Вільне життя

БЕЗАВТОРИТЕТНІ «АВТОРИТЕТИ»

Якось улітку, збираючись заплатити за комунальні послуги, я розклав на столі «бльочки»: вода, світло, газ, вивезення сміття, «Телеком», кабельне телебачення і те, що ми зазвичай називаємо ЖЕКом. Правда, останнє, нібито реформуючись, міняло назви — то «Залізничник», то «Східний масив». Тепер ще й «Авторитет плюс», його дочірнє підприємство, яке бере гроші за всі послуги. Запросила ця контора суму теж авторитетну — 218 грн, удвічі більшу, ніж було раніше, і значно більшу, ніж  будь-який з комунальних платежів. Ну, світло я вмикав увечері, дивився телевізор, сеє-теє, і на газі борщ варив, та й водою вмивався. А за що я вивалюю зі свого худенького гаманця найбільше гривень цьому зовсім не авторитетному «Авторитету»? Та ще й зі знаком плюс. Ці комунальні чиновники, мабуть, для поважності самі собі його приписали. Так колись наша вчителька, щоб виховувати босоту на позитивному прикладі, ставила класному вундеркіндові п’ять із плюсом. Звичайно, вони, жеківці, коли попросити, розгорнуть перед вами папір-калькуляцію з переліком і вартістю послуг, які надають. І хоч не все те нам на перший погляд помітне, а дещо викликає і сумнів, та нехай уже буде так, як написано. Ми ще з того, «совкового», періоду звикли до слухняності, заплатимо, хоч у кишені пенсіонера протяги, як в аеродинамічній трубі.

У моєму старому телефонному довіднику на внутрішній сторінці палітурки виписаний один важливий номер із позначкою «семушки». Це з так званої сімейної лексики, де якесь химерне слово зрозуміле лише для своїх. Тоді теж часто доводилося викликати слюсарів-сантехніків третього ЖЕКу. Приходив один веселун, дивився: «Ну що тут у вас? Ага, та це нам, як семушки полузгати!» Після тих відвідин жінки півдня прибирали: натоптано, накидано, налито. Так і прижилося: щось негаразд на кухні чи в санвузлі — викликайте «семушки»! Хлопці хоч і робили все тяп-ляп, але безплатно. Правда, чарку налити треба було. Коли господар, часом, про це забував, йому «майстри» самі нагадували.

Тепер у старому довіднику слово оновилося — «ньььюсемушки». Дзвоню, щоб викликати слюсаря. На протилежному кінці дроту диспетчерка відразу попереджає: послуги платні! Прочистка мийки чи ванни — шістдесят із гаком, ремонт зливного бачка сімдесят із хвостиком, а заміна крана і в півтораста гривень не вбгаєш. Це крім того, що я плачу 218 гриваків ще там за щось. Мабуть, це той плюс, що зазначений поруч зі словом «Авторитет». Як бачимо, тепер змінилися стосунки між конторою і мешканцем. Та якість надання послуг не покращилася. Якось три дні не міг  докликатися сантехніків: то в них багато замовлень — запарка, то пробивний трос зайнятий — пани, на трьох одні штани. Правда, хлопці  чемні, до чарки не привчені.

Та ось майнули листопадові холоди і дається знати ще крутіший, можна сказати, в законі, авторитет — «Тернопільміськтеплокомуненерго». Тут і плюсів не треба, досить поглянути лиш на платіжку — і відразу ноги самі підкосяться, станеш на коліна. Якщо не маєш субсидії, а таких немало, вся місячна пенсія піде лише на цей рахунок.

Під опікою вищезазначеної установи в місті близько одинадцяти тисяч квартир. Кількадесят із них, можна сказати, проблемні: тільки й жди, ось щось станеться! Система опалення стара, зношена, одне слово, з минулого тисячоліття. Та й морально застаріла. Часом на вулиці війнуло теплом, а батареї пашать так, ніби за вікном хрещенські морози. Відразу високий градус і не понизиш — не дозволяють технічні характеристики системи. Її коефіцієнт корисної дії, нічого й гадати, відверто низький. Щоправда, тепер у деяких будинках діє апаратура, яка не лише вимірює кількість тепла, а й регулює його подачу залежно від температури навколишнього середовища. Одначе до нашого, зведеного відразу після Другої світової війни будинку такі новинки ще не дійшли.

У зручнішому становищі той, хто встановив собі індивідуальне опалення. Від монополіста не залежить, газ використовує раціонально, заощаджуючи гривні із сімейного бюджету. Одначе для великої багатоповерхівки це не варіант. Уявімо, як ми ті викиди жбурлятимемо під ніс одне одному — не відчиниш ні вікна, ні кватирки. А з високого димаря теплоцентралі вуглекислий газ, а він важкий, опуститься до землі вже десь за містом. Та й з точки зору безпеки в підприємства є переваги: там і строгий технічний нагляд, і регламентні роботи.

Але найбільший недолік тут — монополія. Де ви, люди, ще погрієтеся — тільки біля мене! Ось і кручу, як хочу. У нашому сьомому під’їзді 23-го будинку на вулиці Руській, мабуть, як і всюди, за висловом відомого байкаря «народ все, бачите, такий, добрячий та плохий…» Хтось відчинив кватирку вікна сходової клітки, забув зачинити вхідні до під’їзду двері. Та вони й не зачинялися. Будь-який безхатько чи пияк заходив сюди, як до громадської вбиральні. Нарешті мешканці «скинулися», встановили замок із цифровим кодом. Та вже пізно. Бо стояла люта зима і вода в батареях того стояка замерзла. Аварійна бригада, певна річ, відрізала той «хворий апендикс». Улітку ніхто  пошкоджену систему не полагодив, не поновив. Рік, другий, третій… Узимку холоднеча, як на північному полюсі. Однак платіжки від авторитетного постачальника надходять регулярно. Неопалена п’ятиповерхова сходова клітка до них теж включена. Виходить, що мешканці оплачують послугу, яку комуненерго їм не надає.

А це за площею п’ять, ще й шоста під горищем, довжелезних кімнат. Із серпня 2014 р. внутрішньобудинкові мережі від тепловиків передали жеківцям — обслуговуйте! Тепер ті авторитетівці з плюсом перед початком опалювального сезону перевіряють мережі, складають акти готовності, передають інформацію до постачальника. І нікому не засвербить, що ось уже четверту зиму сходовий стояк залишається без тепла. Жеківці, в них позиція, як у того синочка комбайнера: тато жнуть, а я ні, «нафіга» воно мені! Та й справді. Гроші ж ідуть до тепловиків, то й нехай мастять собі голову. Останні висувають свій аргумент: не наша ділянка роботи — не наша відповідальність. А брати гроші з людей за те, що не зробили, чия відповідальність і моральна, і адміністративна? До речі, схожа на нашу ситуація і в першому під’їзді дев’ятого будинку на вул. Лесі Українки. Там не відчували тепла вже добрий десяток років. Мабуть, таке неподобство можна знайти і в інших куточках міста.

Якби люди гуртом подали позов до суду, може, б їм і повернули ні за що взяті гривні. Та наш народ все, знаєте, такий… Відомий тернопільський поет Михайло Левицький у своєму вірші гротескно змалював усі наші біди і кожну з них позначив римованим рядком: «Бігме, то роблять москалі, а хлоп дурний і ніц не каже…» Москалів уже немає, а хлоп і далі, даруйте, ніц не каже. Бо не стільки дурний, як терплячий. Майже в кожній квартирі — пенсіонер. Молоді гайнули, хто куди, бо риба шукає, де глибше, а людина, де краще. Тут не створиш ОСББ і не втреш носа безавторитетним «авторитетам», як це тепер роблять у деяких нових благополучних будинках. Хто захоче бути управителем кам’яного мотлоху, мізерії, де всюди явна або ж прихована проблема.

Може, нас зігріє, хоча б надією, новий житлово-комунальний кодекс, який обговорюють і доводять до кондицій там, нагорі? Та реформи, якими уряд так хвалиться перед народом і Європою, поки що приносять нам мало втіхи. Преса запістрявіла тривожними заголовками: «Прощай, безплатна медицино!» Хоча Конституція її, безплатну, гарантує. Крутяться, варяться ще в напівсирому вигляді статті судового законодавства. Та вже чуються погрозливі застереження: тут, як і скрізь, треба платити. Якщо ти злидар, а таких в Україні переважна більшість, не те що доб’єшся правди, навіть позов не подаси, бо попередньо треба внести певну суму.

А болісний нам житлово-комунальний звід законів — він начебто вже сформований, вносяться поправки. Той, хто попередньо знайомився з тою ще не відшліфованою заготовкою, хапається за голову: занадто вже складний він для пересічного користувача. Без апостола, в нашому розумінні юриста, не розберешся. А правники тепер теж усі платні. До того ж з телеекрана вже чулися обурення фахівців: як це, скаржитися на неправомірні дії свого постачальника тепла чи інших послуг нам доведеться йому ж, нашому кривдникові? Та це попередні відголоси. Закон остаточно ще не прийнятий, віриться, що він буде збалансованим, без дискримінації якоїсь із сторін. А ту заплутаність, яку ми самі собі створюємо, як у складному рівнянні, можна спростити — скоротити дроби, вивести спільний знаменник, впорядкувати величини. І Марксів товстелезний гросбух «Капітал» зводиться до простої формули: товар—гроші—товар, плюс додаткова вартість. Може, і ми наші стосунки з теплопостачальником обернемо в силогізм — дві передумови і висновок: всі послуги оплачуються, а оскільки послуга надана частково, то й частковою буде і оплата!

Василь БУРМА.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини