УСМІХНЕНІ, СУВОРІ, ВДУМЛИВІ, МУЖНІ, ЛАГІДНІ… ВОНИ РІЗНІ, ВОНИ — ГЕРОЇ. І САМЕ ЇМ — БІЙЦЯМ, КОТРІ ОБЕРІГАЛИ Й ОБЕРІГАЮТЬ НАС НА СХОДІ УКРАЇНИ — ПРИСВЯЧЕНИЙ ФОТОПРОЕКТ ТА ОДНОЙМЕННА КНИЖКА «ЯКБИ НЕ ВІЙНА», ЩО ПРЕДСТАВИЛИ В ТЕРНОПОЛІ МИНУЛОГО ТИЖНЯ.
Майже рік дівчата-волонтери Київського військового шпиталю мандрують із виставкою містами України. Тернопіль — двадцять перше місто, до якого завітали для презентації цього проекту.
Ще в 2015 році волонтерки вирішили, що просто допомагати бійцям на фронті й у госпіталі для них замало, а історії справжніх захисників України мають почути всі. Спершу ідея полягала в тому, аби через фото, опубліковані в соціальних мережах, продемонструвати людям українських воїнів. Коли ж дівчата взялися за роботу, то зрозуміли, що не можуть обмежитися лише фотосесією, котра складається з одного тематичного блоку. Тому замість задуманого єдиного блоку світлин з’явилася дивовижна перспектива — вісім тематичних блоків, на світлинах яких зображені 122 герої України.
— Історії хлопців, які є в нашому фотопроекті, ми знали давно, — розповідає співорганізаторка проекту «Якби не війна» Тетяна Грубенюк. — Ми знаємо кожного бійця особисто. Однак вирішили, що, окрім фотографій, не менш важливо розказати історії цих хлопців. Тому почали збирати всі розповіді, записувати їх, розмовляти з бійцями, їхніми рідними, друзями. Таким чином ми створили книжку «Якби не війна», у якій зібрані всі 122 історії учасників нашого проекту. Це спогади батьків, дружин, дітей, друзів, побратимів та просто знайомих. Усе те, що вони нам розповідали, ми відтворили у книжці. Вона є не художньою, а суто документальною.
Проект отримав назву «Якби не війна» недаремно. Тетяна Грубенюк каже, що ця назва підходить до кожного блоку фотографій.
— У блоці закоханих на частині світлин зображені волонтер і боєць, — зазначає волонтерка. — Якби не війна, можливо, ніколи в житті вони б не побачилися. Якби не війна, хлопці, котрі зображені у блоці загиблих, сьогодні створювали б сім’ї, виховували дітей, відправляли у школу внуків. Якби не війна, хлопці із блоку «Професії» займалися б своєю справою, а не воювали. А серед бійців є і режисери, і музиканти, і художники.
Перший блок фотографій волонтерки приурочили до Дня закоханих. Фотографували поранених хлопців з їхніми половинками. Історії кохання у стилі мілітарі викликали позитивний ажіотаж у Всесвітній мережі, і поки користувачі соцмереж обговорювали світлини, волонтерки почали працювати над другим блоком, присвяченим Міжнародному жіночому дню.
— Насправді на війні є не тільки хлопці, а й дівчата, про яких ми забуваємо, — розповідає співорганізаторка проекту Олена Бєлячкова. — А вони так само зі зброєю в руках воюють. Ми вирішили створити для них образ принцес у красивих сукнях. Але на фото присутня зброя. В результаті виникає такий дисонанс. Кожен, хто дивиться на ці фото, має запитати, навіщо там зброя. Цієї мети ми досягли.
Третій блок світлин розповідає про те, що необов’язково бути військовим, щоб захищати свою країну. На дванадцяти фотографіях зображені бійці із цікавими та нетиповими професіями. У цьому блоці є і наш земляк Віталій Марків, який сьогодні перебуває в Італії, де його заарештували у підозрі вбивства італійського журналіста в 2014 році. Він довгий час жив в Італії, працював там діджеєм. Коли почався Майдан, вирішив повернутися в Україну, щоб стати на її захист. Опісля — пішов воювати в зону АТО.
— Під час презентацій проекту в містах України нашу сторінку в соціальній мережі «Фейсбук» заблокували, — зазначила Тетяна Грубенюк. — До того ж із приміткою, що її розблокують лише тоді, коли буде видалена вся інформація про Віталія Марківа. Поки ми писали скаргу, нашу сторінку розблокували, але з неї зникла вся інформація про Віталія. Тоді ми зрозуміли, що наші вороги працюють в усіх напрямках, знищують усе те, що може якимось чином виправдати хлопця. Однак історія Віталія Марківа описана в книжці. Там цієї інформації ніхто не видалить. Ми сподіваємося, що італійське правосуддя все ж є справжнім правосуддям, і вони доведуть те, що Віталій не винний.
Один з найчуттєвіших блоків — це світлини бійців з матерями. Ще одна співорганізаторка проекту Євгенія Барилко розповіла історію однієї матері, яка зображена на виставці.
— Одна з матерів, світлина якої є в цьому блоці, мала сина, що служив у спецназі. З початком війни його відіслали на схід. І одного дня мама втратила з сином зв’язок, ніде не могла знайти його. Згодом, переглядаючи новини російського телеканалу, їй здалося, що вона побачила в лікарні когось знайомого. І начебто це її син, хоча голова була повністю перебинтована. Інтуїція жінку не підвела. Вона поїхала в Ростов-на-Дону, пройшла чимало перевірок, добилася того, що її впустили в лікарню. Відтак забрала сина до лікарні в Київ. Він не міг розмовляти, втратив пам’ять, не міг ходити. І вона, як справжня любляча мама, вчила його жити заново. Робила з ним перші кроки, вчила говорити. І все ж поставила його на ноги, сьогодні він повноцінний хлопець.
Соціальний блок, який на початку мав бути єдиним, став п’ятим у фотопроекті. Цими світлинами дівчата хотіли показати, що бійці — це звичайні люди, які живуть серед нас. І нам варто про них пам’ятати. У двох останніх блоках дівчата показали іноземців із 12 різних країн світу, які воюють за Україну, а також українців, які стали справжніми героями, однак про них мало кому відомо. Восьмий блок так і назвали — «Невідомі герої».
Однак найважчим для створення та й для сприйняття виявився шостий блок світлин, що присвячений загиблим героям. Серед них і наш земляк Андрій Юркевич. Волонтерки не розповідали про цей тематичний блок присутнім на виставці. Не через те, що не хотіли, а через те, що не могли. Лише показали відеопрезентацію, на котрій описують обставини загибелі хлопців. Десятихвилинне відео змусило зронити сльозу кожного.
Книжку, в якій розповідаються всі ці історії, написали шість дівчат-волонтерок. Вони зізнаються, що кожну історію пропустили через своє серце. Водночас радять кожному її прочитати, бо це справжня історія сучасної України, відтворена через життєві історії бійців. До того ж виручені кошти за продаж книжки авторки віддають пораненим бійцям, дітям, батьки яких загинули в зоні АТО, а також на потреби військових на передовій.
Фото авторки