЙОНІ. КОМАНДИРОМ ДРУГОГО КУРЕНЯ БУВ ЯРОСЛАВ БЄЛІНСЬКИЙ («БИСТРИЙ») ІЗ СЕЛА ТОВСТЕНЬКОГО. ЗГІДНО З ВКАЗІВКОЮ ГОЛОВНОГО ШТАБУ УПА, КУРЕНІ МАЛИ ВИЗНАЧЕНІ ТЕРЕНИ ДІЙ. ПЕРШИЙ ДІЯВ У ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ РАЙОНАХ ОБЛАСТІ, ДРУГИЙ — У ПІВНІЧНО-СХІДНИХ. БУВ ЩЕ Й ТРЕТІЙ КУРІНЬ, КОМАНДИР ЯКОГО ТАКОЖ МАВ ПСЕВДОНІМ «БИСТРИЙ». ЦЕ ПРОВОКАЦІЙНИЙ СПЕЦКУРІНЬ МАЙОРА ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО УПРАВЛІННЯ НКВС СОКОЛОВА. МОЯ Ж РОЗПОВІДЬ ПРО КУРІНЬ «БИСТРОГО» — ЯРОСЛАВА БЄЛІНСЬКОГО.
7 СІЧНЯ 1945 РОКУ начальник відділу УНКВС Тернопільської області старший лейтенант Пазій склав протокол затримання Бєлінського Ярослава Михайловича. В ньому зазначалося, що цього дня групу майора Владімірова, яка під’їжджала до хутора Босири, обстріляли невідомі, що засіли в хатах. Кількох із них під час бою було вбито, одного поранено і взято в полон. Він назвав себе «Бистрим» — Ярославом Бєлінським.
За даними згаданої справи, «Бистрий» народився у 1920 році в селі Товстенькому тодішнього Копичинецького повіту. У 1941 році, після закінчення Чортківської педшколи, був скерований на роботу в одне із сіл Лановецького району. З приходом німців у лютому 1943-го Ярослав Бєлінський під псевдонімом «Бистрий» вступає в повстанський загін. У кінці липня «Крук» скеровує його в підофіцерську старшинську школу, що містилась у лісах біля села Антонівців Шумського району. Навчаючись у школі, курсанти виїжджали на бойові операції проти німців. Під час однієї з таких операцій «Бистрий» був поранений у голову, тому півтора місяця лікувався в партизанському шпиталі, розміщеному в Юлінцях Шумського району.
ПІСЛЯ ОДУЖАННЯ «Бистрий» знову повернувся до загону «Крука», який призначив його чотовим у сотню «Гордієнка». На цій посаді він перебував до жовтня 1943 року, а потім, у зв’язку з вибуттям «Гордієнка» в штаб УПА, прийняв від нього сотню. Сотенним призначив «Бистрого» курінний «Кропива», який наказав йому вирушити у рейд в околиці Старокостянтинова і Проскурова тодішньої Кам’янець-Подільської області.
Під час рейду сотня 17 жовтня атакувала м. Бариш і після затяжного бою здобула його. Повстанці спалили урядові німецькі та поліцейські будинки. 20 жовтня вони взяли велике фольксдойчерське село В’язовець, де вбили більше 100 німців. На шляху рейду повстанці громили відновлені, створені ще радянською владою, колгоспи, роздавали селянам збіжжя, худобу та інше.
ПРОБУВШИ В РЕЙДІ двадцять днів, «Бистрий» розформував сотню на групи по 10 чоловік і залишив для бойових дій проти німців на цьому терені. Сам через деякий час повернувся в Лановецький район, де організував сотню «Довбуша». У листопаді 1943 року командир «Еней», якому підпорядковувались групи УПА у південних районах Рівненської області, Кременецький округ Тернопільської області, Кам’янець-Подільська та Вінницька області, викликав «Бистрого» у свій штаб, який містився в Острозькому районі, і призначив його курінним отаманом.
У розпорядження «Бистрого» передали ще сотню «Боруна» («Буревія»). Маючи дві сотні, він, згідно із розпорядженням «Енея», повинен був вирушити у район Умані. 6 грудня сотні вирушили в рейд. Пройшли через села Кривочинці, Нова Гута, Козачки, Лисогірка, Яшківці. До Умані «Бистрий» не дійшов. У Літинському лісі його курінь 15 грудня зустрівся із загоном «Батька» — вінницького обласного провідника ОУН, який затримав сотні «Бистрого» для спільних дій проти німців.
1 січня 1944 року сотні «Бистрого» роззброїли козаків, що були на службі в німців, 6 січня розбили німців біля села Лисогірки, полонивши їхній штаб, узяли велику кількість зброї: сім кулеметів, два міномети, 10 крісів, 500 гранат, три радіоапарати та багато іншого військового майна. Залишивши сотню «Довбуша» на діючому терені, «Бистрий» із сотнею «Боруна» і великим обозом зброї прибув у Лановецький район.
СОТНІ «ДОВБУША» ТА «БАТЬКА» залишилися на Вінниччині. Здавши зброю, «Бистрий» одержав наказ від «Енея» перейти лінію фронту та із сотнями «Боруна», «Левка» вирушити у Вінницьку область для ведення бойових дій тепер проти нового ворога — військ НКВС та комуністичного режиму. Сотні «Боруна» і «Левка» пройшли через лінію фронту в Борщівському районі. «Бистрий» залишився у Копичинецькому районі. У травні 1944 року в Городницькому та Сатанівському лісах Гримайлівського району він почав формувати новий курінь. Місцем дислокації вибрав Сатанівський ліс, шеф його штабу «Костенко» — Городницький ліс.
ЧЕРЕЗ ДВА ТИЖНІ вони, завдяки станичним трьох суміжних районів — Копичинецького, Гусятинського, Гримайлівського, створили добре озброєний бойовий загін чисельністю понад 500 чоловік. Одночасно був організований великий обоз (понад 70 фір), що віз за ним запаси амуніції, провіанту та кухню.
Курінь формувався на засадах добровільності з учасників сільських боївок самооборони. Вояк цього куреня Іван Федишин («Скала») з Нового Нижбірка розказує, що із сіл Старого і Нового Нижбірків в Городницький ліс до «Костенка» провідник Микола Веселовський («Гай») привів 47 бойовиків, серед яких були: Гринько Довгошия, Іван Богач, Михайло Салата, Михайло Бойко, Микола Боднар, Іван Олексюк, Гринько Бохна, Парасковія Боднар, Йосип Бойко, Захар Бемба, Петро Козак. Група мала військовика, колишнього старшину Червоної армії Олексу Кучерявенка з Дніпропетровщини, що залишився у селі під час відступу його частини в перші дні війни. Перебуваючи в селі, Олекса активно включився в діяльність ОУН, навчаючи молодиків з боївки само-оборони, військової справи. В Городницький ліс нижбірівчани прийшли з трьома кулеметами та 20 крісами.
ЗВ’ЯЗКОВИЙ ОНУФРІЙ КУШНІР («Ворон») з Крогульця згадує, що, будучи зв’язковим між «Костенком» і станичним Василем Чорнієм («Морозенком») з Крогульця та Миколою Оренчуком («Круком») з Васильківців, він кілька разів у цей час бував у городницьких лісах, приводячи із сіл людей та приносячи криптограми від станичних. «Ворон» називає людей, які пішли з його села у курінь: це Іван Білан, Василь Прунько, Степан Лазар, Онуфрій Савка, Теодозій Рога, Василь Рога. Василь Прунько та Онуфрій Савка стали ройовими в курені, Іван Білан — чотовим.
З Васильківців станичний «Крук» скерував у курінь Михайла Гуту, Богдана Малого, Василя Нагорняка, Прокопа Слободяна, Гринька Кривого. З Ракового Кута та Постолівки у курінь прибули Олексій Сень, Михайло Набожняк, Юрій Сень, Степан Пелешок, Михайло Друль, Степан Чвалюк, Степан Постивий (став секретарем «Бистрого»), Іван Пелешок, Стефанія Пелешок, Степан Сталений, Іван Крупа, Микола Купніцький, Іван Перейма. Поповнення у курінь скеровувала кожна станиця. З Копичинецької станиці до нього влились Петро Думанський, Іван Маланюк, Михайло Гусак, Володимир Лаврушко, Павло Бульчак. Із села Сухостава в курінь пішло п’ятеро: Ілля Свергун, Михайло Кисільовський, Іван Шастків, Степан Боднар і станичний Михайло Дереворіз. Наприкінці травня загін «Костенка» вирушив у сатанівські ліси, де командування над усією групою прийняв «Бистрий». Курінь складався з п’ятьох загонів: «Спартака», «Запорожця», «Могили», «Голуба», «Грома».
НА СВІТАНКУ 22 ТРАВНЯ 1944 РОКУ «Бистрий» з великим обозом наближався до Луб’янецького лісу, де планував перебути до вечора, дати людям перепочинок. Як тільки передові сотні увійшли в ліс, а інші ще були розтягнуті на марші між Луб’янецьким і Шилівським лісами, раптом розгорівся бій між повстанцями та якоюсь великою фронтовою частиною Червоної армії, що була тут розташована і наче б готова до бою. Бій тривав півдня. На допомогу фронтовикам стала швидко прибувати підмога в живій силі і техніці. В небі появилися літаки, які скидали бомби, обстрілювали з кулеметів, були введені танки. Чим більше розгорявся бій, тим критичнішим робилося становище повстанців. Зв’язок між сотнями порушився, була дана команда виходити з бою хто як може, розбившись на малі групи та поодинці.
Чому «Бистрий» не уникнув бою — невідомо. Чи то розвідка не спрацювала, чи переконаний був у перевазі сил. Більш правдоподібно, що серед розвідників були люди, які спеціально навели курінь на підготовлену засаду. Факт, що до справжнього бою сотні куреня не були готові. Все відбулося зненацька. Втративши зв’язок між сотнями, «Бистрий» не зумів розгорнути курінь до бою, не маючи досвіду, розгубився і поплатився розгромом. Ворог, витримавши перший натиск повстанців, одержавши підкріплення, перейшов у наступ, переслідуючи і знищуючи відступаючих. Бій «Бистрий» програв, хоча все-таки з двома сотнями зумів вирватися з оточення.
У ЗВІТІ ЗАСТУПНИКА НАЧАЛЬНИКА управління контррозвідки «СМЕРШ» 1-го Українського фронту Белякова секретарю ЦК КП(б)У Хрущову від 23 травня за №11/839 зазначалось: «Рано 22 травня банда (8—9 км на схід від Збаража) напала на підрозділ 16 автобригади. Для ліквідації банди в даний район були направлені полк 327 СД, 2 батальйони 135 СД (стрілецької дивізії), 2 батальйони 177 АЗСП 60-ї армії, розвідрота 9 мехкорпусу і оперативна група відділу «СМЕРШ» 327 СД і 177 АЗСП під загальним керівництвом управління «СМЕРШ» і штабу фронту. Під кінець бою було вбито 165 і взято у полон 58 бандитів. Захоплено 2 міномети, 10 кулеметів, 45 автоматів, гранати, боєзапаси та інше військове спорядження. Втрати з боку військовослужбовців, що брали участь в операції, — 33 вбитими, 8 пораненими».
РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ ПОХОВАЛИ у двох могилах на Діброві і на Коршемці біля шляху. Наші хлопці ще довго лежали по полях і в хащах, поки люди з обох сіл не поховали їх, і не в одній могилі, і не за один день. Знаходили їх і через тиждень. Видно, були поранені і надіялись на якийсь порятунок. Могили повстанців за часів радянської влади старалися зрівняти із землею, знищити, щоб не було ніякого сліду. Однак люди весь час відновлювали їх, садили квіти, зберігали і могили, і пам’ять про тих, хто впав у нерівному бою. У 1990 році останки героїв перезахоронили по-християнськи з почестями на сільському цвинтарі в Шилах.
З частиною вояків «Бистрий» добрався у шумські ліси і доповів «Енею» про те, що сталося. З іншою частиною людей сюди прибув і «Борис». В «Енея» «Бистрий» зустрівся із крайовим провідником «Лемешем», який, не зважаючи на поразку «Бистрого» в бою, наказом по штабу генеральної округи призначив його у Кам’янець-Подільський обласний провід військово-мобілізаційним референтом. Отримавши нове призначення, «Бистрий» і «Еней» у серпні 1944 року виїхали в Гримайлівський район. 20 жовтня 1944 року група, очолювана «Бистрим» та «Спартаком», вела бій з військами НКВС біля хутора Заболото Гусятинського району. Потрапивши під пере-хресний вогонь кулеметів «Бистрого», енкаведисти відступили, залишивши на полі бою вбитих та поранених. Уночі «Бистрий» покинув хутір і перейшов у городницькі ліси.
НА ПОЧАТКУ ГРУДНЯ 1944 року «Бистрий» прибув у село Кутиська Лановецького району до «Енея». На цій зустрічі «Еней» підпорядкував його кам’янець-подільському обласному провіднику «Борису» і дав розпорядження вирушити зі своїм відділом у цю область для здійснення бойових дій. Повернувшись до своїх сотень, «Бистрий» зібрав командирів і дав команду готуватись у рейд. Проте відділи, які пішли в рейд, майже скрізь були блоковані переважаючими силами військ НКВС, регулярними армійськими частинами та місцевими загонами відділів НКВС. У боях із загонами УПА використовувались артилерія, танки, літаки та інша військова техніка. Бої відбувалися щоденно, а деколи і по кілька на день. Масові облави завдали загонам УПА значних втрат у живій силі. Відрізані від своїх баз, вони змушені були постійно передислоковуватися, вступати в бої на невигідних для них умовах. Відчувалась нестача боєприпасів, харчів. Безперервні бої, поранені, яких доводилось нести на руках, втома сковували їх динамічність, наступальний порив. Розпорошені на малі групи, відділи ледве рятувались від переслідування. «Бистрому» певний час, незважаючи на складність ситуації, вдавалося уміло маневрувати і зберегти основні сили.
ТАК БУЛО ДО КІНЦЯ 1944 РОКУ. На початку січня 1945-го «Бистрий» зі своїм загоном перебував у лісах недалеко с. Босирів. Напередодні Різдва Христового він, залишивши загін на «Костенка», з невеликою охороною поїхав в Босири, де заночував. Уранці 7 січня, попереджений про наближення до села великої групи ковпаківців, дав команду, не приймаючи бою, швидко відступити до лісу. Кінний загін ковпаківців почав переслідувати повстанців і відкрив по них кулеметний вогонь. Не добігши до лісу кілька десятків кроків, поранений у ногу «Бистрий» упав. Так потрапив у полон.
Кінець його був трагічним. «Бистрому» у полоні ампутували поранену ногу, підлікували, зламали силу волі і в супроводі енкавеесівців водили по селах, базарах, де він виступав із закликом припинити боротьбу проти радянської влади. Зрада самого себе і своїх друзів по боротьбі не врятувала його. 12 лютого 1946 року військовий трибунал НКВС визнав Бєлінського Ярослава винним і засудив до розстрілу. Голова військової колегії Верховного суду СРСР Ульріх особисто дав команду вирок виконати негайно… 24 квітня, як свідчать матеріали архівної справи 19629, Ярослав Бєлінський («Бистрий») був розстріляний у Чортківській тюрмі.
12 ЧЕРВНЯ 1994 РОКУ чорнокінчани з великими почестями перезахоронили свого героя «Бистрого» — Петра Хамчука. «Бистрий» — Ярослав Бєлінський для нащадків залишився невідомим. Із забуття повернуті прізвища лише частини його вояків. Вони варті того, щоб про них ми пам’ятали. Пам’ятали про живих, котрі пройшли в боротьбі до кінця, і про тих, хто був поранений та потрапив у полон і промучився у сталінських концтаборах смерті. Слава всім учасникам куреня, що з честю пройшли свій бойовий шлях до кінця. Слава Україні! Героям слава!
Богдан САВКА.
м. Копичинці Гусятинського району.
Фото з вільних джерел