Вільне життя

Береги два, доля — одна

Міст через Збруч, що з’єднує дві частини Гусятина, уже вкотре став символічним місцем, де немов віддзеркалюється доля всієї України. Бо тут упродовж драматичної історії нашого народу береги то розводилися врізнобіч темними силами, то осяяні сонцем правди і справедливості знову змикалися цією неширокою, але стійкою та надійною смугою. Як символічний знак, біліє тут і колонада арки, зведеної ще до того, як на збручанські береги ступив нацистський чобіт. Минулого понеділка тут відзначали День Соборності України, свято, яке бере початок з тої незабутньої події, коли майже сто років тому на Софійській площі в Києві при широкій велелюдності було підписано Акт Злуки. Злилися воєдино дві республіки, Схід і Захід стали однією соборною державою.

Складними, часом трагічними були для України тогочасні події. Після Першої світової війни і розвалу імперії одна за одною почали створюватися  нові європейські держави. Україна, упродовж сотень років гноблена російською експансією, не могла не скористатися, щоб скинути із себе ті пута. За кілька років молода республіка пережила кілька форм свого державотворення. Спочатку в Києві постала Центральна Рада на чолі з Михайлом Грушевським. На Українському національному конгресі Рада здобула право говорити від імені всього українського народу. За півроку вона ж стала парламентом Української Народної Республіки. Четвертим універсалом у січні 1918 року було проголошено незалежність України. У квітні того ж року Всеукраїнський хліборобський конгрес (шість тисяч делегатів) обрав Павла Скоропадського гетьманом України. УНР стала Українською державою, або Гетьманатом. За одну ніч усі держустанови зайняла нова влада. Відновили приватну власність, оголосили козацький соціальний стан. За сім з половиною місяців свого існування Гетьманат ухвалив майже 400 важливих державних законів, вивів з обігу російські гроші, налагодив банківську діяльність, створив державний архів, національну бібліотеку, академію наук та ін. Потім була Директорія — Винниченко, Петлюра, Швець і т. д. Запровадили гривню, затвердили закон про державну мову. До речі, Крим тоді на правах автономної республіки теж входив до складу України. Особливо значущою подією став вікопомний Акт Злуки.

Та не могла молода країна без досвіду державотворення, без міцної армії, без підтримки ззовні вистояти в тому киплячому казані, яким була і колишня Російська імперія, і вся Європа в той період. Червона більшовицька влада врешті-решт узяла верх. Українські землі до Збруча захопила Польща. У березні 1923 року Рада амбасадорів Антанти чомусь визнала правомірним цей акт, але з вимогою автономії Галичини. Та хто побачив потім ту автономію? Були Береза Картузька, пацифікація і вже у відповідь — криваві події на Волині, які тепер взяла на щит дружня нібито для нас сусідня країна і ятрить колишні болючі рани. Український же уряд увесь час був у еміграції. І тільки в 1992 р. останній його очільник Микола Плав’юк передав законно обраному президентові Леонідові Кравчуку повноваження і атрибути влади — прапор, печатку, клейноди.

Отакий туман протиріч минулого висів над центральним майданом Гусятина, де зібралися тисячі людей, доброзичливих, веселих, у яскравому українському строї. Хоч і далі ми стикаємося із труднощами, хоч, як і тоді, сусід-агресор намагається позбавити нас суверенітету, та вже розвиднилося. Увесь світ нас підтримує, бо переконався, хто є хто. Величезна колона з гаслами, державними прапорами, квітами рушила вулицею Северина Наливайка вниз до Збруча. Над усією процесією безхмарним синім небом пливло полотнище. А з протилежного берега пшеничною нивою линуло таке ж, але жовте. Над самою річкою дві колони зустрілися. Люди обнімалися, обмінювалися пишними короваями, вітали одне одного.

Відтак попрямували назад, до монумента Незалежності. Там представники двох областей обидві половини «зшили» в одне велике знамено. А над рікою єднання линув святковий передзвін від храмів Святого Онуфрія на Тернопільщині і Успіння Пресвятої Богородиці на Хмельниччині. Після підняття Державного прапора, урочистої відправи всечесних отців і покладання квітів до монумента Незалежності багатотисячне зібрання поквапилося до концертної сцени. Учасників свята вітали голова Тернопільської облдержадміністрації Степан Барна, голова облради Віктор Овчарук, заступник голови Хмельницької облдержадміністрації Валерій Олійник, голова облради Михайло Загородний. Вони вручили відзнаки й урядові нагороди військовослужбовцям і учасникам АТО — по десять осіб від кожної області. Тут же, біля сцени, з кувалдою і молотом чатували козаки, які допомагали представникам дружніх областей скувати в одне ціле розкраяну символічну карту України. До сутінків на підмостках сцени дзвенів святковий концерт професійних митців та аматорських колективів Хмельниччини і Тернопільщини. Одночасно в районному будинку культури люди оглядали пересувну виставку про Соборність України, організовану Інститутом національної пам’яті.

Фоторепортаж Василя БУРМИ.

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини