Вільне життя

ОБЕРЕМКИ КВІТІВ ТА ОВАЦІЇ УЛЮБЛЕНІЙ АКТРИСІ

АПЛОДИСМЕНТИ В ЗАЛІ ДОВГО НЕ ВЩУХАЛИ. АКТРИСА, ЩО ВИКЛИКАЛА ЇХ, КЛАНЯЛАСЯ І ПРОСИЛА ЛЮДЕЙ ПРИСІСТИ. А ВОНИ СТОЯЛИ І ПРОДОВЖУВАЛИ ОСИПАТИ ЇЇ ОПЛЕСКАМИ. ВОНА ЗНОВУ І ЗНОВУ КЛАНЯЛАСЬ, УЖЕ ЛЕДВЕ СТРИМУЮЧИ СЛЬОЗИ, А ЗАЛ СТОЯВ І АПЛОДУВАВ. НАРЕШТІ ОПЛЕСКИ ВЩУХЛИ.

— Ми прийшли пошанувати велику Марію Гонту, — високим стилем почав свій виступ народний артист України В’ячеслав Хім’як. — Вчорашню сільську дівчину, якій судилося стати брендом нашого театру. Така актриса могла б прикрасити і столичну сцену, але вона залишилась у Тернополі, бо хтось же має працювати й тут. Марія Євгенівна гідна найвищих похвал. Як партнери ми разом пропрацювали багато років. У виставах мені доводилось бути і її сином, і чоловіком, і коханцем — така в нас професія. І надійнішої партнерки важко знайти. Дякую вам, дорога партнерко і велика актрисо!

Відтак В’ячеслав Антонович на правах ведучого виконав доручення: передав ювілярці грамоти і подяку від керівників області та міста. Жоден з них не знайшов можливості привітати особисто актрису, яка віддала нашому театрові 56 років жертовного служіння, стала його символом і славою та святкувала того вечора своє 80-річчя. Були часи, коли нам заздрили сусіди, що влада в Тернополі любила театр, відвідувала усі прем’єри і ось такі ювілейні заходи. Тепер її в театр не докличешся…

— Я направду щасливий, що присутній на такому ювілеї, — промовляв, вітаючи актрису, начальник обласного управління культури заслужений діяч мистецтв України Григорій Шергей. Найбільше, чого може досягти актор — це впізнаваності. Ви справді велика актриса, яку знають і люблять.

Григорій Платонович провів паралель: того дня чи вечора, коли народилася Марія Гонта, у Тернополі давала свій другий концерт славетна Соломія Крушельницька. Як зазначав відомий італійський музикознавець Рінальдо Кортопассі, «у перші десятиріччя ХХ століття на оперних сценах світу царювали чотири співаки — Баттістіні, Карузо, Руффо, Шаляпін. І лише одна жінка спромоглася сягнути їхніх висот і стати врівень з ними. Нею була Соломія Крушельницька».

— Хай простять мені і не ображаються інші актори, — наголошував Григорій Шергей, — але цей театр творили Ячмінський, Коцюлим, Бобровський, Хім’як і ви, Маріє Євгенівно.

Зал знову вибухнув оваціями, погоджуючись із очільником обласного управління культури.

Від молодшого покоління акторів, на якому нині тримається репертуар театру, ювілярку вітав заслужений артист України Андрій Малінович. Він, зокрема, згадував, як колишній художній керівник шевченківців світлої пам’яті Михайло Форгель, коли бачив їх на вулиці під час вистави, казав: «Чого ви тут сидите? Ідіть й дивіться, як грає Марія Гонта, і вчіться в неї». Не одне покоління молодих акторів набиралося в легенди театру і майстерності, і трепетного ставлення до своєї професії, і людяності.

«Ми люди давньозавітні, так довго живемо на цій сцені», — мовив В’ячеслав Хім’як. І як живуть! Того вечора грали в театрі музичну виставу «Шаріка, або Кохання січового стрільця» за п’єсою Ярослава Барнича. Написана вона у тридцяті роки минулого століття, її грали на галицьких сценах у міжвоєнний період. Потім вона була втрачена та забута. І тільки за незалежної України її віднайшов у США Федір Стригун. Власне, родина композитора довірила знаному творцю українського театру два із чотирьох творів Я. Барнича, що дійшли до наших днів — «Шаріку» та «Гуцулку Ксеню». Обидві йдуть у нашому театрі в постановці народного артиста України, шевченківського лауреата Федора Стригуна.

Так-от, у «Коханні січового стрільця» у заслуженої артистки України Марії Гонти роль панни Ірми в літах. Вона співала, танцювала й робила це з дивовижною легкістю, що й викликало такі овації. А квітів було стільки, наче не грудень стояв за вікном, а щедре літо.

— Хочу подякувати святій Варварі, у день пам’яті якої я народилася, — зверталася до глядачів після всіх вітань ювілярка. — Хочу подякувати і святій Марії, іменем якої мене нарекли. Ці дві жінки все життя мене вели. Хочу подякувати і Григорієві Платоновичу за такі щирі слова. Дякую і нашій владі за те, що згадала мене. Заочно. А найбільша моя подяка рідному колективові і всім тим, хто в залі. Я прийшла у свою творчу зиму. Але цьогоріч вона така тепла і плюсова. І це вселяє надію, що я ще потрібна театру та цій святій сцені. Молімось, щоб Господь послав мир нашій багатостраждальній Україні. А всіх вас я люблю і обнімаю.

Знову звучали аплодисменти. Мав рацію В’ячеслав Хім’як, коли казав: заради таких хвилин і такого теплого прийому варто так довго працювати на сцені.

З роси і води Вам, велика актрисо! А що грудень за вікном, то він же відчиняє двері Різдву, коли прийшов у світ Той, Хто подарував Вам і щедрий талант, і раниму душу, і уміння любити цей світ і людей. Хай ще з’являться у Вас нові ролі, нові шанувальники і нова радість творення!

Галина САДОВСЬКА.

Фото з архіву Марії Гонти

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини