Вільне життя

Артур НІКУЛІН: «ПРИНЦИПОВО ГРАЮ УКРАЇНСЬКУ МУЗИКУ»

НАШЕ ТЕПЕРІШНЄ ЖИТТЯ НЕ ТАКЕ ВЖЕ БЕЗНАДІЙНЕ Й БЕЗПРОСВІТНЕ, ЯК РОЗПОВІДАЮТЬ ПРО НЬОГО СИТІ ТА ЛУКАВІ ПОЛІТИКИ. БО СВІТ НЕ ЗАМИКАЄТЬСЯ ЛИШЕ НА ТАРИФАХ І ПЕНСІЯХ. У НЬОМУ ЩЕ Є БАГАТО РЕЧЕЙ, ЯКІ СКРАШУЮТЬ СІРІ БУДНІ, ДАРУЮТЬ СПРАВЖНЮ НАСОЛОДУ ДУШІ. Є ТЕАТР, СЛАВА БОГУ ВЖЕ РАДУЄ ПРЕМ’ЄРАМИ УКРАЇНСЬКЕ КІНО. Є ЩЕДРИЙ ВИБІР КНИЖОК. Є МУЗИКА, ЗДАТНА ПІДНЯТИ ЛЮДИНУ НЕ ЛИШЕ НАД ЖИТТЄВИМИ ПРОБЛЕМАМИ, А Й НАД СВІТОМ. ТРЕБА ЛИШЕ ВІДКРИТИ ДЛЯ НИХ СВОЄ СЕРЦЕ, ЗНАХОДИТИ ЧАС І ЯКУСЬ КОПІЙЧИНУ, ЩОБ ЗРОБИТИ СОБІ СВЯТО, ДОТОРКНУТИСЯ ДО БАГАТОБАРВНОГО СВІТУ МИСТЕЦТВА… ТАКІ ДУМКИ НАХЛИНУЛИ НА МЕНЕ ПО ДОРОЗІ ДОДОМУ ПІСЛЯ ФОРТЕПІАННОГО КОНЦЕРТУ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ, ЩО ВІДБУВСЯ В ОБЛАСНІЙ ФІЛАРМОНІЇ. МОЛОДИЙ ПІАНІСТ ІЗ ДНІПРА АРТУР НІКУЛІН, ЩО ВЕСЬ ВЕЧІР БУВ НА СЦЕНІ, ВРАЗИВ НЕ ЛИШЕ ВИСОКОЮ МАЙСТЕРНІСТЮ ВИКОНАННЯ СКЛАДНИХ ТВОРІВ, А Й ОДЕРЖИМІСТЮ ДО МУЗИКИ, ЗОКРЕМА УКРАЇНСЬКОЇ.

Із залу він видавався студентом, а коли сів за рояль, перед нами був зрілий майстер, упевнений у собі, що легко давав раду з най-складнішими творами, зокрема й Валентина Сильвестрова. За словами Мирослава Кріля, диригента симфонічного оркестру обласної філармонії, його, Сильвестрова, у Тернополі ніхто не грає. Тож для багатьох це було перше знайомство з музикою найвідомішого у світі сучасного українського композитора. До речі, ось що сказав про його популярність кілька років тому Артур Нікулін, ще коли працював у Голландії: «З усіх сучасних композиторів твори Валентина Сильвестрова найчастіше виконують нині в Європі. Я живу там уже кілька років і знаю це по собі. Тільки два композитори, якщо вони є в афіші, гарантують аншлаг на концерті. Це Моцарт і Сильвестров».

Друге ім’я, яке відкрив нам Артур Нікулін — це композитор Дмитро Чесноков. Росіянин, що закінчив Київську консерваторію, там закохався в українську музику. І хоч нині живе в Парижі, проте працює на популяризацію української музики, зокрема організував музичний конкурс імені Д. Лятошинського. На своїх візитках пише: «Париж — Україна». Наш гість зіграв два фортепіанні твори Д. Чеснокова: поему «Налу» та фантазію «Сніг». Вони теж уперше звучали в Тернополі. Прекрасна музика: лірична, настроєва, сповнена світлих почуттів, які молодий піаніст майстерно передавав слухачам.

Та найбільшим відкриттям для наших любителів музики став концерт Сергія Борткевича для фортепіано з оркестром, написаний ще 1910 року. Потужний, величний, навіть патетичний. «Його приємно слухати, його залюбки грають музиканти, а ось для піаніста та диригента, — каже Мирослав Кріль, — він дуже складний». Попри те і один, і другий закохані в нього, бо це справді висока європейська музика. Європа це оцінила раніше від нас, і С. Борткевича там грають залюбки. А в нас, за словами М. Кріля, виконання цього концерту в Тернополі було лише другим, вперше він прозвучав у Чернігові. Та й Артур Нікулін зізнався, що в нас він уперше почув його в живому виконанні.

На жаль, ми мало знаємо свою правдиву історію, в тому числі й музичну. Доля Сергія Борткевича чимось нагадує долю Василя Барвінського. Ноти творів нашого земляка спалили у дворі Львівської консерваторії, а композитора вислали в Сибір. Сергій Борткевич народився у Харкові, здобув освіту в Лейп-цизькій консерваторії, гастролював за кордоном, викладав у Берліні. Після Першої світової війни був висланий з Німеччини, повернувся в Харків. З політичних мотивів його, «буржуйського сина», видворили з України. Під час пожежі в родинному будинку ноти його творів згоріли. В Україні його музика була заборонена й забута на ціле ХХ століття. Лише з 2000 року почалося повернення Борткевича додому, зокрема завдяки диригентові та прихильнику творчості композитора Миколі Сукачу. До віднайдення творів С. Борткевича у світі доклали багато зусиль британець М. Баллана, канадієць індійського походження Б. Тадані, голландець В. Калтман. Цей пошук триває, бо ще півтора десятка творів композитора вважаються втраченими.

Лише один концерт Артура Нікуліна відкрив для тернополян одразу трьох українських композиторів. Мені було цікаво дізнатися, як молодий музикант, що народився на півночі Росії, в Республіці Комі, ріс і виховувався в Кам’янську (колишній Дні-продзержинськ), працює у Дніпрі, так серйозно зацікавився саме українською музикою. Він усміхається: «Я ж закінчував Львівську національну музичну академію. Там з кого хочеш зроблять українця». Аспірантуру проходив у Вищій музичній школі в німецькому Ессені. Потім кілька років жив і працював у Європі, де потрапив у середовище, яке популяризувало українську музику.

А поворотним моментом стала перемога в Міжнародному музичному конкурсі імені Лятошинського в Парижі. Після феєричного виступу в столиці Франції йому запропонували тур містами цієї країни з концертами, в програмі яких будуть твори відомих українських композиторів. Французькі меломани після тих концертів часто запитували Артура, чому в Європі не знають, що в українців така прекрасна музика? І він чесно відповідав: «В Україні самі мало знають про це, бо там десятиліттями твердили, що української музичної культури як такої взагалі не існує». Тож в останні три роки, казав мені молодий піаніст, він цілеспрямовано і принципово працює саме над популяризацією сучасної української музики та відшукує забуті твори вітчизняних композиторів. До речі, на весну Мирослав Кріль уже запросив Артура Нікуліна знову приїхати в Тернопіль і зіграти з нашим симфонічним концерт для фортепіано з оркестром В. Косенка, ще одного призабутого українського композитора. За словами заслуженого діяча мистецтв України М. Кріля, Артур дуже відповідальний музикант: «Він із заможної родини, але ніколи цим не гонорується. Йому нічого не треба, тільки рояль і ліжко». До речі, унікальний піаніст — людина російськомовна, але прекрасно володіє українською. А ще — англійською, французькою, німецькою. Він міг би виконувати так само талановито музику будь-якої країни, але принципово пропагує українську. Що ж, гідний приклад для наслідування. Особливо тим, хто запевняє, що свідомий українець, а попри те продовжує стверджувати, що в нас немає класичної української музики, яка б звучала на рівні європейської. А вона, виявляється, не тільки є, а й потужно звучить уже. Тільки часто-густо не в нас.

Галина САДОВСЬКА.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини